Фолклендські острови були відкриті, імовірно, Джоном Деві-сом, котрий назвав їх Південними островами Девіса. Пізніше Рі-чард Хаукіпс назвав їхній Майден Айланд — островами Діви Марії. На початку XVIII століття французькі рибалки із Сен-Мало назвали їх Малуїиами, і, нарешті, англійці, яким тепер належать ці острови, дали їм назву Фолкленд.
Коло їхніх узбереж наші сіті захопили кілька цікавих видів водоростей і серед них фукусів, у коріннях яких заплуталися найкращі у світі черепашки. Дикі гусаки і качки десятками зліталися на узбережжя; вони цілком заслужено посіли належне місце в Кухні "Наутилуса".
Що стосується риб, то я неабияк зацікавився костистими з групи бичків. Особливо мене зацікавив один вид бичка в двадцять сантиметрів довжиною, покритий жовтими і білуватими крапками.
Я милувався численними медузами і найкрасивішими з них — хризаорами, типовими для вод Фолклендських островів. Вони мали форму то напівсферичної парасольки, зовсім гладенької з буро-червоними смужками й обрамленої дванадцятьма правильними фестонами, то форму кошика, звідки вишукано звисали широке листя і довгі червоні гілочки. Вони плавали, загрібаючи своїми листоподібними губними щупальцями і розпускаючи за течією свою густу шевелюру з тонких окрайніх щупалець. Мені так хотілося зберегти кілька зразків цих ніжних зоофітів, але вони, на жаль, швидко гинуть поза рідною стихією.
Коли останні узвишшя Фолклендських островів сховалися за обрієм, "Наутилус" пірнув під воду на двадцять — двадцять п'ять метрів і плив уздовж берега Південної Америки. Капітан Немо не з'являвся. [333]
До 3 квітня ми ще пливли уздовж берегів Патагонії, то під водами океану, то на його поверхні. Нарешті, "Наутилуо перетнув широкий лиман, утворений устям Ла-Плати, і 4 квітня опинився на траверсі Уругваю, але за п'ятдесят миль від нього у відкритому морі. Пливучи уздовж вигадливої берегової лінії Південної Америки, він увесь час тримався напрямку на північ.
Отже, відтоді, коли ми ступили на борт "Наутилуса" у Японському морі, ми подолали відстань у шістнадцять тисяч льє.
До одинадцятої ранку ми перетнули тропік Козерога коло тридцять сьомого меридіана і пройшли у відкритому морі повз мис Фріо. На превелику досаду Неда Ленда, капітану Немо, вочевидь, не подобалося сусідство цих населених берегів Бразилії, і тому він ішов із запаморочливою швидкістю. Жодна риба, жоден із найшвидкоплинніших птахів не могли встигнути за нами, і усе, що було цікавого в цій частині океану, вислизнуло з нашої уваги.
Такий швидкий хід тримався кілька днів, і ввечері 9 квітня ми побачили найбільш східну точку Південної Америки, себто мис Сент-Рок. Але "Наутилус" знову пішов в інший бік і направився в самісінькі глибини підводної долини, що утворилася між цим мисом і гірським ланцюгом Сьєрра-Леоне на африканському березі. На широті Аптільських островів ця долина розходиться врізнобіч; на півночі ця долина закінчується величезною западиною в дев'ять тисяч метрів глибиною. Геологічний зріз у цьому місці океану до малих Антільських островів становить стрімку скелю в шість кілометрів височиною, а на широті островів Зеленого Мису височіє інша, не менш крута стіна, і тут, у морських глибинах, поміж цих двох скелястих хребтів, затонув цілий материк — Атлаптида. На дні величезної морської долини здіймається кілька гір, які надають мальовничого вигляду її підводним глибинам. Я розказую про це, покладаючись переважно на карти в бібліотеці "Наутилуса", що накреслені, вочевидь, рукою капітана Немо і ґрунтуються на його особистих спостереженнях.
Протягом двох днів ми борознили ці пустельні глибини, користуючись нашою системою похилих рулів, завдяки яким "Наутилус*— міг рухатись навскіс на будь-яку висоту. Але 11 квітня судно раптом піднялося різко вгору, і ми побачили узбережжя величезної лагуни, утвореної дельтою Амазонки, котра виливає в море таку кількість води, що море опріснюється довкруж на багатьох миль.
Ми перетнули екватор. У двадцятьох милях на захід від нас залишилася французька Гвіана, де ми легко могли б знайти собі [334] притулок. Але скаженів вітер, і люті хвилі не дали б досягти її на вутлому човні. Нед Ленд це розумів і не заводив балачки про втечу. Я, зі свого боку, жодним словом не натякнув на його плани, побоюючись спровокувати яку-небудь затію, що свідомо була приречена на невдачу.
Я цілком винагородив себе за цю затримку цікавою науковою працею. Останні два дні, 11 і 12 квітня, "Наутилус" не занурювався, його шлюпка привозила чудесний улов усяких зоофітів, риб і рептилій. Деякі зоофіти були виловлені шлюпковим канатом. Здебільшого це були красиві фікталіни одного із сімейства актиній, і серед інших видів — phyctalis protexta, що зустрічається тільки в цій частині океану; вона має вигляд коротенького циліндрика, прикрашеного поздовжніми лініями і червоними крапочками, а згори увінчаного чудесним букетиком із щупалець. Що ж до улову молюсків, то він складався з видів, які я вже спостерігав, — турители, оливи, порфіри з чіткими перехресними лініями і з рудими цяточками, що яскраво проступають на тілесному фоні; фантастичні птероцери, схожі на скам'янілих скорпіонів; прозорі хіали, аргонавти і смачні для вжитку каракатиці, а також кілька видів кальмарів, яких давні натуралісти зараховували до літаючих риб і які слугують основною наживкою при лові тріски.
Серед риб, що живуть коло цих берегів, я зауважив кілька різних видів, яких я ще не мав нагоди спостерігати. У підкласі хрящових: вугроподібиі міноги-прикка довжиною п'ятнадцять дюймів, із зеленуватою головою, фіолетовими плавцями, сіро-голубою спиною, сріблясто-бурим черевом, помережаним яскравими цятками, і з золотавою облямівкою навколо очей — створіння дуже цікаве, ймовірно занесене в море течією Амазонки, оскільки переважно живе в прісних водах; потім горбкуваті скати з гострою мордою і довгим гнучким хвостом, що оснащений довгим зазубреним шипом; потім маленькі акули завдовжки з метр, покриті сірою і білуватою шкірою, — у них зуби розташовані в кілька рядів і загнуті досередини; потім риба-кажан, схожа на червонуватий рівнобедрений трикутник, у півметра довжиною, у якої грудні плавці схожі на м'ясисті лопаті, що робить їх схожими на кажанів, але їх називають і морськими єдинорогами з тієї причини, що в них біля ніздрів є роговий наріст; нарешті, кілька видів балистів-спинорогів, боки яких покриті дрібними цяточками, виблискували яскравим золотавим полиском, і, нарешті, кап-риски світло-лілового кольору з переливчастими відтінками, як па грудях у голуба. [335]