Виникало і ще одне ускладнення: наставала осінь з льодяними вітрами і холодними ночами. Наближався жовтень, і більшість позаміських парків, де можна було розважатися на безпечній відстані від Лікурга, закрилася. Закриті були і дансинги, крім великих залів у сусідніх містах, але сюди Роберта відмовлялася ходити. Залишалися, правда, церкви, кінематографи і ресторани в самому Лікурзі, але там вони не могли бувати через Клайдове становище в місті. І, таким чином, тепер, коли Роберта звільнилася від нагляду Ньютонів, їм не було куди ходити, — хіба що, змінивши якось їхні відносини, Клайд зможе відвідувати Роберту в Гілпінів. Але він знав, що вона не припускає й думки про це, а головне — йому бракувало мужності їй це запропонувати.
Якось увечері на початку жовтня, через півтора місяця після переїзду Роберти в нову кімнату, вони гуляли однією з далеких вулиць. Яскраво блищали зорі. Було холодно. Листя кружляло в повітрі. Роберта вже одягла своє зимове пальто, зелене в кремову смужку; коричневий капелюшок, оздоблений шкірою, дуже личив їй. Знову й знову поцілунки, все той самий гарячковий запал, що невідступно володів ними з першої зустрічі, а тепер став ще міцнішим.
— Стає холодно, правда? — сказав Клайд.
Було близько одинадцятої години, підмерзало.
— Так, не гаряче. Скоро доведеться думати про тепліше пальто.
— Не знаю, що ми робитимемо далі. Більше немає жодного місця, де ми могли б посидіти, а розгулювати щовечора вулицями в такий холод не дуже приємно. Як ви думаєте, чи не можна мені іноді заходити до вас? Адже в Гілпінів не те, що у Ньютонів.
— Так, звичайно. Але вечорами вони завжди сидять у вітальні до пів на одинадцяту, навіть до одинадцятої. І, крім того, обидві дівчини весь час бігають туди й сюди до дванадцятої години чи просто сидять удома. Не знаю, як це влаштувати. Адже ви самі казали, що не хочете, аби вас бачили зі мною. А якщо ви прийдете, мені треба буде познайомити вас з Гілпінами.
— Ні, я зовсім не це мав на думці,— рішуче відповів Клайд. Він подумав, що Роберта надто делікатна: час би їй поводитися з ним вільніше, якщо вона насправді так його кохає.— Чому б мені іноді й не зайти до вас ненадовго? Гілпінам зовсім нема чого знати про це. — Він вийняв годинник і чиркнув сірником: виявилося, що вже пів на дванадцяту; він показав годинника Роберті.— Тепер у вітальні немає нікого, вірно?
Вона заперечливо похитала головою. Ця думка не тільки жахнула, а й обурила її. Клайд став надто сміливий: як він наважується пропонувати їй таку річ? І до того в цій пропозиції втілилися всі таємні страхи і настрої, які володіли нею, та в яких вона до цього часу не хотіла собі признатися. В цьому було щось гріховне, негідне, лякаюче. Ні, вона не піде на це. Нізащо. І в той же час у глибині її єства все голосніше лунав голос довго придушуваного, страшного для неї бажання, — тепер воно владно заявляло свої права.
— Ні, ні, я не можу на це погодитися! Це нехороше. Я не хочу. Нас можуть побачити. Вас можуть упізнати.
В цю хвилину огида до того, що вона з дитинства звикла вважати аморальним, була така сильна, що Роберта несвідомо намагалася звільнитися з обіймів Клайда.
Він відчув, яким щирим є її раптовий опір. І це тільки ще більше підхльоснуло в ньому бажання владати тим, що в цю мить здавалося майже недосяжним. Безліч вкрадливих слів посипалося з його уст:
— Ну, хто ж може нас побачити в такий час? Навколо немає ані душі. Чому б нам не зайти до вас у кімнату на кілька хвилин, коли нам хочеться? Ніхто нас не почує. Ми будемо говорити тихо. Навіть на вулиці нікого немає. Пройдемо мимо і подивимося, — напевно, в домі вже всі сплять.
Досі вона ніколи не дозволяла йому близько підходити до будинку, і тепер палко й схвильовано запротестувала. Та цього разу Клайд уперся, і Роберта, що завжди дивилася на нього з боязкою пошаною, — не тільки як на коханого, але як на людину, що стоїть вище за неї,— не могла перешкодити йому. Вони підійшли до будинку і спинилися за кілька кроків від нього. Ніде не чути ані звуку, тільки гавкає собака. У вікнах жодного вогника.
— От бачите, всі вже сплять, — заспокоював її Клайд. — Чому б нам не зайти на хвилинку? Хто про це довідається? Нам нема чого
Зчиняти шум. Та й що в цьому поганого? Багато хто так робить. Немає нічого страшного, якщо дівчина на хвилину впустить друга до себе в кімнату.
— Ви думаєте? Ну, може, у вашому колі так заведено. Але я знаю, що добре і що ні, а це, по-моєму, недобре, і я так не зроблю.
Кажучи це, Роберта відчула, як боляче стиснулося її серце. Вона ніколи не дозволяла собі проявляти таку самостійність, навіть зухвалість у відносинах з Клайдом, і просто не уявляла собі, що здатна на це. Вона сама злякалася. Може, він стане менше кохати її, якщо вона так говоритиме з ним.
Клайд миттю похмурнів. Чому вона не хоче виконати його просьбу? Вона надто обережна, надто боїться всього, що дає найменшу радість і насолоду. Інші дівчата не схожі на неї,— приміром, Ріта чи робітниці на фабриці. Адже ж вона запевняє, що кохає його. Вона дозволяє йому обіймати і цілувати себе на вулиці. А коли йому хочеться трошечки більшої близькості, вона ніяк не погоджується. Що ж це за дівчина? Чи варто упадати коло неї? Може, це все знову викрутаси і хитрощі, як було тоді з Гортензією? Правда, вона анітрохи не схожа на Гортензію, але вже надто уперта.
Роберта не могла бачити його обличчя, але знала, що він дуже розсердився, — так сталося вперше.
— Ну, не хочете — не треба, — з холодком сказав він. — Мені й без того є куди піти. Я бачу, ви ніколи не погоджуєтеся зробити так, як я хочу. Цікаво знати, як ми, по-вашому, будемо бачитися далі. Ми не можемо щовечора ходити вулицями.
Він сказав це похмурим тоном, що не віщував нічого доброго, — ніколи ще він не говорив з нею так різко і роздратовано. І його натяк на інші місця, куди він може піти, так приголомшив і злякав Роберту, що її настрій одразу змінився. Дівчата його кола, з якими він, звичайно, зустрічається час від часу! Дівчата на фабриці, які завжди стріляють очима в його бік! Скільки разів вона бачила, як вони поглядали на нього. Ця Руза Никофорич — така брутальна, але все-таки гарненька! А Флора Брандт! А Марта Бордалу! Бр-р! Подумати тільки, що такі негідниці бігають за таким красунем! Вона злякалася, що Клайд визнає її надто незговірливою, недосвідченою і боязкою, — у вищому товаристві він не звик до цього, — і кике її заради якої-небудь з цих дівчат. Тоді вона його втратить. Ця думка вжахнула її. Вся її хоробрість зразу ж зникла, і вона почала жалібно умовляти його: