Можна собі уявити, як скаженів і бушував нетерплячий Нед Ленд! Він проклинав нещасну тварину найдобірнішою лайкою, яка тільки існує в англійській мові. А я був розізлений, що дюгонь руйнує всі наші хитромудрі плани.
Ми вистежували дюгоня вже упродовж години, і я починав схилятися до думки, що тварина невловна, аж раптом бідолаха надумав помститися своїм переслідувачам. Тварина обернулася в наш бік і ринулася прямо на шлюпку.
Маневр тварини не вислизнув від уваги канадця.
— Увага! — гукнув він.
Кермовий вимовив кілька слів на своєму загадковому наріччі, очевидно наказуючи матросам бути насторожі.
Дюгонь, підпливши футів на двадцять від шлюпки, утяг повітря своїми широкими ніздрями, що знаходилися не в нижній, а у верхній частині рила. Передихнувши, він знову кинувся до шлюпки.
Ми не встигли вивернутися від удару, шлюпка нахилилася і зачерпнула чимало води, аж її довелося вичерпувати. Але завдяки спритності кермового удар припав навскоси, а не в лоб, і ми не перекинулися. Нед Ленд, піднявшись на форштевень, добивав ударами гарпуна гігантську тварину, що, встромивши ікла в планшир(1), піднімала шлюпку над водою, як лев піднімає в повітря ягня.
(1) Планшир — захисний обвід із дерев'яних або сталевих полиць на краях палуби судна.
Ми падали один на одного. Не знаю, чим скінчилась би ця затія, якби розлютований канадець не завдав, нарешті, тварині удару в самісіньке серце. [220]
Почувся скрегіт зубів об залізну обшивку шлюпки, і дюгонь сховався під водою, прихопивши за собою наш гарпун! Але незабаром барило спливло на поверхню води, а через короткий час показалася туша тварини, перекинута голічерева. Ми зачепили багром тушу дюгоня, узяли її на буксир і попрямували до" "Наутилуса".
Довелося пустити в хід найміциіші талі, щоб підняти дюгоня па палубу судна. Туша тварини важила п'ять тисяч кілограмів. Обробка туші провадилася під неухильним спостереженням канадця, що вникав в усі подробиці цієї операції. У той же день стюард подав мені до столу страву, майстерно приготовлену з м'якоті дюгоня судновим кухарем. М'ясо дюгоня видалося мені смачнішим за телятину і, мабуть, не поступалося яловичому.
Наступного дня, 11 лютого, комора "Наутилуса" збагатилася ще однією чудовою дичиною. Зграя морських ластівок опустилася на палубу "Наутилуса".
Це були нільські крячки, або чеграва, вид sterna nilotca. Вони водяться тільки в Єгипті. У них чорний дзьоб, сіра голова, білі цяточки навколо очей, спинка, крильця і хвіст сіруваті, черевце і горло білі, лапки червоні. Ми ще піймали кілька дюжин нільських качок. Нільські крячки — надзвичайно смачний птах. Шия в них і верхня частина голови біла з чорними цятками.
"Наутилус" йшов середнім ходом. Він, так би мовити, прогулювався! Я помітив, що в міру наближення до Суеца вода в Червоному морі ставала менш солоною.
Близько п'ятої вечора ми угледіли на півночі мис Рас-Мухам-мед. Мис цей утворює край Кам'янистої Аравії, що лежить між затокою Суеца і затокою Акаби.
"Наутилус" через протоку Губаль ввійшов у Суецьку затоку. Я добре бачив високу вершину мису Рас-Мухаммед, що панує над двома затоками. То була гора Ореб, біблійний Сипай, на вершині якого Мойсей зустрівся віч-на-віч із Богом.
О шостій годині "Наутилус", то занурюючись, то спливаючи на поверхню, пройшов коло міста Тор, що лежить у глибині бухти, води якої, як уже спостерігав капітан Немо, мали червонуватий відтінок. Настала ніч. Глибока тиша порушувалася лише лементом пелікана або якогось іншого нічного птаха, шумом прибою, що розбивався об прибережні скелі, або віддаленими гудками пароплавів, котрі тривожили води затоки невгамовним ляскотом лопатей свого гвинта.
Від восьмої до дев'ятої години "Наутилус" йшов у кількох метрах під водою. За моїми розрахунками, ми знаходилися неподалік [221] Суецького перешийка. Крізь вікна салону я бачив підґрунтя прибережних скель, яскраво освітлених пашим прожектором. Мені здавалося, що протока поступово звужується.
О чверть на десяту судію спливло на поверхню. Я поспішив па палубу. Я згоряв від нетерпіння ввійти скоріше в тунель капітана Немо. Мені не сиділося на місці, і я жадібно вдихав свіже нічне повітря.
Незабаром на відстані милі від нас блиснув вогник, ослаблений нічним туманом.
— Плавучий маяк, — сказав хтось за мною. Обернувшись, я побачив капітана.
— Суецький плавучий маяк, — продовжував він. — Ми незабаром підійдемо до входу в тунель.
— Мабуть, не так просто ввійти до нього? — запитав я.
— Авжеж, пане. Тому я поставив собі за правило знаходитися в рубці штурмана й особисто керувати судном. А тепер, пане Аронаксе, чи не бажаєте спуститися вниз. "Наутилус" зануриться під воду і спливе на поверхню лише після того, як ми проминемо Аравійський тунель.
Я пішов за капітаном Немо. Ставні засунулися, резервуари наповнилися водою, і судно пірнуло на десять метрів від рівня моря. Я хотів було ввійти у свою каюту, але капітан зупинив мене.
— Пане професоре, — сказав він, — чи не хочете побути зі мною в штурвальній рубці?
— Я пе смів вас попрохати про це, — відповів я.
— Тож ходімо! Ви побачите звідти усе, що можна побачити під час підводного і разом з тим підземного плавання.
Капітан Немо підвів мене до середнього трапа. Піднявшись па кілька сходинок, він відчинив бічні двері, і ми виявилися у верхньому коридорі, у кінці якого містилася рубка, що знаходилася, як було сказано, па носі судна.
Рубка на "Наутилусі" становила квадрат, сторони якого дорівнювали шести футам, і трохи нагадувала рубки на пароплавах, що ходили по Міссісіпі і Гудзону. Посередині містився штурвал, з'єднаний з кермом штуртросами(1), що проходили до самої корми судна. Чотири ілюмінатори з черепицеподібними стеклами дозволяли кермовому спостерігати у всіх напрямках.
(1) Штуртрос — ланцюг або трос на судні, призначнсий для повороту стерна.
У рубці були темно; але незабаром очі освоїлися з темрявою, і я розрізнив постать штурмана, що тримав обидві руки на штурвалі. [222]
Море яскраво освітлювалося прожектором, який був за рубкою, в іншому кінці палуби.
— Ну, а тепер, — сказав капітан Немо, — пошукаємо вхід до тунелю.