1984

Сторінка 25 з 97

Джордж Орвелл

Воля це воля сказати що два плюс два дорівнює чотири. Якщо ця умова виконується, то усе решта логічно випливає з цього.

Глава 8

Звідкись з кінця провулку аромат смаженої кави – справжньої кави, а не кави "Перемога" – розливався по всій вулиці. Вінстон мимоволі спинився. Можливо десь на дві секунди він повернувся у напівзабутий світ свого дитинства. Потім грюкнули двері, що здавалося відрізали цей аромат так само різко як і звук що вони видали.

Він вже пройшов декілька кілометрів по тротуарах і його варикозна виразка нещадно пульсувала. Це був вже другий раз за три тижні коли він пропускає вечір у Суспільному Центрі : відчайдушний акт, адже ти міг бути цілковито певен, що кількість твоїх відвідин у цьому Центрі буде ретельно пораховано та перевірено. Принциповим було те, що член Партії не повинен був мати вільного часу і ніколи не повинен був лишатися на самоті окрім як у ліжку. Вважалося, що коли він не працює, їсть або спить, він має брати участь у певного роду громадському відпочинку : робити будь-що , що мало б хоча б натяк на усамітнення, навіть прогулюватися на самоті, було завжди трохи небезпечно. Для цього навіть було слово у Новосуржі : ВІДЩЕПЖИТ, так воно звалося, та мало на увазі індивідуалізм та ексцентричність. Але цього вечора коли він вийшов з Міністерства духмяне, цілюще та навіжене квітневе повітря спокусило його. Небо, як ще ніколи досі цього року, зараз віддавало теплою, палкою та свіжою блакиттю і зненацька нескінченно довгий та галасливий вечір у цьому Центрі – нудні, стомливі та виснажливі ігри, лекції, скреготливі товаришування рясно змащені джином – здався вщент нестерпним. Непереборна спонука змусила його піти геть від автобусної зупинки та помандрувати лабіринтом Лондону, спочатку на південь, потім схід, потім знову північ, гублячи себе посеред невідомих вулиць та майже не турбуючись у якому власне напрямку він йде.

"Якщо і є надія," – написав свого часу він у щоденнику – "то вона криється у пролах." Ці слова знову повернулися до нього, твердження містичної істини та очевидно-відчутної абсурдності. Він опинився десь у незрозумілих, брудно-коричневих нетрях на північ та схід від того що колись було залізничним вокзалом Сент-Панкрас. Він йшов по вкритою бруківкою вулицею повз двоповерхові будинки з облупленими дверима, що виходили прямісінько на тротуар та які якимось надзвичайним чином нагадували щурячі нори. Там були калюжі сповнені брудної води скрізь та по всіх усюдах поміж брукованого каменю. Всередину та назовні крізь темні дверні пройми, по вузьких приземистих провулочках поміж будинків що розгалужувалися навсібіч, люди юрмилися та струменіли у вражаючій кількості – молоді дівчата у повному розквіті з рясно нафарбованими губами, юнаки що ганялися за дівчатами, шкандибаючі кремезно-товстелезні жінки які являли собою те на що перетворяться молоді дівчата приблизно за десять років, клишоногі старезні зігбенні істоти що шаркали туди сюди на самоті, розкуйовджені босоногі діти що гралися у цих калюжах та згодом швиденько розбігалися як тільки чули материн сердитий крик. Приблизно чверть усіх вікон на цій вулиці були розбиті та щільно забиті дошками. Більшість людей не звертали уваги на Вінстона ; декілька очей спостерігало за ним з певного роду обачною цікавістю. Дві кремезно-велетенські жіночки з червоно-цегляними передпліччями схрещеними на їх фартухах розмовляли назовні біля дверної пройми. Вінстон вловив уривки цієї розмови коли проходив повз :

"Так, я сказала їй, все це дуже добре" – казала перша жіночка – "Та якшо би ти опинилася на моєму місці ти б вчинила так само як і я. Легко критикувати, але ти не мала такого самого клопоту як у мене був."

"А," – мовила інша – "саме так. Саме у цьому уся справа."

Скрипучі голоси різко увірвалися. Ці жіночки вивчали його у ворожій тиші доки він проходив повз. Але це була швидше не ворожість, а лише певного роду обережність, короткочасне заціпеніння неначе як при наближенні якоїсь незнайомої тварини. Синій спецодяг Партії був незвичним видовищем для вулиць на зразок цієї. Насправді, було дуже не розумно бути баченим у таких місцях, хіба що ти мав якісь конкретні офіційні справи тут. Патрульні могли спинити тебе якщо ти трапишся їм на шляху. "Можу я поглянути на ваші документи, товаришу? Що ви тут робите? О котрій годині ви пішли з роботи? Це ваш звичайний шлях додому?" – і так далі, і тому подібне. Не те щоб існувало якесь конкретне правило проти прогулянки додому по незвичайному маршруту : але цього було достатньо щоб привернути увагу до себе, якщо Поліція Думок почує про це.

Зненацька цілковито уся вулиця схвильовано заметушилася. Зусібіч лунали крики попередження. Люди блискавично застрибували у дверні пройми неначе кролики. Молода жіночка раптово вистрибнула з дверної пройми попереду Вінстона, прудко вхопила малу дитину що гралася у калюжі, струсила свій фартух та застрибнула назад до будинку – і все це одним єдиним рухом. Тієї ж самої миті чоловік одягнений у схожий на гармошку чорний костюм, який з'явився з бічного провулку, вказував схвильовано на небо.

"Праска!" – загорлав він – "Пильнуйте, шановний! Удар зверху! Швидше лягайте додолу!"

"Праска" – це було прізвисько яке, з якихось причин, проли дали ракетним бомбам. Вінстон негайно ж впав обличчям у підлогу. Проли майже завжди були праві коли давали попередження такого роду. Вони здавалося володіли якимось інстинктом, що заздалегідь попереджав їх за декілька секунд до появи ракети, хоча вважалося,що ці ракети рухалися швидше за швидкість звуку. Вінстон схрестив свої передпліччя на потилиці. Пролунав гуркіт що здавалося змусив здійнятися та здригнутися тротуар; дощ з легких, маленьких об'єктів посипався на його спину. Коли він підвівся, то з'ясував що був вщент вкритий друзками скла з найближчого вікна.

Він продовжив свою прогулянку. Ця бомба знищила групу будинків за 200 метрів угорі по вулиці. Чорний струмок диму завис у повітрі,а під ним розпливлася хмара пилу зі штукатурки у якій натовп вже збирався навколо руїн. Там був невеличкий шмат штукатурки що лежав на тротуарі попереду нього, а по середині нього він міг побачити яскраву червону смужку. Коли він підійшов ближче до неї, то побачив що це була людська долоня відірвана від зап'ястку. Відділена від скривавленої кукси, долоня була настільки цілковито біла, що була схожа на гіпсовий зліпок.