— Що він тобі зробив? Кажи, коли тебе питають! Ролан ридав уголос і белькотів крізь сльози, що він спав
і що він нічого не бачив.
— А що він міг побачити? — запитав Ксав'є.— Я раптом стурбувався за нього і прийшов перевірити, чи не захворів він.
— Він захворів?
— Ні, він спокійно спав.
— Щойно ти сказав, що не знаєш, навіщо ти прийшов сюди. Довго ж ти придумував виправдання...
Ксав'є стояв, похнюпивши голову.
— А чому ж ти не пішов, коли переконався, що він спокійно спить?
Ксав'є сказав:
— Не знаю,— і помовчавши, додав упівголоса:— Я, здається, молився.
Мірбель знизав плечима і почав декламувати, навмисне затинаючись, як школяр на уроці:
Стоїть, схилившись, серафим О край дитячої постелі, Немовби над лицем своїм, Відбитим у лісній купелі. "Ми двійники, впізнав мене? — Говорить той.— Іди зі мною, Підем по щастя неземне..."
Мірбель замовк, його душив сміх. Ксав'є нахилився над Роланом і тихо приказував:
— Заплющ очі, малий, це все пусте, спи. Ми не даємо йому заснути,— сказав він, звертаючись до Мірбеля.
— Щось ти пізнувато виявляєш делікатність. Тобі не здається?
А Ксав'є тим часто поправив простирадло, підіткнув ковдру і сказав Роланові:
— Обернися до стіни... Залишимо його самого.
— Ходімо.
Ксав'є вийшов першим. Він відчував на потилиці подих Мірбеля, який ішов слідом. Ксав'є не посмів зупинити його, вони разом зайшли до кімнати. Мірбель причинив за собою двері, обернувся до Ксав'є і сказав:
— Пора вас розлучити.
Ксав'є не зводив очей з Мірбеля, а той вивернувся в кріслі, ніби збирався просидіти так цілу ніч.
— Вам би краще піти спати,— сказав Ксав'є.
— Який уже там сон...— зітхнув Мірбель. І витягнув свої худі волохаті ноги.— Ти, мабуть, знати нічого не знаєш. Але пора вже вас розлучити, тебе і малого. Ти не замислюєшся над цим. Ти чудовий приклад того, як нице маскується високим, а погане видається за хороше. Але, на твоє щастя, я тут — і я тебе врятую.
Ксав'є дивився на нього мовчки.
— Одне слово, вісімнадцятого я одвезу хлопця назад у притулок. Це вже вирішено.
Ксав'є запитав:
— Це що — погроза?
— Та ні, я повторюю: справа вирішена.
Ксав'є одразу ж забув про все, що сталося в Ролановій кімнаті між ним і Мірбелем, забув і про те почуття сорому, яке він пережив під час цієї жахливої сцени, його мозок працював напружено й чітко, він знов обмірковував свій план влаштування Ролана. Адже Домініка підтвердила в листі, що він цілком реальний. Він оддасть Роланові ті сто п'ятдесят тисяч франків, що успадкував від дядька Кордеса. Вони влаштують хлопця на повний пансіон до учительки, Домініка з нею вже домовилася. Ролан учи-тиметься в парафіяльній школі святого Павла. Він не слухав Мірбеля.
— Ми знову опинилися вдвох, як у поїзді. І знову в нас пробудиться інтерес один до одного. Та сама ситуація викличе ту саму симпатію, от побачиш! Звичайно, нам тут не пощастить розмовляти так вільно, як у купе... Адже тут Мішель. Але до всього можна звикнути, часто перестаєш помічати людей, з якими живеш під одним дахом. Ми на неї не зважатимем! — викрикнув він з веселою жорстокістю.
— Я думаю, що зможу...— урвав його Ксав'є.— Я сподіваюся, що ви мені не відмовите в цьому... Я хочу провести Ролана вісімнадцятого числа...
