Поранений лицар зібрався був звернутися із запитанням до цього чарівного видіння, але вона, приклавши тонкий пальчик до рубінових вуст, наказала йому мовчати. Слуга, підійшовши до ліжка, розкрив пораненого, і прекрасна єврейка перевірила, чи не сповзла зі свого місця пов'язка і чи немає якихось ускладнень. Вона виконала це з такою грацією, так просто і скромно, що навіть найсуворіший прибічник моральності не знайшов би в тому нічого образливого для жіночої гідності. Власне думка про те, що юна й гарна дівчина залицяється до чоловіка і власноруч перев'язує йому рани, цілком нівелювалася і зникала при спогляданні цієї добродійної істоти, яка з'явилася на допомогу важкохворому, аби полегшити його страждання і врятувати від смерті. Ребекка зробила декілька вказівок старому служнику, який часто допомагав їй доглядати за хворими; той швидко і вправно їй корився.
Не намагаючись нічого з'ясувати, Айвенго безмовно скорявся всьому, що вона вважала за потрібне для нього зробити. Та коли все закінчилось і красуня, яка була його лікарем, зібралася йти, він не міг далі опиратися цікавості, що оволоділа ним, і сказав, звертаючись до неї арабською (цю мову він вивчив під час мандрівок Сходом і вважав, що вона краще за інші пасує для дівчини, яка стоїть перед ним в тюрбані та східному вбранні):
— Прошу вас, люб'язна дівчино, будьте ласкаві…
Проте тут вона перервала його промову мимовільною посмішкою, що на мить осяяла її обличчя, зазвичай задумливе й сумне.
— Я живу в Англії, сер лицар, — сказала вона, — і розмовляю англійською, хоча за походженням належу до іншої країни.
— Шляхетна дівчино, — почав Айвенго, проте Ребекка знову поквапилася його перервати.
— Сер лицар, — сказала вона, — не використовуйте щодо мене титул шляхетності. Краще відразу дізнайтеся, що ваша служниця — всього-на-всього бідна юдейка, дочка саме того Ісака з Йорка, якому ви нещодавно надали заступництво, — і сумно зітхнула, побачивши, як швидко шанобливе захоплення і навіть ніжність Айвенго поступилися місцем прохолодному і не дуже глибокому почуттю вдячності за неочікувану допомогу. Втім, Ребекка завдяки своїй м'якості й не подумала звинувачувати Айвенго в тому, що він поділяв загальні забобони того часу і свого віросповідання, хай як боляче було їй бачити, що він ставиться до неї як до представниці знедоленого племені. Навпаки, прекрасна єврейка продовжувала з терпінням і відданістю доглядати за ним. Вона повідомила його, що їм необхідно квапитися з від'їздом до Йорка і що Ісак вирішив і його взяти з собою та доти піклуватиметься про нього, поки його здоров'я не буде остаточно відновлено. Айвенго рішуче чинив опір цьому плану, посилаючись на те, що зовсім не бажає завдавати своїм рятівникам клопоту.
— Хіба немає в Ашбі, — сказав він, — або де-небудь в околицях якогось Франкліна або хоч би багатого селянина, який погодився б узяти на себе турботу про пораненого земляка, поки він не зможе знову носити зброю? Невже немає поблизу саксонського монастиря, куди б мене прийняли?.. Чи не можна принаймні перенести мене в Бертон, де мені напевно надасть гостинність наш родич, настоятель абатства святого Вітольда?
— Безперечно, — відповіла Ребекка з сумною посмішкою. — Проте, сер лицар, якщо ви не бажаєте позбутися свого лікаря, вам треба їхати з нами. Як вам відомо, юдеї вміють лікувати рани, хоч і не завдають їх. А в нашому сімействі до того ж іще з часів царя Соломона зберігаються деякі лікарські секрети, цілющу силу одного з яких ви вже відчули. Жоден назарянин, вибачте, я обмовилася, сер лицар, жоден християнський лікар в межах чотирьох британських морів не в змозі поставити вас на ноги швидше ніж за місяць.
— А як швидко ти можеш зробити це? — з нетерпінням запитав Айвенго.
— За вісім днів, якщо будете терпляче і слухняно виконувати мої приписи, — відповіла Ребекка.
— Присягаюся пречистою Дівою, — сказав Вілфред, — коли не гріх вимовляти її святе ім'я в такому місці, тепер ні мені, ні іншому лицареві не час вилежуватися в ліжку. Якщо ти виконаєш свою обіцянку, дівчино, я тобі заплачу. Добуду грошей і наповню шолом срібними монетами.
— Я свою обіцянку виконаю, — сказала Ребекка, — і ти на восьмий день від цієї години надягнеш свої ратні обладунки, якщо зробиш мені одну ласку замість обіцяного срібла.
— Якщо в моїй владі виконати твоє бажання, — відповів Айвенго, — і якщо честь дозволяє християнському лицареві зробити це для особи твого племені, я з радістю і вдячністю готовий задовольнити твоє прохання.
— Отож, — сказала Ребекка, — я лише про те й хочу просити, щоб ти надалі вірив, що юдей здатен надати християнинові добру послугу, навзамін нічого не бажаючи, окрім благословення великого Отця нашого, який однаково створив і юдеїв, і християн.
— Грішно мені було б сумніватися в цьому, — відповів Айвенго. — Я без подальших вагань і запитань покладаюся на свою майстерність, твердо сподіваючись, що завдяки тобі на восьмий день надягну свій панцир. А зараз, мій добрий лікарю, скажи мені, чи не знаєш ти чого нового про шляхетного Седрика Сакса та про його домашніх? Про ту гарну пані… — він затнувся, ніби не наважуючись вимовити ім'я Ровени в домі єврея. — Про ту, яка була обрана королевою турніру?
— Про ту, яку ви обрали, сер лицар, — сказала Ребекка. — Ваш вибір заслуговує на не менше схвалення, ніж ваша відвага.
Незважаючи на те, що Айвенго втратив дуже багато крові, обличчя його спалахнуло яскравим рум'янцем на думку, що, намагаючись приховати свої справжні почуття до Ровени, він лише ясніше їх виявив.
— Я хотів поговорити не про неї, а про принца Джона, — сказав він. — Крім того, мені хотілося б знати, куди подівся мій вірний зброєносець і чому він тепер не біля мене.
— А я скористаюся своєю владою лікаря і накажу вам мовчати, — сказала Ребекка. — Будь ласка, уникайте усіляких тривожних думок, а я постараюся повідомити вам усе, що ви бажаєте знати. Принц Джон перервав турнір і поспіхом вирушив до Йорка разом зі своїми дворянами, лицарями та прелатами, правдою і неправдою зібравши стільки грошей, скільки вони могли витиснути з тих, хто називається в тутешній країні багатіями. Кажуть, що він має намір заволодіти короною свого брата.