— Зате собі не залишила ані крихти, — сказав Лев. — Ти що, не любиш сливових пирогів, Химеро?
________________________________________
*Тобто "левову пайку" — вираз, узятий із Езопової байки, у якій розповідається про те, як звірі ділили здобич. Лев наказав дати собі четвертину як цареві звірів, ще четвертину — за незрівнянну мужність, і ще четвертину для дружини й дітей. Що ж до останньої четвертини, підсумував Лев, то кожен із звірів може посперечатися за неї з ним самим. [98]
________________________________________
Та не встигла Аліса розтулити рота, як гримнули барабани.
Годі було збагнути звідки долинає їхній гуркіт: барабани, здавалося, гримотіли скрізь, а надто в голові. На якусь мить Алісі здалося, ніби вона геть оглухла. В пориві жаху вона зірвалася на ноги й перестрибнула
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
через крихітний струмочок. На льоту вона ще встигла запримітити, як посхоплювалися Лев з Однорогом — люті, що їм перервано трапезу, а тоді впала навколішки і щосили затисла вуха долонями, марно намагаючись приглушити цей жахливий гуркіт.
"Якщо вони не виметуться з міста тепер, — подумала вона, — то звідси їх не вибарабанить уже ніхто!" [99]
Розділ восьмий
"Я сам це придумав!"
Невдовзі гуркіт наче став помалу вщухати і нарешті запанувала мертва тиша. Аліса стривожено підвела голову. Довкола не було жодної душі! Чи не наснилися їй, бува, Лев з Однорогом та чудні англо-саксонські Гінці? Але біля її ніг ще й досі лежала величезна таця, на якій вона силкувалася розкраяти пирога.
— Отже, вони мені таки не наснилися! — сказала вона до себе. — Хіба що... хіба що і вони, і я однаково снимося комусь іншому. Але хай би я краще снилася сама собі, а не Чорному Королеві! Я не хочу бути нічиїм сном! — запхинькала вона. — Ось піду і розбуджу його — побачимо, що буде!
Тут її думки урвав голосний крик:
— Агов! Агов! Шах!
Навскач просто на неї мчався Чорний кінь*, на якому, вимахуючи здоровенною булавою, сидів закутий у темні обладунки Лицар.
— Ти — моя полонянка! — крикнув Лицар і брикнув з коня.
Хоч яка Аліса була налякана, але цієї миті вона злякалася більше за нього, аніж за себе. Вона з тривогою спостерігала, як Лицар залазить на коня знов.
Ледве вмостившись у сідлі, він знову було почав:
________________________________________
*Чорний Кінь пішов на е7 — чудовий хід у грі за правилами, адже водночас він оголошує шах Білому Королю і загрожує Білій Королеві. Якщо Чорний Кінь залишиться на шахівниці, Королеві — кінець. [100]
________________________________________
— Ви — моя по...
Проте його урвав інший голос:
— Агов! Агов! Шах!
Аліса зачудовано роззирнулася довкола, шукаючи нового ворога. Ним цього разу виявився Білий Лицар*, що сидів на Білому Коні. Він під'їхав до Аліси і також упав з коня — достоту, як щойно Чорний Лицар, а далі зіп'явся на нього знов, і якусь часину двійко Лицарів сиділи на конях і мовчки дивилися один на одного. Аліса збентежено переводила погляд з одного на іншого.
— Це я її взяв у полон! — промовив нарешті Чорний Лицар
— А я її звільнив! — відповів Білий.
— Що ж, будемо за неї битися, — сказав Чорний Лицар, беручи свій шолом (що був причеплений до сідла і мав форму кінської голови) і налягаючи його на себе.
— Турнірних правил ти, гадаю, не забув? — спитав Білий Лицар, і став надягати шолома й собі.
— Я не забуваю їх ніколи! — відповів Чорний Лицар.
І вони почали репіжити один одного з такою люттю, що Аліса сховалася за дерево, аби не потрапити, бува, під удар.
"Цікаво, що то за Турнірні правила? — думала вона, боязко визираючи зі схованки. — Перше, бачиться, таке: якщо Лицар уражає суперника —
________________________________________
*Білий Кінь, вискочивши на поле, що його зайняв Чорний Кінь (це поле межує з Алісою зі сходу), помилково (бо роззява!), оголошує шах. Насправді ж він загрожує хіба що власному Королеві. [101]
________________________________________
той злітає з коня, а якщо хибить, то брязкає додолу сам... А друге, мабуть, чи не таке: булаву тримають обіруч, як тримають її в ляльковому театрі... А падають вони з таким гуркотом, мовби всі, які є, причандалля для каміна жбурляють об камінові ґратки! А які сумирні їхні коні! Хочеш — злазь, хочеш — вилазь... а вони стоять собі, наче кобильниці*!"
Аліса, правда, не добачила ще одного Турнірного правила, а воно, судячи з усього, було таке: тільки-но котрийсь із Лицарів злітав з коня, він неодмінно падав на голову. Власне, їхній герць так і закінчився: обидва суперники дали сторчака водночас і поруч. Повстававши, вони потисли один одному руки, а далі Чорний Лицар скочив у сідло і чвалом поскакав геть.
— Чи не славна victoria**, га? — запитав, під'їжджаючи до Аліси, засапаний Білий Лицар.
— Не знаю, — завагалася Аліса. — Мені, бачте, не дуже хочеться, щоб мене брали в полон. Будь-хто. Я волію бути Королевою.
— А ти нею й будеш, ось тільки перетнеш наступний струмок, — сказав Білий Лицар. — Я проведу тебе до узлісся, але, на жаль, тільки до узлісся. Далі мені нема ходу!
— Щиро дякую, — сказала Аліса. — Я допоможу вам скинути шолома!
Самому Лицареві це було явно не до снаги, але врешті їй таки пощастило його звідти витрусити.
— Аж дихати стало легше, — сказав Лицар.
________________________________________
*Вид дерев'яного риштування.
**Victoria (лат.)— перемога. [102]
________________________________________
Він обіруч відгорнув назад свого скуйовдженого чуба, а тоді повернув до Аліси своє добродушне, з великими лагідними очима, обличчя*. Вона подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного лицаря.
Він був закутий у панцир, що сидів на ньому, як на кілку, а за його плечима теліпалася перевернута догори дном чудернацької форми дерев'яна шабатурка** з відвислою накривкою. Алісу вона вельми зацікавила.
— Бачу, ти в захваті від моєї шабатурки, — по-дружньому озвався Лицар. — Мій власний винахід... треба ж десь тримати одежу та сендвічі. Ношу я її, як бачиш, догори дном, щоб у неї не сіявся дощ.
________________________________________
* Дослідники Керрола вважають, що в особі Білого Лицаря письменник створив карикатуру на самого себе. У Керрола, як і в Лицаря, волосся було скуйовджене, обличчя м'яке і добре, очі — лагідно-блакитні. Найкраще, мабуть, голова його працювала, коли він бачив світ, перевернутий догори ногами. Як і Лицар, він любив усілякі хитромудрі штучки і "зробив багато власних винаходів". Він постійно думав про "способи" зробити що-небудь по-новому. Чимало з його відкриттів були дуже оригінальними, але непрактичними. Серед винаходів Керрола — дорожні шахи; дошка для писання в темряві ("ніхтограф", як називав її Керрол) та інші.