Хлопці були так вражені його словами, що тільки перезиралися, не в змозі вимовити ні слова.
— Не буду вас більше затримувати, діти мої дорогі. Нелегка у вас місія. От нате вам на згадку про мене, — він витяг з шухляди і простягнув їм по шоколадному цуцику у блискучій кольоровій обгортці.
Через хвилину, так нічого й не сказавши, вони вже стояли за дверима на площадці, тримаючи у руках шоколадних цуциків.
І тільки на вулиці Женя нарешті сказав:
— Ну!.. Ти щось розумієш?
— Все розумію! По-перше, що ми — йолопи. По-друге, що він прийняв нас за спільників агента "СД", який прислав нас до нього, щоб розчулити, бо він досі не сплатив гроші. По-третє, що Помазан щось продає, щоб зібрати потрібну суму. І по-четверте, — і це найголовніше! — що агент "СД" таки рекетир і шантажує вчених. Тут сумнівів нема жодних.
— Так. Я згоден. Сумнівів нема.
— То що ж тепер робити?
— Мусимо щось робити. Бо так вийшло, що ми стали фактичними спільниками рекетира. Наш візит допоможе йому прискорити одержання грошей.
— А що ж тепер?
— Думаю, що з рекетирами нам самим тягатися не під силу. Треба знову йти до Горбатюка. Тепер уже, думаю, він не відмовиться. Факти переконливі.
Розділ IX
Друга розмова капітанів. Доктор Помазан дякує за турботу.
— Так от. В одному будинку з член-кором Стародубом живе такий собі Пищенко, вже немолодий, сім разів судимий, відбував покарання за шахрайство, в тому числі шантаж і здирство. З Стародубами, особливо з "кореспондентшою" Іриною Семенівною у конфлікті. Через собаку. Колись Пищенко, будучи у нетверезому стані, вдарив стародубівського пуделя дрючком. "Кореспондентша" скаржилася дільничному і навіть хотіла подавати до суду. Пищенко при сусідах нахвалявся зробити їй "тьомную жизнь". До речі, ініціали Пищенка С. Д. — Степан Данилович. На це звернули увагу наші юні друзі, які мені ту інформацію про Пищенка й видали. Женя живе в одному будинку з Пищенком і Стародубом.
— Ну, а причому тут Помазан, Яворський, Петриківський? З ними ж у Пищенка нема конфлікту.
— Спробував шантажувати Стародуба, вийшло. Він і на інших переключився. Навколо Степана Даниловича крутиться багато молоді. Як усі шахраї, він людина контактна, товариська. Для молодих сучасних гультяїв, які люблять кайф і ненавидять працю, моральне кредо Степана Даниловича, його життєвий досвід привабливі й надихаючі. Можливо, сам Степан Данилович і не шантажує. Він, так би мовити, "мозковий центр". А безпосередні виконавці — молоді лобуряки. Тому вони й називають себе агент "СД" — "агент Степана Даниловича" — така собі гра слів.
— Що ж, логіка є. Вам, Анатолію Петровичу, не відмовиш у розсудливості.
— Вчуся у вас, дорогий Степане Івановичу.
— Отже, давай підсумуємо, що ми маємо на сьогоднішній день. Головне те, що тепер уже ясно: агент "СД" — не страховий агент, що випадково помилився номером. І професору Петриківському, виявляється, він дзвонив. І доктору наук Помазану. Отже, не тільки академіку Яворському. А те, що розповіли наші хлопці сьогодні про свій візит до Помазана, — взагалі дивовижно. Помазан прямим текстом, не криючись, говорив з ними, думаючи, що вони посланці агента.
— Гадаю, з Помазана й треба почати.
— А може, з Яворського? От Ніна сказала, що сьогодні до неї приходила дружина Яворського, плакала, не знає, що робити. Чоловік категорично забороняє їй втручатися у його "програш", а вона з відчаю пішла на неетичний крок, зазирнула у його ощадкнижку і виявила, що "програв" він не двадцять, як говорив, а сорок тисяч, удвічі більше.
— Сорок?! — вигукнув капітан Попенко. — Знову сорок! Стільки ж, як професор Яворський та член-кор Стародуб. Це вже не випадково. Нічого собі "такса" у цього "агента". Але все-таки мені здається, починати треба з Помазана. Раз він говорив з хлопцями так одверто, на цьому можна зіграти. А до Яворського як під'їдеш? Він з дружиною на цю тему не хоче говорити, зі мною не захоче й поготів.
— Ну що ж, можна почати й з Помазана. Помазан за тобою. Ти й підеш до нього… Але знову ж таки неофіційно. Ніна пробувала умовити дружину Яворського написати заяву, щоб можна було почати розслідування, але та й слухати не хоче. Отже, можлива лише приватна делікатна розмова.
— Спробую.
Наступного дня Анатолій Петрович подзвонив надвечір Помазану:
— Пробачте, будь ласка, мені сказали, що ви колекціонуєте порцелянових собак. Я теж колекціонер, правда, початкуючий. Чи не можна було б глянути на вашу колекцію?
— О! Будь ласка! Будь ласка! Дуже приємно. Приходьте. Хоч зараз.
Колекціонери — народ особливий. Коли хтось виявляє інтерес до предмета їхньої пристрасті, вони ладні прийняти його навіть серед ночі.
Помазан зустрів Анатолія Петровича, як то кажуть, з розкритими обіймами.
Розглядаючи порцелянових цуциків, Анатолій Петрович висловлював щире захоплення. Йому навіть не доводилося кривити душею: статуетки були справді чудові.
— У вас унікальна колекція. Це справжнє багатство. Але, пробачте, ви дуже необережні, — усміхаючись якомога привітніше, сказав Анатолій Петрович. — Зараз так зросла злочинність, а ви пускаєте до себе незнайому людину, повіривши їй на слово.
— Я довіряю своїй інтуїції, — сказав Помазан. — І вона ніколи мене не підводила.
— Ніколи? — знову усміхнувся Анатолій Петрович. — Ви так певні? І не бувало, що ви помилялися в людях? Не бувало, щоб хтось зловживав вашого довірливістю?
— У принципі ні.
— Тоді ви щаслива людина. На жаль, деякі ваші колеги вчені не можуть цим похвалитися. Є підозри, що зараз у середовищі вчених, академіків, професорів діє якийсь спритний шахрай, який називає себе агент "СД". Дзвонить, вимагає гроші, причому велику суму. Сорок тисяч. — Анатолій Петрович, кажучи, дивився просто у вічі Помазану.
Той одразу спохмурнів.
— Хто ви такий? Здається, інтуїція мене таки підвела. Вперше в житті.
— Ні. Якраз не підвела, — усміхнувся Анатолій Петрович, виймаючи посвідчення. — Я з міліції. Хотів би допомогти вам і вашим колегам. Розумію — коли професійний досвідчений злодій шантажує, він робить це дуже вміло і те, що жоден з потерпілих не звернувся до міліції, свідчить про високий професіоналізм рекетира. Але тим більше його треба знешкодити…