20 000 льє під водою

Сторінка 43 з 125

Жуль Верн

Двадцять третього лютого матроси "Астролябії", повернувшись з обстеження острова, принесли кілька малоцінних уламків. Тубільці відмовилися показати їм місце катастрофи, буцімто не зрозумівши їх. Поводження тубільців було підозрілим і наводило на думку, що вони погано обійшлися з потерпілими аварію корабля. Вони начебто боялися, що Дюмон Д'юрвіль з'явився помститися за Лаперуза і його бідолашних супутників.

Нарешті, 26 лютого, спокусившись подарунками і зрозумівши, що їм не загрожує розплата за вчинене, тубільці вказали помічнику капітана Жаконо місце катастрофи.

Там, на глибині трьох-чотирьох сажнів під водою, між рифами Паку і Вану, лежали якорі, гармати, залізні і свинцеві чушки баласту, що покрилися уже вапняними відкладеннями. Шлюпка і китобійне судно з "Астролябії" попливли до цього місця і на превелику силу підняли з дна якір, вагою тисяча вісімсот фунтів, гармату, що стріляла восьмифунтовими ядрами, одну свинцеву чушку і дві мідні каменеметальні мортири.

Дюмон Д'юрвіль, розпитавши тубільців, довідався, що Лапе-руз, котрий втратив обидва кораблі, що розбилися об рифовий бар'єр острова, побудував із уламків невелике суденце і пустився в плавання, щоб знову потерпіти аварію... Де? Цього ніхто не знав.

Командир "Астролябії" спорудив під верховіттям мангрів пам'ятник відважному мореплавцю і його супутникам. Це була проста [129]чотиригранна піраміда на кораловому п'єдесталі. Ні шматочка металу, на який так ласі тубільці, не пішло на цей пам'ятник!

Дюмон Д'юрвіль хотів відразу знятися з якоря. Але команда "Астролябії" була виснажена лихоманкою, що лютувала в цих місцях, та й сам він був хворий. Він зміг пуститися в зворотний шлях тільки 17 березня.

Тим часом французький уряд, думаючи, що Дюмон Д'юрвіль не знає про відкриття Ділоиа, послав на Вапікоро корвет "Байо-нез", під командою Легоараиа де Тромлена, що стояв тоді коло західного берега Америки. "Байоиез" кинув якір коло берегів Ва-нікоро кілька місяців перегодом після відплиття "Астролябії". Ніяких нових документів не було знайдено, але з'ясувалося, що дикуни не чіпали пам'ятника Лаперузу.

От усе, що я міг сповістити капітану Немо.

— Отже, — сказав він, — і досі невідомо, де загинуло третє судно, вибудоване потерпілими аварію корабля коло Вапікоро?

— Невідомо.

Капітан нічого не відповів, але знаком запросив мене піти за ним у салон. "Наутилус" занурився на глибину кількох метрів, і залізні стулки розсунулися.

Я кинувся до вікна, і під кораловими відкладеннями, під покривом фунгій, сифонових, альционієвих коралів, кариофілей, серед міріадів чарівних рибок, райдужниць, гліфізідонів, помферій, діа? копей, жабошипів я помітив уламки, не помічені експедицією Дюмоіі Д'юрвіля, залізні рештки, якорі, гармати, ядра, форштевень — одне слово, рештки корабельного спорядження, що поросло водоростями та істотами, схожими на квіти.

У той час як я розглядав ці жалюгідні рештки, капітан Немр сказав мені поважно:

— Капітан Лаперуз вийшов у плавання сьомого грудня тисяча сімсот вісімдесят п'ятого року на корветах "Бусоль" і "Астролябія". Спершу він базувався на Ботані-Бей, потім відвідав архіпелаг Товариство, Нову Каледонію, направився до Санта-Крусу і кинув якір коло Намука, одного з островів Гавайської групи. Нарешті, корвети Лаперуза підійшли до рифових бар'єрів, що оточують острів Ванікоро, у ту пору ще невідомого мореплавцям. "Бут соль", котрий ішов попереду, наштовхнувся на рифи біля південного берега. "Астролябія" поспішила до нього на допомогу і теж наскочила на риф. Перший корвет затонув майже миттєво. Другий, дцо сів на мілину під вітром, тримався ще кілька днів. Тубільці досить зичливо зустріли потерпілих аварію корабля. Лаперуз облаштувався [130] на острові і почав будувати невелике судно із залишків двох корветів. Кілька матросів побажали залишитися на Ваиікоро. Решта, виснажені хворобами, ослаблі, відпливли з Лаперузом у напрямку Соломонових островів і загинули усі до одного коло західного берета головного острова групи, між мисами Розчарування і Задоволення!

— Але як ви про це довідалися? — вигукнув я.

— Ось що я знайшов на місці останньої аварії корабля!

І капітан Немо показав мені бляшану скриньку з французьким гербом на кришці, заіржавілу в солопій морській воді. Він розкрив її, і я побачив сувій пожовклих паперів, але все-таки текст можна було прочитати.

Це була інструкція морського міністерства капітанові Лаперузу з власноручними позначками Людовика XVI на полях!

— От смерть, гідна моряка! — сказав капітан Немо. — Він спочиває в кораловій могилі. Що може бути спокійніше цієї могили? Дай Боже, щоб моїх товаришів і мене спіткала така ж доля!

Глава двадцята

ТОРРЕСОВА ПРОТОКА

У ніч з 27 на 28 грудня ми залишили Ванікоро. "Наутилус" узяв курс на південний захід і, розвинувши велику швидкість, за три дні пройшов сімсот п'ятдесят льє, коротше, відстань, що відокремлює групу островів Лаперуза від південно-східного краю Нової Гвінеї.

Як тільки ми встали, уранці першого січня 1868 року, я вийшов на палубу, і тут мене зустрів Консель.

— З вашого дозволу, пане професоре, я хотів би побажати вам щастя в новому році, — сказав він.

— За чим же зупинка, Консель? Уяви, що ми в Парижі, у моєму кабінеті в Ботанічному саду! Але скажи, у чому ти вбачаєш щастя за нинішніх наших обставин? Чи жадаєш вирватися з полону, чи мрієш продовжити нашу підводну подорож?

— їй-богу, не знаю, що й сказати! — відповів Консель. — Багато(1) чудес довелось нам побачити, і, признаюся, за ці два місяці у нас не було часу нудьгувати. Останнє чудо, кажуть, завжди най-дивовижніше; і якщо надалі буде так тривати, я вже й не знаю, чим усе це скінчиться! По-моєму, такої нагоди нам ніколи більше не випаде...

— Ніколи, Копселю! [131]

— Та й пан Немо цілком виправдовує своє латинське ім'я. Він нітрохи нас не обтяжує, немов і справді не існує!

— Вірно, Конселю.

— Я гадаю, пане, що щасливим буде той рік, у якому ми побачимо усе на світі...

— Усе побачимо, Конселю? Мабуть, це буде довга історія! А що думає Нед Ленд?

— Нед Ленд тримається зовсім іншої думки, — відповів Кон-сель. — У нього оптимістичний склад розуму і вимогливий шлунок. Йому нудно дивитися на риб і їсти рибні страви. Як справжній англосакс, він звик до біфштексів і не нехтує бренді і джином — у помірній кількості! Зрозуміло, що йому важко обходитися без м'яса, хліба та вина!