97

Сторінка 7 з 15

Куліш Микола

Д і д з ц і п к о м. Що саме, Гнате?

Г и р я. Пора, кажу!

Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозуміли.

Г о д о в а н и й (по паузі). Так граймо на тривогу?

Г и р я. А так...

Д і д з ц і п к о м (залупау очима). Та що саме — не второпаю?

Г о д о в а н и й. Це, діду Онисько, воєнний сигнал такий є — тривога. Щоб, значить, ать-два — і всі як один на ногах!

Д і д з ц і п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав діла.

Г и р я. Удосвіта рано сесіриці підуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не піддавалися і хреста та чаші святої — анікому. Бо скоро, мовляв, край буде комуні...

Д і д з ц і п к о м. І большевицькому движенію, щоб казали.

Г и р я. А виходить — край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи!

Г о д о в а н и й. А як дійдеться чого?

Г и р я. В усі дзвони вдаримо, з хуторів людей покличемо, муром станемо!

Г о д о в а н и й. Та ні, я про щось протчее...

Г и р я (підвів брови). Ви думаєте?

Г о д о в а н и й. А не обійдеться.

Пауза. Тріснуло в лампадику.

На обличчі в Гирі тіні заграли.

Поправив лампадика і мовив глухо:

— Ну, що ж... і про такий случай є чоловік.

Г о д о в а н и й. Хто?

Д і д з ц і п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого?

Г о д о в а н и й. Помовчіть, діду. (До Гирі). Хто?

Г и р я. Л а р и в о н !

Г о д о в а н и й (несподівано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже ілюзійон!

Г и р я (зачепило його). Не ймете віри?

Г о д о в а н и й. Та... Глухе ж і німе. Як говорилось у нас, у драгунів, — ідійот!

Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А ввійдіть, сестриці, сюди!.. Нечутно з'явились Ч е р н и ц і. Г и р я до них:

— Побіжіть котора та покличте Л а р и в о н а! Він там біля клуні або біля церкви... Через садок ідіть!

Ч е р н и ц і метнулись обидві.

Г о д о в а н и й. Ет... Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє!

Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте...

Г о д о в а н и й. Та ні! Л а р и в о н а я маю за дурня.

Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну — про все. Та й сам він бачив, як хліб трусили та забирали... Там такий злий на комнезам, що аж-аж.

Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же він до самого споду?

8

Вернулись Ч е р н и ц і.

За ними завіяний снігом всунувсь Л а р и в о н.

Без шапки. На голові білим вінком сніг.

Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як?

Г и р я. А то як вітер, гроза або оце хуга, дак він без шапки отак цілу ніч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому). Сідай, Л а р и в о н е, до печі!.. Погрійся! Та сніг обтруси, сніг... Та дрючка у куток постав. Не хочеш? То сідай так.

Замугикав Л а р и в о н . Обтрусився. Тільки на голові сніг білим вінком зостався.

Г о д о в а н и й. Та невже ото він розуміє?

Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота написала... комнезамам... що у нас хліб забрали й одвезли, знаєш?..

Л а р и в о н замугикав.

От-от... Зрозумів? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого). Він любить корогви носити. (До Л а р и в о н а). Усе срібло-золото... Всі цяці брати... цяці... (Показав йому на позолоту й срібні вінці в іконах). Написали забрати!

Л а р и в о н замугикав.

І чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неї меду давав тобі... Зрозумів? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собі робитимуть! Бачив у комісара, що жив у нас отут на квартирі?.. Ну от... А церкву зачинять, запечатають і тебе наженуть...

Д і д з ц і п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна...

Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити їх треба!..

Звівся Л а р и в о н . Голосніш замугикав.

С м и к а отого, К о п и с т к у Мусія знаєш?..

Д і д з ц і п к о м (не втерпів). Бити їх!

Засварився дрючком Л а р и в о н . Замахав. Тіні по стінах побігли.

Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не вірили...

Г о д о в а н и й (годі й собі). Бий їх!

Д і д з ц і п к о м. За развьорстку бий!

Г о д о в а н и й. На махан бий! Ч е р н и ц і (й собі): — Бий їх! — Бий! Бий!

Перша (підскочила до Л а р и в о н а. Співає. Плаче). Ми трудились... Килимки, обруси ткали... Людям... Ми капусту, квітки поливали... Васильками пахло, сонечко було. А вони нас... на сніг, на мороз...

Друга (збоку забігла. Простягла руки). Хрест зняли на брамі... Хлак червоний там... А ми бігли, бігли... через греблю, лугом, степом... Ніч та сніг... Ніч та сніг... Ще й досі трусимось... Ось дивись — трусимось.

Обступили Л а р и в о н а. Сіпають, шарпають, плачуть.

Г и р я насилу їх вгамував:

— Та він же глухий, не чує... На знаках йому треба, на мигах... А ви... Та ви, дивіться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи зіб'єте, що допіру я навів... Одступіться!

Одсапались усі. Л а р и в о н , сварячись, став до стіни.

Сніговий вінок почав танути. Скотилися перші краплини — немов чужі сльози на

Л а р и в о н о в і м обличчі. Тоді Г и р я до Годованого:

— А що! Тепер вірите?

Г о д о в а н и й. Спиніть, бо ще когось загилить.

Г и р я (до Ларивона). Ну годі... Завтра!.. Розумієш — завтра! Во-во... А зараз...

Зашаруділо щось, замацало за дверима.

Всі обернулись до дверей. Г и р я занепокоївся:

— Це ви, сестриці, сіней не заперли... Хто там?

Почувся голос:

— Це я... С т о н о ж к а Іван. Одчиніть!

Г и р я пошепки показав усім, щоб вийшли у другу хату.

9

Засніжений, спираючись на ціпок, тихо увійшов С т о н о ж к а:

— Це я, Гнате Архиповичу... От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов... Позичте мені хоч з півпуда...

Г и р я. Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити...

С т о н о ж к а. Озадку чи той... макухи, може, а то ж сами бачите — гину... У Ганни вже ноги спухли...

Г и р я. По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема. Коли не віриш, ходім покажу горище, засіки, бочки... Ось ходім!

С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вірю вам...

Г и р я. Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у діда Ониська, у Щербака Трохима. А пшениці — ні зернини, ні проса, ні гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усім буде край!.. (По паузі). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а? Невже тому правда, що мають забрати в церкві чашу христову, хрест, позолоту й срібло?..