"Нічого страшного, любий. Не треба поспішати. Ми маємо цілий день. Чи це не розкішна схованка? Я знайшла її як загубилася під час одного з громадських турпоходів. Якщо хто-небудь буде наближатися сюди, то це буде чутно за сотні метрів."
"Як тебе звуть?" – спитав Вінстон.
"Джулія. А твоє я знаю. Ти Вінстон – Вінстон Сміт."
"Як ти це з'ясувала?"
"Я вважаю,що я краще можу з'ясовувати різні речі ніж ти, любий. Скажи мені, що ти думав про мене до того дня як я передала тобі записку?"
Він не відчував жодної спокуси збрехати їй. Це було навіть певного роду освідченням у коханні – почати щиро розповідати про найгірше.
"Я люто ненавидів один тільки твій вигляд," – сказав він – "Я щиро бажав жорстко зґвалтувати тебе, а після цього вбити. Два тижні тому я щиро вирішив розвалити тобі голову брукованою каменюкою. Якщо ти дійсно хочеш знати, я уявляв що ти маєш якесь відношення до Поліції Думок."
Дівчина радісно розсміялася, вочевидь сприймаючи це як належне визнання її відмінного маскування.
"Тільки не Поліція Думок! Невже ти щиро так думав?"
"Ну, може не зовсім так. Але з твого загального зовнішнього вигляду – лише через те,що ти була свіжа та молода і сповнена здоров'я, ну ти ж розумієш – я подумав, що можливо …"
"Ти подумав що я була зразковим членом Партії. Чистою у словах і вчинках. Прапори, процесії, гасла, ігри, громадські турпоходи і марші та уся ця маячня. І ти думав,що якби я мала хоч який-небудь завалящий копійчаний шанс, то відразу ж викрила б тебе як думкозлочинця та вбила б тебе?"
"Так, щось на зразок цього. Переважна більшість молодих дівчат є такими, ти ж знаєш."
"Це все через цю трикляту річ," – сказала вона, зриваючи яскраво червоний пасок Молодшої Ліги Анти-Секс і жбурнувши його геть на гілляку. Потім, неначе доторк до її власної талії щось нагадав їй, вона засунула руку до кишені і витягла невеличку плитку шоколаду. Вона розламала її навпіл і дала одну з половинок Вінстону. Навіть до того як взяти його до рук він зрозумів за запахом, що це дуже незвичний шоколад. Він був темний та блискучий, і його було загорнуто у сріблястий папір. Звичайний шоколад був тьмяно-коричневою крихкою речовиною яка смакує, точніше ніхто не зміг би сказати, як дим від палаючого сміття. Але час від часу йому доводилося смакувати шоколад на зразок того шматочка,що вона дала йому. При найпершому ж вдисі його запаху у ньому повстали якісь спогади яких він не міг чітко визначити, але які були потужні та хвилюючі.
"Де ти дістала цю річ?" – запитав він.
"Чорний ринок," – байдуже відповіла вона – "Насправді я саме така дівчина якою виглядаю. Я вправна у іграх. Я була ватажком загону у Шпигунах. Я виконую добровільну працю три дні на тиждень для Молодшої Ліги Анти-Секс. Година за годиною я проводжу розносячи їх трикляту гниль по усьому Лондону. На маршах я завжди знаходжуся на одному з боків із прапором у руках. Я завжди виглядаю бадьорою і ніколи ні від чого не ухиляюся. Завжди волай разом із натовпом, ось що я кажу. Це єдиний спосіб бути у безпеці."
Перший шматочок шоколаду розтанув на язиці Вінстона. Цей смак був просто чарівний. Але там, на краю його свідомості, все ще рухалися якісь спогади, якісь дуже сильні відчуття проте які так і не набували конкретної форми,неначе предмет що ти бачиш його краєчком ока. Він відштовхував його геть від себе, зауважуючи лише те , що це був спогад якоїсь дії яку б він бажав переробити але не міг.
"Ти дуже молода," – сказав він – "Ти на десять або п'ятнадцять років молодша за мене. Що такого ти могла побачити, щоб чоловік на зразок мене тебе привабив?"
"Це було щось у твоєму обличчі. Я вирішила,що маю ризикнути. Я добре вмію виявляти людей, які не є частиною системи. Як тільки я тебе побачила, то знала що ти проти НИХ."
НИХ, ось і випливло це, малася на увазі Партія, щось дуже близьке до Внутрішньої Партії, про яку вона говорить з відвертою глумливою ненавистю яка змушує почуватися Вінстона незручно та тривожно, не зважаючи на те що він знає, що вони тут у безпеці, якщо звісно вони можуть бути у безпеці хоч десь. Та річ яка найбільш вразила його у ній це грубість та кострубатість її мови. Вважалося що члени Партії не повинні лаятися, і власне Вінстон дуже зрідка лаявся, принаймні вголос. Джулія, хай там як, здавалося не може згадувати Партію, особливо Внутрішню Партію, без використання того роду слів які зазвичай були надряпані на огорожах чи на стінах темних занедбаних провулочків. Йому це не не подобалося. Це лише був один з симптомів її повстання проти Партії та усіх її шляхів, і якимось чином це здавалося природнім та здоровим, наче чхання коня що відчув запах поганого сіна. Вони полишили галявину і помандрували знову крізь строкаті світлотіні, обійнявши руками талію один одного і йдучи так де тільки можна було пройти поруч удвох. Він зауважив наскільки ніжнішою відчувалася її талія опісля того як той пасок зник. Вони розмовляли виключно пошепки. За межами галявини, сказала Джулія, було найкраще поводитися тихенько. Незабаром вони досягли краю цього маленького лісу. Вона спинила його.
"Не виходь назовні на відкриту місцевість. Там може хтось спостерігати. Ми будемо у безпеці якщо триматимемося за гіллям."
Вони стояли у тіні чагарнику ліщини. Сонячне світло, що струменіло крізь незлічене листя, все ще припікало їх обличчя. Вінстон поглянув на поле поза ним і пронизливо відчув дивний, повільний електричний струс від упізнавання. Він знав, що це за краєвид. Старе, вподобане крільми пасовисько, зі стежиною що перетинала його та з кротовинами по всіх усюдах. На розкуйовдженому живоплоті з протилежного боку поля гілки в'язів гойдалися дуже м'яко під легким вітерцем, їхнє листя колихалося щільною хвилею неначе жіноче волосся. Напевно десь неподалік, хоча і не у полі зору, повинен бути струмочок із зеленими водоймами у яких плавала плотва?
"Чи немає тут десь поруч струмочка?" – прошепотів він.
"Саме так,там є струмочок. Насправді він на краю наступного поля. Там є риба у ньому, дуже багато і великої. Ти можеш бачити як вона плаває у водоймах під вербами, ворушачи своїм хвостом."