Уся ця панорама стрімко пролітала за вікном, і хмари білої пари часто приховували від очей окремі її деталі. Мандрівники ледве встигли розрізнити форт Чунар, що за двадцять миль на південний схід від Бенареса, стародавню цитадель раджів Біхара, Газіпур і розміщені там великі фабрики трояндової води й олії, а також могилу лорда Корнвалліса, що здіймається над лівим берегом Ґанґу.
Перед ними промайнули укріплене місто Буксар, Патна, великий промисловий і торговельний центр, головний ринок опіуму, а також найбільш європеїзоване місто Монґхір, що скидається на Манчестер чи Бірмінґем і славиться своїми чавуноливарними заводами й фабриками, де виготовляють різноманітні знаряддя й холодну зброю; їхні високі труби поганили небо Брами димом і кіптявою..
Настала ніч; потяг мчав на всіх парах під супровід ричання тигрів і ведмедів та завивання вовків, нажаханих локомотивом; тепер уже неможливо було розгледіти чудес Бенґалії: ні Ґолконди, ні руїн Ґура, ні Муршидабада, що був колись столицею, ні Бурдвана, ні Хуглі, ні Шандернагора, цього французького пункту на території Індії, де Паспарту з гордістю побачив, як майорить прапор його батьківщини!.
Нарешті о сьомій годині ранку прибули до Калькутти. Пароплав, що вирушав до Гонконга, знімався з якоря лише опівдні. У розпорядженні Філеаса Фоґґа залишилося ще п’ять годин.
За розкладом наш джентльмен мав прибути в столицю Індії 25 жовтня, на двадцять третій день після свого від’їзду з Лондона. Він приїхав туди точно в призначений день. Отже, не спізнився й не прибув раніше терміну. Два дні, які він виграв, подорожуючи з Лондона до Бомбея, були втрачені під час переїзду через Індію з відомих нам причин.
Та, напевно, Філеас Фоґґ про це не шкодував..
Розділ п’ятнадцятий,
де валіза з банківськими білетами стає легшою ще на кілька тисяч фунтів стерлінґів
Потяг зупинився на вокзалі. Паспарту вийшов із вагона першим, за ним – містер Фоґґ, який допоміг зійти на перон своїй молодій супутниці. Філеас Фоґґ вирішив одразу ж податися на пакетбот, що прямує до Гонконга, аби зручно влаштувати місіс Ауду – поки їй загрожує небезпека, він не хотів залишати її саму..
Коли містер Фоґґ виходив із вокзалу, до нього наблизився полісмен і запитав:
– Містер Філеас Фоґґ?
– Так.
– А цей чоловік – ваш слуга? – додав полісмен, показуючи на Паспарту.
– Так.
– Прошу обох піти зі мною.
Містер Фоґґ жодним жестом не виказав свого подиву. Поліцейський був представником закону, а для всякого англійця закон – святиня. Паспарту, як справжній француз, спробував був розумувати, але полісмен торкнувся його своїм жезлом, і містер Фоґґ зробив своєму слузі знак підкоритися.
– Чи може ця пані супроводжувати нас? – запитав містер Фоґґ.
– Може, – відповів полісмен.
Поліцейський провів містера Фоґґа і його супутників до чотиримісного екіпажу, запряженого парою коней. Рушили. Під час переїзду, що тривав двадцять хвилин, ніхто не промовив жодного слова.
Екіпаж спочатку перетнув "чорне місто" – вузенькі вулички, захаращені халупами, де тулилися брудні й обірвані люди – різноплемінне населення цих кварталів. Потім він проїхав європейське місто з цегляними будинками й кокосовими пальмами обабіч дороги; тут, незважаючи на ранковий час, проїжджали елегантні вершники й рухалися розкішні карети..
Екіпаж зупинився перед непоказним будинком. Полісмен висадив своїх бранців – саме так їх можна було назвати – і провів у кімнату із ґратами на вікнах. Потім він оголосив:
– О пів на дев’яту ви постанете перед суддею Обадія!
По цих словах він вийшов і замкнув двері.
– Ну от! Нас заарештовано! – вигукнув Паспарту, опускаючись на стілець.
Місіс Ауда, марно намагаючись приховати хвилювання, звернулася до містера Фоґґа:
– Наші шляхи мають розійтися, пане! Вас переслідують через мене! За те, що ви мене врятували!
Філеас Фоґґ коротко відповів, що це неможливо. Переслідувати в справі "сутті"! Немислимо! Тут якась помилка. Містер Фоґґ запевнив, що за будь-яких обставин не покине молодої жінки й супроводжуватиме її до Гонконга.
– Але пароплав відходить опівдні! – зауважив Паспарту.
– Ми ще до полудня будемо на пароплаві, – відповів незворушний джентльмен.
Це було сказано так переконливо, що Паспарту мимоволі повторив про себе:
– Чорт забирай! Ну, звичайно! Ще до полудня будемо на пароплаві! – Та він зовсім не був у цьому впевнений.
Пів на дев’яту двері кімнати відчинилася. З’явився полісмен і провів арештованих у сусіднє приміщення. Це був зал суду, наповнений численною публікою, що складалася з європейців і місцевих жителів. Містер Фоґґ, місіс Ауда й Паспарту сіли на лаву перед підвищенням, призначеним для судді й секретаря.
Майже одразу в супроводі секретаря ввійшов і сам суддя Обадія. Це був огрядний, зовсім круглий чоловік. Він зняв із цвяха одну з перук і спритно надягнув її собі на голову.
– Слухається перша справа, – оголосив він.
Але раптом він підніс руку до голови й вигукнув:
– Еге! Та це ж не моя перука!
Відбувся обмін перуками. Під час усього цього дійства Паспарту згоряв од нетерпіння – йому здавалося, що стрілка величезного годинника, який висів у залі суду, з шаленою швидкістю рухається по циферблаті.
– Слухається перша справа, – повторив суддя.
– Філеас Фоґґ! – оголосив секретар Ойстерпуф.
– Я, – відповів містер Фоґґ.
– Паспарту!
– Тут! – відгукнувся Паспарту.
– Чудово! – почав суддя. – Ось уже два дні, як вас шукають у всіх поїздах, що прибувають із Бомбея.
– Але в чому нас звинувачують? – нетерпляче перебив Паспарту.
– Ви зараз довідаєтеся про це, – відповів суддя.
– Пане, – почав Філеас Фоґґ, – я британський громадянин і маю право…
– До вас нешанобливо поставилися? – запитав суддя.
– Аж ніяк.
– Чудово! Викличте позивачів.
За наказом судді двері розчинили навстіж, і пристав увів у залу трьох індійських жерців.
– Так я й думав! – прошепотів Паспарту. – Це ті самі мерзотники, що хотіли спалити нашу молоду пані.
Жерці постали перед суддею, і секретар голосно зачитав їхню скаргу на Філеаса Фоґґа і його слугу, яких звинувачували у блюзнірському оскверненні брамінського святилища.
– Ви чули? – запитав суддя Філеаса Фоґґа.