Мірбель підвівся і підійшов до Ксав'є.
— Не говори мені більше про цього хлопця. Я повертаю його в звичну для нього стихію: в притулок. Там він буде як риба в воді. А тобі що до цього? Чого ти боїшся? Виходить, ти не надто довіряєш Провидінню!
І знову, зображуючи школяра, він продекламував:
Він щедро пташкам роздає пашнину, Не знала доброта його ніколи впину.
— Ці два Расінові рядки були озаглавлені "Божа доброта". А хрестоматія називалася "Козуб дитячих мрій". З неї черниці, які навчали нас розуму, вибирали вірші, щоб ми їх задовбували напам'ять.
— Ви з Мішель зіпсували Ролана своїм укладом життя, у нього з'явилися чужі йому звички,—сказав Ксав'є.— Ви відповідальні...
— Годі! Я не збираюся говорити з тобою про цього виродка! Погодься, що твій підвищений інтерес до нього принаймні дивний.
Ксав'є заплющив очі і тихо повторив майже благально:
— Ідіть собі, дайте мені спокій...
— Жалюгідна християнська душиця! Ти не смієш глянути правді в очі!
Ксав'є молився про себе: "Господи, не допусти, щоб цей чоловік посіяв у моїй душі насіння ненависті й огиди до людей! Не дай йому затруїти криниці..." — І здивувався, коли в нього раптом вихопилося:
— Чи я зцілюся коли-небудь від знайомства з вами?
— Ось! Нарешті! — вигукнув Мірбель.— Довго ж мені довелося чекати! Ти признаєшся, що я дошкулив тобі... Більшого я не вимагаю,— додав він зі сміхом,— принаймні поки. Заспокойся, я піду, ти виспишся. А завтра почнемо нове життя.
Мірбель нервово ходив по кімнаті й потирав руки.
— Але, будь ласка, не змушуй Ролана учитися. Хай він спокійно проведе ті кілька днів, що йому залишилося жити тут. Я звільняю тебе від уроків з ним. Домовилися? Так?
Ксав'є відповів байдужим голосом:
— Я більше не буду вчити з Роланом уроків і перевіряти його зошити.
— Ох! Тупа голова! — вереснув нараз Мірбель.— Я розвалю її тобі к бісовій матері.
І він простягнув до Ксав'є руки з розчепіреними пальцями. Побачивши його перекошене обличчя, Ксав'є відступив на крок. Мірбель тут же схаменувся й опустив руки.
— Ти не повірив? — спитав він тихо.— Скажи, адже ти не повірив, що я можу зробити тобі зло?
— Я не злякався.
— Невже ти думаєш, що я можу... Тих, кого люблять, не вбивають.
— Можливо, ми стоїмо перед вибором,— сказав Ксав'є.— Або вбити тих, кого любимо, або вмерти за них.
Мірбель зітхнув:
— Єй третя можливість: бути любленим тим, кого любиш. Чи існує на світі таке щастя?
Ксав'є сказав, дивлячись убік:
— Авжеж, існує. А зараз ідіть собі. Мірбель запитав майже несміливо:
— Ти не сердишся? Ти мені простив?
Ксав'є кивнув. Зоставшсь один, він замкнув двері і сів коло столу. Цієї ночі він написав на аркуші, видертому з шкільного зошита: "Заповідаю Роланові, дитині, взятій з притулку..." і таке інше, що пишуть у таких випадках.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Хоча відправи того дня не було, Ксав'є встав і пішов до церкви, як тільки крізь щілини віконниці стало пробиватися світло. Він простояв на своєму звичному місці біля церковного муру в густій росистій траві, поки не відчинилася пошта. Він послав Домініці телеграму з проханням одразу ж по її одержанні подзвонити йому в Ларжюзон. За його підрахунками вона встигне подзвонити перед тим, як Мірбель спуститься вниз, а Мішель у цей час буде, як завжди, на кухні.