20 000 льє під водою

Сторінка 124 з 125

Жуль Верн

Я почав рухатися поповзом по темних проходах "Наутилуса", увесь час зупиняючись, щоб стримати серцебиття. Я добрався до [377]кутових дверей салону і тихенько прочинив їх. Повний морок панував у салоні. Слабко звучали органні акорди. Капітан Немо сидів біля органа. Він не бачив мене. Мені здається, він не помітив би мене навіть при повному світлі, настільки він весь поринув у свій стан.

Я поповз по м'якому килимові, намагаючись ні на що не натикатися, — найменший шум міг мене видати. Знадобилося п'ять хвилин, щоб дістатися до головних дверей, що вели в бібліотеку. Я вже зібрався відчинити їх, як раптом глибоке'зітхання капітана Немо прикувало мене па місці. Я зрозумів, що він устав. Мені навіть удалося, хоча і неясно, розгледіти його, бо тонкий промінь світла з освітленої бібліотеки проникав у салон. Капітан йшов у напрямку до мене, мовчки, схрестивши на грудях руки, якось ковзаючи, а не крокуючи, наче примара. Його стиснуті груди здіймалися від ридань. І мені вчулися його словїа, останні, що долинули до мого вуха:

— Боже всемогутній! Досить! Досить!

Що це? Голос совісті, лемент душі цієї людини?

У повному сум'ятті я проскочив бібліотеку, піднявся по центральному трапу і по верхньому проходу дістався до човна. Я проникнув у нього крізь отвір, куди вже забралися мої товариші.

— Рушаймо! Швидше! — вигукнув я.

— Зараз! — відповів канадець.

Спочатку ми закрили отвір, пророблений у сталевій обшивці "Наутилуса", і закріпили його гайками за допомогою англійського ключа, яким запасся Нед Ленд. У такий же спосіб закрили й отвір для човна, а потім канадець став відгвинчувати гайки, які ледь з'єднували нас з "Наутилусом".

Раптом усередині почувся якийсь шум, чиїсь голоси швидко, коротко перегукувалися. Що там сталося? Невже вони помітили нашу втечу? Я відчув, як Нед Ленд дав мені в руки кинджал.

— Так, — прошепотів я, — ми зуміємо вмерти!

Канадець зупинив свою роботу. У цей час до мене донеслося одне слово, повторене разів двадцять, — слово страшне, і завдяки йому мені відразу стала ясна причина хвилювання, що охопила весь "Наутилус". Його екіпажу було не до нас!

— Мальстрім! Мальстрім! — вигукнув я.

Мальстрім! Чи могло в нашім і без того жахливому становищі пролунати слово ще більш жахливе, аніж це? Отже, ми опинилися в найбільш небезпечних водах Норвезького узбережжя. Невже в цю безодню затягло "Наутилус", і саме в той час, коли наш човен був уже готовий відокремитися від його залізних стін? [378]

Давно відомо, що тут морські води, затиснуті в години припливу між Лофотенами й островами Феро, перетворюються на вировисько нездоланної сили. Там утворюється вир, з якого ще ніколи жоден корабель не міг врятуватися. З усіх точок обрію неслися дивовижні хвилі. Вони-то й утворюють цю безодню, справедливо названу "пуп Атлантичного океану" — вир такої моці, що втягував у себе все пливуче на відстані п'ятнадцяти кілометрів. Його безодня засмоктувала не тільки кораблі, але і китів, і білих ведмедів полярних країн.

У цій безодні і опинився "Наутилус", потрапивши туди мимоволі, а може, і волею капітана Немо. "Наутилус" кружляв по спіралі, радіус якої ставав усе коротшим. Само собою зрозуміло, що і наш човен, ледве прикріплений до "Наутилуса", мчав із немислимою швидкістю. Я це відчував, занурившись у такий же хворобливий стан, як буває після довгого обертання на одному місці. Нас охопив панічний жах, кров застигала в жилах, нервова реакція зникла, усе тіло покрилося холодним потом, як при агонії! А який шум стояв навколо вутлого нашого човна! Яке ревіння, повторене устократ луною на багато миль! Який гуркіт хвиль, що розбиваються об гострі вершини підводних скель — там, де дробляться найтвердіші тіла, де колоди перемелюються і перетворюються на потеруху!

Боже, що це було! Нас тріпало вусібіч! "Наутилус" боровся, як людська істота. Сталеві м'язи його тріщали. Часом він здіймався догори, а разом з ним і ми!

— Треба триматися і загвинтити гайки! — сказав Нед. — Поки ми прикріплені до "Наутилуса", ми можемо ще врятуватися!..

Не устиг він це доказати, як роздався тріск; гайки відлетіли, човен вирвало із ніші і жбурнуло, як камінь із пращі, у прірву!

Голова моя вдарилася об залізний каркас човна з такою силою, що я знепритомнів.

Глава двадцять третя

ВИСНОВОК

От і кінець моїй подорожі. Що сталося тієї ночі, як вискочив наш човен зі страшного виру, як Нед Ленд, я і Копсель врятувалися з цієї безодні? Я не можу сказати. Але коли до мене повернулася свідомість; я вже лежав у хатині рибалки з Лофотенськйх островів. Обоє моїх товаришів — цілі і иеушкоджені — сиділи біля мене і потискували мої руки. Ми гаряче розцілувалися. [379]У той час ми не могли і думати про повернення до Франції. Пасажирське сполучення між північною Норвегією і південною буває рідко. Доводилося чекати пароплава, що робить раз на два місяці рейс до Північного мису. І от, залишившись жити у гостинних людей, що дали нам притулок, я переглядаю розповідь про паші пригоди. Вона точна — жоден факт не пропущений, жодна дрібниця не перебільшена. Це — достовірна повість про неймовірну експедицію в надрах морської стихії, ще не доступних людині; але прогрес цивілізації перетворить їх коли-небудь на вільні шляхи, відкриті для всіх!

Питання — чи повірять мені люди? Зрештою це неважливо. Я твердо можу сказати одне, що тепер маю право говорити про ті морські глибини, де менше аніж за десять місяців я проплив двадцять тисяч льє і здійснив кругосвітню подорож, яка відкрила мені таку безліч чудес — в Індійському і Тихому океані, у Червоному і Середземному морі, в Атлантиці й у південних і в північних морях!

Однак що ж сталося з "Наутилусом"? Чи устояв він проти могутніх обіймів Мальстріму? Чи живий капітан Немо? Чи продовжує він плавати в глибинах океаду і вершити свої жахливі відплати, чи може його шлях увірвався па останній гекатомбі? Чи донесуть хвилі коли-небудь до нас той рукопис, де описана історія його життя? Чи довідаюся я, нарешті, його справжнє ім'я? Чи не видасть зниклий корабель своєю національністю і національність самого капітана Немо?

Сподіваюся. Сподіваюся і на те, що його могутнє оснащення перемогло море навіть у найстрашнішій його безодні, і "Наутилус" уцілів там, де гинуло стільки кораблів! Якщо це так і якщо капітан Немо усе ще живе в просторі океану, як у своїй обраній батьківщині, нехай ненависть затихне в цьому запеклому серці! Нехай споглядання безлічі чудес природи загасить вогонь помсти! Нехай у ньому грізний суддя поступиться місцем мирному вченому, що буде продовжувати свої дослідження морських глибин.