Агнець

Сторінка 28 з 33

Франсуа Моріак

— Я зовсім знесилів,— сказав він тихо.— Мене так і хилить на сон...

Мішель не встигла відповісти, як він зник. Вона могла б подумати, що все це був сон, якби перед коминком не стояли рвані шкарбани, а в руці вона все ще не тримала рушника.

Ксав'є принишкнув, ніби заєць у норі. Десь грюкнули двері. Його очі не одривалися від двох конвертів, покладених на його подушці. Ці два листи прийшли, мабуть, з пообідньою поштою: велике, гостре й похиле письмо його матері, письмо вихованок монастиря Серця Ісусового, і прямий, наче хлоп'ячий скоропис Домініки, привченої конспектувати лекції. Ксав'є підніс її листа до губів і довго вдихав запах конверта. Але ні, треба спочатку прочитати материне послання. Звичка шанувати старших узяла в ньому гору навіть і без свідків.

Ніби поринувши у крижану воду, він почав читати листа з середини:

"Не знаю, як і дякувати Бріжітті Піян, вона так делікатно зуміла в присутності твого розлюченого батька порушити тему, про яку — як ти здогадуєшся — мені говорити огидно. Вона особливо підкреслювала те, що психіатрія (я не певна, чи правильно написала це надто вчене слово) змінила за останні роки наше розуміння казуїстики 1 (ще одне слівце з лексикону Бріжітти Піян!). Колись вона була знайома з одним вельми достойним священиком, уже давно померлим,— абатом Калу, який пояснив їй, що в нинішні часи наука допомагає нам зрозуміти, як Боже милосердя спрямовує наші долі, обтяжені спадковістю... Все це надзвичайно складно! І я не можу сказати, чи пощастило Бріжітті Піян заспокоїти твого батька. Внаслідок цієї зустрічі було вироблено ультиматум: ти повинен негайно повернутися до отчого дому і дати слово не покидати його більше без нашого на те дозволу. Ти знову станеш одвідува-ти лекції на юридичному факультеті і перебуватимеш під нашим пильним наглядом. Якщо протягом тижня ти не повернешся додому, батько викреслить тебе з заповіту, зречеться тебе, і ти вже не зможеш розраховувати на бодай найменшу матеріальну допомогу з його боку. Отож, ти зостанешся без усяких засобів до існування, якщо не рахувати тих цінних паперів, що залишив тобі в спадок дядько Кордес. Але ти й сам розумієш: сто п'ятдесят тисяч франків... на них не дуже розживешся".

Ксав'є впустив на килим біля ліжка сині аркушики, помережані великим, гострим і похилим письмом, і не став їх піднімати. Він узяв другий конверт і знову підніс його до губів. Лист був майже діловий, без усяких ніжностей; весь

1 Богословська дисципліна, що застосовує загальні догматичні положення до окремих випадків (казусів).

присвячений докладним вказівкам. Домініка виконала його прохання і поговорила зі своєю колежанкою, яка бере дітей на повний пансіон. У разі потреби вона залишить для Ролана місце. "Якби ж це вплинуло на вас, Ксав'є, щоб ви залишили Ларжюзон!" Вона нічого не додала більше до цього побажання. Домініка чекала від нього того, що вимагали його батько-мати. Він має повернутися додому і знову стати студентом. Домініка буде з ним потай бачитися, де йому захочеться. Нічого поганого тут нема... "А ось у Ларжюзоні,—подумав Ксав'є,— я сію зло уже самою своєю присутністю". Домініка писала: "Що може утримати-вас у Ларжюзоні, коли Ролан буде зі мною? Ручаюся, що ви не відповісте мені, що залишаєтеся через цих жахливих Мірбелів. Що ж тоді? У Ларжюзоні більше немає нікого, хто міг би вас зацікавити. Ви ж не пожертвуєте Роланом і мною ради дерев у парку".

Ксав'є зітхнув. Вона ще не знала, що в його життя ввійшов цей священик. Він стояв на його шляху до неї, мов чорний хрест, останній хрест, що його треба повалити, щоб дійти до Домініки. Так, повалити, але не для того, щоб завдати його собі на плечі.

Про те, що сталося між ним і балюзакським священиком під кінець довгої розмови про міфи,— їх не треба розуміти буквально, а тлумачити, — Ксав'є намагався не думати. Перед його очима й зараз стояв цей кабінет на другому поверсі, весь заставлений книжками, які належали покійному аба тові Калу, про якого саме нагадала його мати в останньому листі... Книжки ці абат заповів Жанові де Мірбелеві, але той так і не поцікавився ними. "Богословський мотлох..." — як сказав нинішній священик. Ксав'є, котрий не розтулив за цілий вечір рота, запитав, чи священик пам'ятає, що привело його на цю стезю. Як зважуєшся зробити такий крок? Чим повна була його душа, коли він стояв навколішки перед єпископом? Якою пристрастю? Священик завагався. "При наймні в мені не було ні грана честолюбства— сказав він,— ані тіні розрахунку".— "Що ж тоді? Що?" — він відповів: "Я був під сильним впливом, я гадав, я надіявся..." — І затнувся. Тоді Ксав'є сказав: "Може, ви просто любили? Лише любов пояснює безумство деяких вчинків. Але ж не можна любити ідею, не можна любити міф!.." Тут священик владно урвав його: "Можна любити того, хто вмер майже дві тисячі років тому, це правда. Я — тому доказ, як і багато інших. Але як він мене одурив, як він ще

7 4-65

193

нас усіх одурює з віку в вік,— додав він тремтячим голосом.— Я стільки молився, я стільки благав... У вашому віці сам ставиш запитання і сам же на них відповідаєш, а здається, що це мовить Бог. Ще не знаєш, що сподіватися нема на кого..."

Світло лампи падало так, що священик здавався чорним силуетом, прицвяхованим до стінки. І тоді Ксав'є вимовив цю безглузду фразу (чи він вимовив її справді?):

— А проте я тут. Я прийшов.

Той довго дивився на нього в очі і нарешті сказав:

— Ви прийшли, щоб я перешкодив вам завдати на плечі тягар, для людини непосильний.

А Ксав'є у відповідь:

— Я прийшов, щоб допомогти вам нести ваш хрест... а може, щоб нести його замість вас.

Священик зітхнув:

— Божевілля! А Ксав'є:

— Оце божевілля і є істина.

Священик звів на нього свої голубі вибляклі безвії очі. А потім Ксав'є взяв плаща. Священик з гасовою лампою в руці спускався по сходах першим і говорив:

— Обережно, ось оцей східець.

Ксав'є підняв комір свого габардинового плаща і вже взявся за клямку.

— Послухайте мене! — заблагав раптом священик. Ксав'є обернувся.— Не робіть цього.

Ксав'є сперся на двері. Священик поставив лампу на східці.

— Не вступайте на цю путь. Ксав'є пробурмотів: