До Ахметки підійшов лікар і почав клопотатись коло нього.
Він скоро очуняв на свіжому повітрі. Лікар звелів перевезти його в лікарню.
Коли татарина поклали на візок, то підійшов якийсь робітник, обняв його й поцілував.
— Спасибі, Ахмете,— промовив він,— коли б не ти, то, може, довелося б і дуба дати в шахті.
Ахметка здивовано розплющив очі, глянув на шахтаря й приязно посміхнувся: він не звик до такої ласки.
Ахметка вже другого дня вийшов з лікарні. Йому дали роботу у шахті. Шахтарі більш не глузували з "невіри", а дітки сміливо йшли до рук і грались із ним.
Ахметка більш не журився...
[1] Так вимовляли робітники слово магометанин.— Приміт. авт.
[2] Кліткою шахтарі спускаються в шахту.— Приміт. авт.