— Мабуть, вони активують інших синтетів, —сказав Парк. — Напевно, внизу є й інші зали із солдатами.
— Браття, — вигукнув Едсел. — Я поведу вас у бій!
Солдати ще раз урочисто прокричали вітання.
— Вимкни їх і давай обміркуємо, що робити, —сказав Парк.
Ошелешений Едсел, повернув диск назад. Солдати завмерли, знову перетворившись на нерухомі статуї.
— Ходімо звідси.
— Авжеж.
— І захопи із собою це добро, — сказав Парк, вказуючи на стіл.
Едсел узяв блискучий шолом і чорну скриньку й вийшов назовні слідом за Парком. Сонце майже сховалося за обрій, над червоною пустелею простягнулися чорні тіні. Було дуже холодно, але вони цього не помічали.
— Ти чув, Парку, що він сказав? Чув? Він сказав, що я їхній вождь! З такими солдатами...
Едсел засміявся. З такими солдатами і з такою зброєю ніщо не зможе його спинити. Так, він справді завоює собі країну — найгарніших дівчат у світі, ох і повеселиться ж він...
— Я генерал! — вигукнув Едсел, надягнувши шолом на голову.
— На кого я схожий, Парку? Я схожий на...
Він замовк, почувши у вухах голос, тихий і невиразний. Що він каже?
— ... Клятий дурень, з його мізерними мріями про королівство. Така влада — для геніальної людини, здатної змінити хід історії. Для мене!
— Хто це говорить? Ти, Парку? — Едсел раптом зрозумів, що з допомогою шолома він може читати чужі думки, але в нього вже не лишилося часу усвідомити, наскільки корисною зброєю міг би стати такий шолом для правителя світу.
Парк акуратно прострелив його ззаду. Увесь цей час він тримав у руці пістолет.
"Що за дурень! — подумав Парк, надягаючи шолом. — Королівство! У його руках влада над усім світом, а він мріє про якесь нещасне королівство".
Він обернувся й поглянув на печеру.
"З такою армією, силовим полем і зброєю я зможу підкорити увесь світ", — він думав спокійно, знаючи, що так воно й буде.
Парк повернувся, щоб іти назад, активувати синтетів, але зупинився й узяв до рук маленьку чорну скриньку, що випала з рук Едсела.
На її кришці плавним марсіанським шрифтом було викарбувано: "Абсолютна зброя".
"Що б це могло означати?" — подумав Парк. Він дозволив Едселові прожити саме стільки, скільки було потрібно для того, щоб випробувати всю зброю. Немає сенсу ризикувати зайвий раз. Шкода, що він не встиг випробувати і це.
"Утім, мені цей не потрібно, —подумав він. — І так всього більш ніж досить. Але ця остання може полегшити справу, зробити її значно безпечнішою".
Що б там не було, це йому, безперечно, допоможе.
— Що ж, — промовив він сам до себе, — подивимося, що вважали абсолютною зброєю самі марсіани, — і відкрив скриньку.
Над нею здійнявся струмінь пари. Парк відкинув скриньку подалі, побоюючись, що там отруйний газ.
Пара здіймалася струменем вгору і в боки, потім почала густішати, утворюючи темну хмару.
Хмара розширювалася, росла й набувала певної форми.
За кілька секунд вона остаточно сформувалася й застигла над скринькою, в останніх променях сонця блиснув білий метал. Раптом Парк побачив, що це просто величезний рот, а над ним застиглі очі.
— Хо-хо! — сказав рот. — Протоплазма! — Він потягнувся до тіла Едсела. Парк підняв бластер і старанно прицілився.
— Спокійна протоплазма, — сказало чудовисько, принюхуючись до тіла Едсела. — Мені подобається спокійна протоплазма, — і воно поглинуло тіло одним ковтком.
Парк вистрілив. На місці вибуху утворилася триметрова вирва. З неї, вдоволено посміхаючись, виплив гігантський рот.
— Як довго я чекав! — сказав він.
Нерви в Парка стиснулися в тугу грудку. Зусиллям волі він придушив у собі панічний жах. Стримуючи себе, Парк не поспішаючи, увімкнув силове поле, і блакитна хмара оповила його.
Усе ще посміхаючись, чудовисько пройшло крізь блакитний газ.
Парк схопив пістолет, з якого Едсел убив Факсона, відчуваючи, як зручно лягла в руку добре збалансована зброя. Він повернувся у той бік силового поля, звідки наближався рот, і натиснув спуск.
Чудовисько наближалося.
— Згинь, зникни! — заверещав Парк. Його нерви не витримали.
А воно наближалося, широко посміхаючись.
— Мені подобається спокійна протоплазма, сказало чудовисько, накриваючи Парка гігантським ротом, — але мені подобається й активна протоплазма.
Ковтнувши, воно випливло крізь іншу стінку поля, озираючись на всі боки в пошуках мільйонів одиниць протоплазми, як це бувало раніше, у старі добрі часи.