1984

Сторінка 2 з 97

Джордж Орвелл

ВІЙНА ЦЕ МИР

ВОЛЯ ЦЕ РАБСТВО

БАЙДУЖІСТЬ ЦЕ СИЛА

Міністерство Правди містило,як казали плітки , три тисячі кімнат від першого до останнього поверху, та відповідну за розмірами розгалужену підземну систему. Безладно розкидану по усьому Лондону де було ще лише три такі ж схожі за зовнішнім виглядом та розмірами будівлі. Отже цілком зрозуміло що решта споруд були представниками карликової архітектури та з даху панельного будинку "Перемога" ти міг побачити усю цю четвірку одночасно. Це були домівки чотирьох Міністерств з яких повністю складався державний уряд. Міністерство Правди яке займалося виробництвом новин,освіти, розваг та образотворчого мистецтва. Міністерство Миру яке піклувалося про війну. Міністерство Любові що підтримувало закон та порядок. І Міністерство Достатку що відповідало за економічні справи. Мовою Новосуржу їх називали : Мініправда, Мінімир, Мінілюб та Мінідостаток.

Міністерство Любові було одним з насправді найжахливіших. У ньому взагалі не було вікон. Вінстон ніколи не був усередині Міністерства Любові, навіть за півкілометру не наближався до нього. У це місце неможливо було потрапити окрім як за офіційною справою та при цьому доводилося пройти крізь щільний, заплутаний лабіринт з колючого дроту, крицевих дверей та прихованих кулеметних блоків. Навіть на вулицях що безпосередньо межували з ним блукали горилопикі охоронці у чорній уніформі, озброєні розкладними кийками.

Вінстон різко обернувся. Він надав своєму обличчю виразу спокійного оптимізму , що доцільно було робити стаючи обличчям до телезахисту. Він пішов крізь кімнату до вузенької кухні. Залишаючи Міністерство о цій порі дня він пожертвував своїм ланчем у буфеті та усвідомлював що на кухні з їжі є лише скибка чорного хліба яка не дотягне до завтрашнього сніданку. Він узяв з полиці пляшку з безбарвною рідиною на якій була простенька біла етикетка з написом ДЖИН ПЕРЕМОГА. Воно випромінювало хворобливий, нудотний та маслянистий запах наче китайська рисова горілка. Вінстон наповнив майже повну чайну чашку що стояла поблизу , нервуючи від потрясіння, і жадібно ковтнув його одним великий ковтком неначе ліки.

Миттєво його обличчя стало яскраво-червоним і вода потекла з його очей. Це пійло було неначе азотна кислота, і більш того, під час ковтання він відчув ніби хтось вдарив його з усієї сили по потилиці гумовим кийком. Наступної ж миті, хай там як, пожежа у його шлунку вщухла і світ почав здаватися більш бадьорим, веселим та ясним. Він узяв сигарету зі зіжмаканої пачки з написом "Сигарети Перемога" необачно тримаючи її догори дригом, внаслідок чого тютюн з неї висипався на підлогу. З наступною пощастило більше. Він пішов назад до вітальні та всівся за маленький столик, що стояв зліва від телезахисту. З шухляди столу він дістав ручку для пера, пляшечку чорнил, і товстий, розміром з чверть стандартного листа, записник з червоним задником та мармуровою обкладинкою.

З деяких причин телезахист у вітальні був незвично розташований. Замість того щоб бути розташованим, як це робилося зазвичай, на торцевій стінці, звідки він міг контролювати усю кімнату,його було розташовано на довгій стіні навпроти вікна. З одного боку якої була невеличка ніша у якій зараз знаходився Вінстон, і яка під час будівництва квартири планувалася швидше за все як тримач для книжкових полиць. Сидячі у ніші, добряче позаду, Вінстон був здатен залишатися поза полем зору телезахисту, наскільки вистачало погляду. Він міг бути почутий, звісно, але допоки він знаходився у своїй теперішній позиції його не можна було побачити. Це стало можливим частково через незвичайну географію кімнати яка ніби сама пропонувала йому зробити всі ті речі які він зробив.

Але також це трапилося і через записник якого він щойно дістав зі шухляди. Це був по особливому надзвичайний записник. Його гладенький кремовий папір, трохи пожовклий по краях, був однією з тих речей яку не виготовляли щонайменше останні сорок років. Він міг тільки гадати, хай там як, що цей записник був набагато старіший ніж це. Він побачив його лежачого на вітрині маленької занедбаної крамниці старих речей у нетряному кварталі міста (у якому саме він не пам'ятав) і відразу ж був впольований непереборним бажанням володіти ним. Члени Партії як вважалося не повинні були відвідувати звичайні магазини (це називалося – "торгувати на вільному ринку"), але цього правила не можливо було ретельно дотримуватися, через те що там було багато різних речей таких як шнурки чи леза для бритви, які не можливо було дістати у будь-який інший спосіб. Він швидко зиркнув навсібіч догори та униз по вулиці та прослизнув усередину і купив цього записника за два долари п'ятдесят центів. Тієї миті він не усвідомлював з якою такою особливою метою цей записник йому потрібен. Він винувато приніс його додому у своєму портфелі. Навіть без будь-яких записів у ньому, це вважалося страшним компроматом.

Все що він думав зробити з ним це розпочати введення свого щоденника. Це не було протизаконним (не було нічого протизаконного, відтоді як зникли усі закони), але якщо його знайдуть то цілком зрозуміло що за це його можуть покарати на смерть,або щонайменше на двадцять п'ять років таборів примусової праці. Вінстон встромив кінчик пера у ручку для пера та облизав його щоб позбутися масткого бруду. Ручка з пером це був архаїчний інструмент, зрідка вживаний навіть для підписів, просто він відчував що цей чудовий кремовий папір заслуговує на те щоб бути розписаним справжнім пером замість того щоб бути подряпаним звичайним хімічним олівцем. Насправді він не звик писати від руки. За виключенням дуже коротеньких нотаток, він зазвичай диктував усе що потрібно до мовоноту, який ясна річ був непридатний щодо його теперішньої мети. Він занурив ручку з пером у чорнило та на декілька секунд завагався. Тремтіння пройняло усі його нутрощі. Залишити слід на папері – це був вирішальний крок. Маленькими незграбними літерами він написав :

4-те квітня, 1984.

Сидячи на стільці він відкинувся назад. Відчуття повної безпорадності переслідувало його. Для початку, він зовсім не розумів з якою саме метою написав саме 1984. Це повинно якось стосуватися цієї дати, дотепер він був щиро впевнений у тому що має вік тридцять дев'ять років і він вірив у те що народився у 1944 чи 1945; але у наші дні неможливо було чітко встановити будь-яку дату без помилки на один чи два роки.