К о п и с т к а. Хто?
В а с я. Кого?
П а р а с к а. Орину, Л а р и в о н а і нас!
К о п и с т к а. Та кажи товком!
П а р а с к а. Слухай! О р и н а й Л а р и в о н (він живе у неї) прийшли до церкви. Г и р я ж ото роздавав по ложці варений ячмінь людям, і Лизька була, і знаєш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за Лизькою носить, ще й свічечку. А Лизька роздає. Побачив мене і, як пес той, щулився і свічечку ту не зна, де подіти... Га, Мусію? Наш секретар!.
К о п и с т к а. Та мать його!.. Кажи далі!
П а р а с к а. Отож Г и р я не дав Орині ячменю, каже:
"Піди та перш помолись, у батюшки посповідайся". А вона вже несповна розуму, пішла, ще й Л а р и в о н а потягла. А на сповіді й каже: дітей з Л а р и в о н о м поїла...
К о п и с т к а (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?..
П а р а с к а. Піп про це Гирі, Г и р я людям... Задзвонили в дзвони, позбігалися, Л а р и в о н а пов'язали... До розправи, кричать, повбивати їх треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять... Кажуть: С м и к утік, Совіта нема — саме слушний час... Та я з церкви та городами, городами сюди... Тікаймо, Мусію, бо вб'ють!
К о п и с т к а. Ти ось що, Параско!.. Ти...
П а р а с к а. Тікаймо, кажу! Чого ще сидіти отут! Щоб на шматки розірвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали... Тікаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили...
К о п и с т к а. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, біжи зараз та скликай...
П а р а с к а. Кого?
К о п и с т к а. Наших!.. Усіх, хто живий ще зостався.
П а р а с к а. Вже й: їх не докличешся, дурний ти!..
К о п и с т к а. Дев'яносто сім...
П а р а с к а. Було та загуло! Сьогодні вночі не спалося, дак я всім число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота поперед усіх в ямки попадала...
К о п и с т к а. А Кондратій Хурса, Клименко Захар, Барило один і другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?..
П а р а с к а. Та вони вже такі, що й ніг, либонь, не потягнуть...
К о п и с т к а. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидів... Та й Сергій казав, як їхав: гляди ж, стережи, Мусію, казав...
П а р а с к а. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу?
К о п и с т к а. Совіцькую власть, дурна на тобі голова!..
П а р а с к а. На тобі! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зірвуть, а без неї що ти встережеш. Що, питаю? К о п и с т к а. Серьога ось-ось як не приїде...
П а р а с к а. Не приїде твій Серьога! Він уже забув, відкіля й двері до нас одчиняються. П'ятий тиждень пішов, а його нема. І не буде! Бо він не такий дурний: забрав золото...
К о п и с т к а (аж руку звів). Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. Не піднімай преній — от що!
П а р а с к а. Мусію! Благаю!..
К о п и с т к а. Я що сказав?
П а р а с к а принишкла.
Зараз, кажу, біжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуєш? Одною ногою там — другою щоб тут!..
П а р а с к а. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти мені світ розв'яжеш! І якби ж путяще що, а то ж... (Вибігла і за хвилину назад). Мусію!.. Ідуть!.. Вже недалеко, ось...
К о п и с т к а. Ну що ти їй!.. Біжи!
П а р а с к а. Тепер я городами... Ти ж гляди, Мусію, без мене... нічого не роби тут... Я одним духом... (Побігла).
К о п и с т к а (до Васі). А ми, синок, ось що... Зараз зорганізуємо ревком.
В ас я. Як це ревком?..
К о п и с т к а. А так, що Совєта у нас нема? Нема, бо повмирали або неспособні лежать. Г и р я до власті свої руці простяга? Простяга, через Панька простяга, бо П а н ь к о йому продався... Я оце про все подумав, про всю їхню політику... А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж — і хлопець — єрой революції. Сідай за секретаря.
В а с я. Та я не вмію, щоб по-писарському. Не вчився.
К о п и с т к а. На біса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дістав із шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васі). Пиши: як у нашій слобідці комнезами вимерли, Совєта нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили...
В а с я. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!..
К о п и с т к а. Та ти ж уже писав раз! Сідай! (Посадив Васю, умочив йому перо). Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тоді підпишемо... удвох... Ну, слухай! Пиши: призначення ревкому. Написав? Тепер пиши: постановили...
В а с я. Щось не так, дядьку Мусію. Треба перш — слухали.
К о п и с т к а. Та кого ти будеш слухати, як нікого нема! Кажу я — повмирали або неспособні лежать...
Близько грізно підступив до вікон гомін. Уже стало чути тупотняву.
Та що його довго балакати! Пиши: постановили призначити на ревком, поки повернеться з города Серьога, на предсідателя Мусія Копистку, а на секретаря — товариша Стоножкина Василя... Пиши, синок! Трах-тара-рах — резолюцію прийнято! Шабаш!.. А тепер — треба покурити, бо хто його зна, що там буде...
4
Хтось одкинув двері навстіж. Гунув натовп.
Попереду ввійшов Г о д о в а н и й. За ним Д і д з ц і п к о м:
— Ведіть їх сюди! Зараз судитимемо!..
Увели Орину й Л а р и в о н а, зв'язаного й спутаного.
Увійшов Г и р я. Набилося людей.
Г о д о в а н и й. Де предсідатель?
К о п и с т к а. Що трапилось?
Г о д о в а н и й. Я питаю, де предсідатель? Де ваша вдасть?
К о п и с т к а. Що трапилось, питаю?
Д і д з ц і п к о м. Людоїдів привели, щоб ти знав!.. Хіба не бачиш?
Г о д о в а н и й. Ми, народ, питаємо — де предсідатель?
К о п и с т к а. Хіба не знаєш — у повіт поїхав!
Г о д о в а н и й. Граждани люди! Уже місяць, як нема предсідателя! Чи не пора нам спитати: а чому його так довго нема?
З л и й г о л о с. Утік!
Г о д о в а н и й. Сутая правда! Утік! Забрав золото, народне добро, і втік. (До Копистки). Виходить — утекла ваша власть? Виходить — власті нема? (До натовпу). Граждани люди! Власть утекла, Совєта нема — мабуть, самі судитимемо?
З л и й г о л о с. Авжеж, самі!
Г о м і н: — Самі!
— Починайте!
К о п и с т к а. Ша трошки, ша!.. Бо є ревком...
Г о д о в а н и й. Ревком? Де він? Хто?
К о п и с т к а. Тутечки він, ось!.. Я предсідатель, а оцей парнишка — товариш Стоножкин — секретар. Протокол є. Вам чого требується?
Г о д о в а н и й. Та хто вас обрав? Де ви взялися?