Самотність — мати досконалості. Це вона пильнувала над терцинами "Божественної комедії" і за одну ніч породила "Імпровізацію". Це їй, самотності, завдячує Горацій блискуче відшліфованою строфою, а Гете — видіннями другої частини "Фауста". Вона вигострювала слух Флобера для ритмів нової французької прози й наповнювала кімнату Діккенса безсмертними персонажами. Що являє собою "Сповідь" святого Августина, як не монолог душі в години самотності? Самотність розправляє думці крила, надає їй зрілості, в ній слово переживає період свого квітування. Якщо зазирнути в життя будь-якого письменника, то неодмінно знайдеш у ньому неначе в комірчині серед злинялого ганчір'я, непотрібного мотлоху — скриньку з пригорщею коштовностей, дарунок самотності. Без самотності геній згорить, як ракета, а талант обноситься до нитки. Скільки зворушливої вдячності звучить у словах Міцкевича:
Мов до води, самотносте, до тебе лину
Від жару нашого щоденного життя.
І з насолодою купаюсь в чистім плині
Твого ясного, як кришталь, буття!
Важко знайти по-справжньому досконалий твір, що був би створений серед метушні життя, в гомінливому середовищі. Найвеличніший салонний герой Дон Жуан, який присвятив себе служінню володарці Венері, лицар, закоханий в гомін битв, якщо він при цьому виявиться і справжнім творцем, зразу ж усе кине й замкнеться в чотирьох стінах. З відтінком іронії говорить про це вже Апер у тацітівському діалозі про ораторів: "Поети, які по-справжньому мають намір створити щось цінне, мусять відмовитися від бенкетів з друзями, від приємностей столичного життя, а також від усяких інших розваг і навіть обов'язків і — як вони самі кажуть — піти в ліси й гаї, тобто в самотність".
Кожен шукає самотності відповідно до своїх нахилів і можливостей. Бальзак — у нічній порі, Вальтер Скотт — у ранньому ранку, коли він вставав на світанні і, поки всі його домочадці ще спали, працював до сніданку. Хто не зовсім у собі впевнений, вдається до незвичних засобів, як, приміром, Віктор Гюго, що обстриг собі півголови, поголив півбороди, а потім викинув ножиці у вікно і в такий спосіб на кілька тижнів замкнув себе вдома. Під натиском творчої роботи слабшають усі інші нахили й пристрасті. Завзятий вершник забуває про коня, мисливець — про рушницю, трубадур нехтує кохану. Весь світ замикається в тісній кімнатці, вільне повітря потрапляє в легені лише уривками, серед ночі, коли письменник, очманілий від роботи, відчиняє вікно.
Спокій і тиша — ось дві найважливіші умови для роботи письменника. Дехто ладен боротися за них із жорстокістю Карлейля, який катував свою чарівну дружину мовчанням, що тривало тижнями. Квінтіліан, помилково вважаючи, що цю проблему можна обставити нормами, як правилами риторики, рекомендував письменникам уникати принад села, бо ніщо так не розпорошує увагу, як шум вітру в гіллі й спів птахів, і радив працювати ночами, в наглухо зачиненому приміщенні, при світлі однієї-єдиної лампи, а ще краще в льосі, як Демосфен. Шопенгауер написав нарис про вуличні шуми, де в пристрасних словах виказує до них своє давнє і все ще непогамоване роздратування. Хворому Прусту для роботи потрібні були особливі умови, що їх він міг собі дозволити, оскільки був багатою людиною. Стіни його кабінету оббили корком, та навіть і в такому старанно ізольованому приміщенні він не міг працювати вдень, побоюючись шумів. Якщо йому на певний час доводилося залишати своє житло на бульварі Гаусмана, де кожна дрібничка була продумана і все пристосоване для зручності й тиші, він наймав у готелі кілька кімнат, щоб відгородити себе від сусідів. Мало знайдеться письменників, які могли б цілком щиро заявити, що не заздрять йому.
Письменник, який схилився над своїм рукописом, схожий на сновиду: він неодмінно впаде, якщо до його вух долине вигук знизу. Чуже слово, навіть вимовлене найніжнішим голосом і найдорожчою людиною, вразить його мов громом. Нараз усе руйнується, розсипається, і від поетичного бачення нічого не лишається, крім обвугленого попелища. І знадобиться багато часу, щоб усе це відновити, а трапляється, що поетичний образ, який уже бовванів оддалік і був готовий одягтися в потрібні слова, зникає назавжди. Про такі спопеляючі наслідки вторгнення в світ письменника розповів Конрад у томі "Із спогадів" (пригоди з дочкою генерала).
Творча година не має нічого спільного з астрономічною годиною, яку відмірює годинник. Вона єдина й неповторна. Не можна вилучити з неї й чверті, а потім замінити іншою й іншої пори. Вона — щаслива випадковість, подарунок чисто сприятливих обставин, ласка долі. Порушена чи перервана, вона ніколи не повернеться. Може, й повинна її роботу виконати інша година, та, хоч би що ця година принесла, ми так ніколи й не дізнаємось, чого позбулися в тій, минулій. Уявімо собі, що одна з тих численних перешкод, які так часто отруюють письменникові життя — раптові шуми, відвідування,— вдерлись у творчу годину, коли народжувалась "Імпровізація" в "Дзядах". Хто насмілиться стверджувати, що подібне напруження духу Міцкевич зміг би викликати в собі й наступного дня? Життя письменника ховає величезне кладовище втрачених миттєвостей, потьмянілих образів, убитих в зародковому стані задумів. Почасти в цьому буває винен і сам письменник, та головним чином — оточення. Буває винен він безпосередньо, якщо через неуважність, квапливість, нетерпіння занапастить хвилину творчого піднесення. Але ні ця біда, ні та, що є наслідком кепського стану здоров'я, змучених нервів, депресії, не можуть зрівнятися зі шкодою, яку завдає письменникові зовнішній світ — нав'язливий, брутальний, нещадний.
Кожен письменник, навіть найпосередніший, зберігає в собі самітницький скит. Метерлінк найплідніші роки провів у старовинному пустельному абатстві Сен-Вандріль; дні, прожиті в монастирі Бечесбан, принесли Юліушеві Словацькому високе піднесення духу і поему "Анхеллі". І якщо в романі чи поемі зустрічається образ ченця, якщо вірш звучить, мов луна монастирських мурів, нехай не вводить вас в оману ім'я автора: ким би він не був, якими б не були його життя і світогляд, у той час, коли він писав, він і справді був ченцем, братом тих, чий образ проник у його душу, пробудивши в ній смуток за зосередженим внутрішнім життям, що так важко здобувається в щоденних клопотах.