— Яблучка він викопує! — роззлостився Кролик. — Знайшов роботу! Краще допоможи мені вибратися звідси!
(Знову задзвеніло розбите скло).
— А тепер скажи мені, Пете, що це там, у вікні?
— Що ж, ваша вельможносте, як не рука! (У нього вийшло "мильможносте".)
— Рука? Телепень! Ця "рука" заткала ціле вікно!
— Та ж ціле, ваша мильможносте. Але однаково це рука.
— Так чи так, а робити їй там нічого! Іди й прибери її!
Запала довга мовчанка, і до Аліси лиш час від часу долітали тихі вигуки:
— Ох, не до душі вона мені, ваша мильможносте, не до душі!
— Роби, що тобі звелено, страхопуде!
Тут Аліса знову розчепірила долоню і знову хапнула повітря. Цього разу почулися два тихесенькі верески і брязнула ціла купа розбитого скла.
"Скільки у них тих парників? — подумала Аліса. — І що вони робитимуть далі? Спробують витягти мене через вікно?.. Будь ласка, буду тільки рада. Мені зовсім не кортить тут засиджуватися".
Вона ще трохи послухала, проте надворі було тихо. Нарешті почувся рип візка і гомін багатьох голосів.
— А де друга драбина? [40]
— Таж мені загадано принести лише одну, другу Крутихвіст тарабанить...
— Крутихвосте, тягни-но, голубе, її сюди!
— Ставте їх отут, на цьому розі!
— Або ні, спершу сточіть їх мотузкою.
— Та вони ж не сягають навіть до половини!
— Ет, якось воно буде! Не вередуй!
— Гей, Крутихвосте, лови мотузку!
— А дах же витримає?
— Вважай, там одна черепичина їздить!..
— Уже поїхала! Падає!..
— Голови, голови бережіть!
Почувся гуркіт.
— Чия це робота?
— Чия ж іще? Мабуть, Крутихвостова.
— А хто полізе в димар?
— Тільки не я! Лізь сам!
— Еге, нема дурних!
— Полізе Крутихвіст!
— Гей, Крутихвосте, пан велить тобі лізти в димар!
— Овва! — сказала про себе Аліса. — Виходить, Крутихвіст ще й у димар має лізти? Мабуть, він у них за попихача! Я йому не заздрю... Димар, звичайно, вузькуватий, а все ж, гадаю, підхвицьнути його якось та вдасться!
Вона просунула ногу чимдалі в димар і чекала, аж поки десь там, над самим її черевиком, щось зашкряботіло й завовтузилося (що то була за істота, годі було вгадати).
"А ось і Крутихвіст!" — сказала вона сама до себе і дриґнула ногою. — Цікаво, що буде далі". [41]
Перше, що вона почула, був цілий хор голосів:
— Дивіться, дивіться! Крутихвіст летить!
Потім Кроликів голос:
— Гей, там, біля живоплоту, ловіть його!
Після чого запала тиша й знову вибухнув схвильований лемент:
— Підведіть йому голову!
— А тепер — горілки!
— Гляди, щоб, бува, не захлинувся!
— Ну що, старий? Що там сталося? Кажи!..
Нарешті озвався кволий писклявий голосочок. ("Крутихвіст" — здогадалася Аліса.)
— Я й сам до пуття не знаю... Годі, дякую, мені вже легше... Але в голові й досі гуде... Важко говорити... Знаю тільки, що мене хтось буцнув, і я шугонув угору, як повітряний змій.
— Так воно й було, друзяко! — підтвердили інші.
— Треба спалити будинок! — пролунав Кроликів голос.
— Тільки спробуйте! — крикнула щосили Аліса. — Я напущу на вас Діну!
Умить залягла гробова тиша.
— Цікаво, що вони робитимуть далі? — подумала Аліса. — Якби мали глузд, то розібрали б дах.
За хвилю-другу надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду:
— На початок вистачить однієї тачки.
"Тачки з чим?' — подумала Аліса.
Проте довго гадати їй не довелося, бо тієї ж миті у вікно пороснув цілий град камінців, і декотрі з них поцілили їй в обличчя. [43]
"Пора покласти цьому край!" — вирішила Аліса й гукнула:
— Раджу вам цього не робити!
Знову залягла мертва тиша. Аліса не без подиву завважила, що камінці на підлозі один за одним обертаються на крихітні тістечка.
Враз її осяяло.
"Якщо я з'їм одне, — подумала вона, — то воно, без сумніву, вплине на мій зріст. Збільшити — не збільшить, це очевидно, але зменшити, мабуть, може..."
З цими словами вона проковтнула одне з тістечок і з радістю помітила, що відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Забачивши Алісу, всі вони так і ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу.
— Найперше, що мені треба зробити, — розмірковувала Аліса, блукаючи між деревами, — це стати такою, як завжди. — А друге — знайти дорогу до чарівного саду. Мабуть, кращого плану годі й придумати.
План і справді виглядав блискуче — був складений просто і ясно. Єдина складність полягала в тому, що Аліса уявлення не мала, як підступитися до його виконання. Вона тривожно нишпорила очима між дерев, аж раптом над самою її [43] головою хтось голосно дзявкнув. Аліса сквапно підвела голову. Згори великими круглими очима на неї зирило велетенське щеня, несміливо простягаючи до неї лапу.
— Ох, ти ж моя цюця! — улесливо озвалася Аліса і спробувала навіть посвистіти. Проте сама аж стерпла від думки, що це щеня може бути голодним, і тоді йому нічого не варто буде схрумати її разом з усіма її лестощами.
Ледве тямлячи, що вона робить, Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті. Щеня радісно дзявкнуло, високо підскочило на всіх чотирьох і кинулося на ломачку, вдаючи, ніби хоче її пошматувати. Аліса, насилу стримуючись, щоб не кинутися навтікача, гулькнула за високе будячиння. Та щойно вона з-за нього визирнула, як щеня вчинило новий наскок, і з поспіху беркицьнулося через голову.
Алісі здавалося, ніби вона бавиться з конем-ваговозом — першої-ліпшої хвилини можна було втрапити під його копита! Вона знову шмигнула за будяк.
Щеня тим часом розпочало цілу низку коротких нападів на ломачку: відбігало назад набагато далі, ніж посувалося вперед, і весь час гавкало. Нарешті, важко відсапуючи, воно сіло віддалік, висолопивши язика і приплющивши великі очі. Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Щенячий гавкіт завмер у далині.
— А все ж яке втішне щенятко! — мовила Аліса, [44] знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. — Ех, яких тільки трюків не навчила б я його, якби... якби була... Ой, мало не забула — мені ж треба трохи підрости! Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з'їсти. Але чого саме?