Він продражнив отця Ісакія пастернаком, а отця Єремію карлюкою-небогою, що була у бога, як співають в пісні. Ісакій і справді був схожий на пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши стороннього та ще й світського чоловіка, отець Тарасій раптом стулив широкого рота з якоюсь гримасою, котра ніби казала: "От туди к чорту! Удрав штуку, та невлад!"
Отець Палладій заповістив і йому Копронідоса.
"Спливаються осятри до купи! — подумав Копронідос. — Сам бог неначе жене їх бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими ченцями".
Ченці збиралися до отця Палладія, щоб побалакать до обіду та й по чарці в компанії випити перед їжею, бо вільного часу в їх було так багацько, що вони не знали, де дітись з нудьги. Отець Тарасій, бадьористий та жвавий, як москаль, перейшов через келію, задравши голову вгору. Клобук стримів на його голові, неначе великий ківер на солдатові за часів Миколи I. Три кінці чорної намітки клобука метлялись на спині, як метляються на вітpi стрічки в дівчат. Tapaciй аж вітер погнав по хаті своєю широкою рясою. Тоненькі, позліплювані, неначе котами позасмоктувані кіски отця Єремії трохи заколивались, мов пейси.
— Наш знайомий добродій, Христофор Хрисанфович, жертвує нові покрівці на аналої перед чудовним образом, — почав отець Палладій, обертаючись до нового гостя.
— Спасибі, спасибі! Спаси вас, господи! Піде за душу й за cпaciння. Ви купець чи прикажчик? — спитав у Копронідоса отець Тарасій.
— Купець. Держу магазин на Хрещатику, — одповiв Копронідос.
— 3 бакаліями чи з винами? — спитав отець Тарасій, бо найбільше любив такі магазини.
— 3 тютюном, — промовив Копронідос.
— I то добра річ; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам, а ченцям не можна вживать курива, — сказав отець Тарасій i навіщось облизав свою широку спідню губу, висолопивши широкого червоного язика.
Отець Ісакій спустив очі додолу. Отець Єремія почав швидко перебирати пальцями зерна чоток.
— Думаю завести магазин i з винами; маю агентів од значних виноградарів в Греції. Мені здається, що торг винами тутечки пішов би непогано, — сказав Копронідос.
— Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого монастиря, — сказав отець Тарасій, — бо, знаєте, часом приїдуть з сіл гості, то буде недалеко посилать.
— Для братії ж по чину монастирському положено в великі свята по красовулі вина, — сказав Копронідос.
— В нашому монacтиpi й красовулі дають не знають які, нема чим горла помочити, — сказав отець Тарасій, — ковтнеш, як муху, i незчуєшся. От красовулі од добродійних приносин — то зовсім інша річ.
— Були приносини колись — то од боляр та од боляринь, — несміливо почав отець Ісакій, — а тепер...
— Та боляри тепер щось скапцаніли! — перебив його отець Тарасій.
— А болярині кинулись на суєту; тільки й знають ті золоті зап'ястя та ожерелія... а до монастирів... — знов почав отець Ісакій, очевидячки, дуже сердитий на скупих боляринь.
— Болярині тепер тільки й знають, що натирати ланіти червоними рум'янами та замітать тротуари шовковими хвостами од спідниць. А вже ті вихання головою та станом... — почав отець Тарасій.
— Та моргання бровами, та покивання віями й очима навіть у церкві, — сказав отець Палладій.
— Спокуса тільки од нечистого чорноризцям, — обізвався отець Ісакій.
— Наші купці не такі. Ми ще не впали в гріховну суєту, — обізвався Копронідос. — Треба мені, отче Палладію, зняти мірку з аналоїв. А потім піду в магазин і виберу покрівці.
— Зайдіть на вечерню. А після вечерні й мірку візьмете, — сказав отець Палладій.
— Добре! А завтра прошу вас, чесні отці, до себе на вечірній чай та на трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризців. Моя квартира проти самої монастирської брами, — сказав Копронідос і встав, щоб попрощатись з ченцями.
— Прошу вас усіх... Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од святої Афонської гори й буде рада привітати вас у своїй господі, — додав Копронідос, цілуючи в руки ченців.
Він поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому, тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою двері.
— Бог посилає нам жертвователя, — сказав отець Ісакій.
— Бог посилає нам дурня, та, здається, ще й грошовитого, багатенького, — додав отець Тарасій і зареготався на всю келію. — Ходім лиш до його, панотці! Хоч по добрій красовулі смикнемо. Греки знають смак у вині. Та й м'ясця печеного попоїмо, бо вже ті холодні шинки та ковбаси чомусь в пельку не лізуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м'ясцем! Еге, так?
— О, борони й заступи мене, мати божа! — обізвався отець Ісакій. — У вас усе жарти. Не подобає чорноризцеві так жартувати. Ви все гнівите бога та сатану звеселяєте, а він, мабуть, од радощів аж танцює.
Після вечерні Копронідос зостався в церкві й ждав отця Палладія. Вийшов з олтаря отець Палладій, зняв мірку з попокpiвців i оддав її Копронідосові.
— Заходьте ж до мене завтра після вечерні на вечірню трапезу! — знов просив Копронідос отця Палладія. — Та попросіть од мене єромонахів, що я бачив у вас в келії.
ІІІ
Другого дня після вечерні отець Палладій з отцями Ісакієм, Єремією та Tapaciєм прямували до брами по гycтiй алеї монастиря. Тільки що вони вийшли по сходах в дзвіницю, через котру був головний вихід з монастиря, назустріч їм ішов Копронідос.
— Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, — сказав Копронідос, знявши бриля й низенько кланяючись.
Копронідос пішов поруч з ченцями й привів їx до свого житла. Ченці увійшли в кімнату Копронідоса, перехрестились по тричі до образів, а потім привітались з Копронідосом.
Копронідос попросив їx сідати. Ченці посідали на стільцях, але Копронідос попросив отця Палладія пе-pecicти на турецьку канапу. Копронідосова кімната зовсім була схожа на чернечу келію. Два кутки були обвішані образами, i в кутках горіли дві лампадки. В одному кутку на косому столику були наставлені святощі, принесені нібито з Афона та з Єрусалима: пляшечки з свяченою водою, якісь камінці, кипарисові хрестики та образки; в самому куточку стояли дві пальмові cyxi гілки. Через кімнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та білих крайок. В кімнаті пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу.