Марко Вовчок відома письменниця, перекладачка, критик. Вона по праву вважається класиком української літератури, хоча з її іменем пов'язано багато скандалів. Була єдиною українською жінкою-письменницею, яка творила наприкінці 50-х р. ХІХ ст.
Справжнє ім'я літераторки Марія Олександрівна Вілінська. Чудернацький псевдонім придумав колезі Пантелеймон Куліш. Він казав, що Марія досить “вовкувата” у спілкуванні, а так як прізвище її першого чоловіка Маркович, то об'єднавши усі складові народився псевдонім, добре відомий нині українцям. Цікаво, що для самої Марії це прізвисько було ненависним.
Ранні роки
Марія Олександрівна народилась 10 грудня 1833 року в сім'ї збіднілих дворян. В її жилах текла змішана кров. Бабуся Марії мала польсько-литовське коріння, батько був білорусом. Незважаючи на це, повсякденно в сім'ї спілкувалися французькою мовою. Зростала юна поетеса в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії.
Батько Марії помер у 39 років від тяжкої хвороби і мати вийшла заміж вдруге. Марійці тоді було 10 років. Шлюб був невдалим, вітчим виявився азартним гравцем і любителем прикладатись до чарки. У п'яному дурмані він часто ганявся за падчерицею з сокирою. Своєму майбутньому чоловікові Марія розповідала, що вітчим згвалтував її у 12 років. Мати через це відправила дівчинку до пансіону, але вітчим приїздив і туди. Згодом Марія переїхала до тітки, але й тут доля не була прихильною до дівчинки. У величезному маєтку не знайшлося вільної кімнати і майбутній письменниці довелось задовольнитись лише ліжком в кутку з перегородкою.
Освіта
Письменниця здобула освіту у пансіоні м. Харкова. Тут вона навчалася з 1845 по 1847 р. р. В школі була сувора дисципліна, вихованок карали голодом. За три місяці до закінчення навчання дівчинка втекла звідти до хрещеної.
Перебуваючи в постійному оточенні тодішньої інтелігенції, у маленької Марії поступово сформувався літературний смак. Змалечку дівчинка любила багато читати і тітка навіть сварила її за це. Говорила, що від довгого читання на лобі з'являться зморшки і тоді ніхто не захоче її брати заміж. Марія Олександрівна вільно спілкувалася французькою, російською, чеською, німецькою, англійською і українською мовами.
Творчість
Незважаючи на те, що письменниця народилася в Росії, перші її твори були написані саме українською мовою. Після одруження Марія з чоловіком переїхала до України, де досить швидко опанувала мову, культуру і традиції українського народу. Марія Олександрівна захопилась фольклором і вже в 1854 році пару записаних нею пісень було опубліковано у збірці А. Метлинського “Народні південноросійські пісні”. Наступні твори були написані у 1856-1857 р. р. і в 1859 році світ побачив першу україномовну збірку “Народні оповідання”, які були опубліковані у Санкт Петербурзі під редакцією П. Куліша.
Цінність українських творів Марко Вовчок зумовлена тим, що вона першою зуміла відобразити багатостраждальне життя кріпосної жінки, яка в той час скоріш прирівнювалась до безправної, загнобленої і приниженої істоти.
У 1859 році письменниця переїжджає до Росії, де починає писати російськомовну збірку оповідань “Розповіді з народного російського життя”. В цей час Марія активно відвідує літературні салони. Вона товаришує з Т. Шевченком, Д. Писаревим, М. Некрасовим, О. Герценим.
Повість "Інститутка", яка була опублікована у 1860 році, літераторка присвятила Тарасу Григоровичу Шевченко. Цікавий той факт, що останній високо цінував дружбу з Марко Вовчок і також присвячував їй віршовані строки. Він називав Марію своєю донею і навіть подарував золотий браслет.
Коло знайомств і нових інтересів також відобразилось на творчості Марко Вовчок. В Росії вона починає писати у стилі популярної народно-інтелігентної белетристики. Здебільшого на формування нового образу вплинуло знайомство з І. Тургенєвим.
З 1859 по 1867 роки літераторка проживала за кордоном. Переважно у Франції, але також часто відвідувала Швейцарію, Німеччину, Італію. У 1859 році вона проходить лікування у Німеччині. Саме тут її пощастило познайомитись з Сєченовим та Менделєєвим. Далі вона переїздить до Лондона. В Англії Марія спілкується з російською інтелігенцією. Наступною була Італія, куди письменниця поїхала на оздоровлення. Там Марко Вовчок знайомиться з Д. Менделєєвим, Л. Толстим, О. Бородіним і Жюлем Верном. Цей період був найбільш плідним у літературному житті письменниці. Саме тоді вона створює новий жанр казки у соціально-побутовому стилі, публікує твір “Дев'ять братів і десята сестриця Галя”, пише історичні дитячі повісті “Маруся”, “Кармелюк”. Під впливом французького суспільства в 1863 році в львівському журналі “Мета” публікуються літературні нариси “Листи з Парижа”. Схожі твори, але вже російською мовою опубліковані у 1864 році в журналі “Санкт Петербурзькі вісті”. Казки й оповідання писала французькою мовою й згодом успішно публікувала у періодичних виданнях Франції.
Паризький період життя з 1860 по 1866 роки був матеріально досить скрутним. Коштів вистачало ледь на оплату маленької квартири на околиці. Але в творчому плані Марко Вовчок досягла успіху і полюбилась не лише вибагливій паризькій публіці, але і дітворі. Її казка "Маруся", у французькій інтерпретації, перевидавалась 20 разів, а міністерство освіти радило твір для шкільних бібліотек. Саме ця повість принесла Марко Вовчок світове визнання, а згодом і премію французької академії.
В період з 1867 по 1878 року літераторка переважно писала російською мовою. Саме в цей час світ побачили романи і повісті "Тепле гніздечко", "Жива душа", "В глуші".
В царській Росії жорстко переслідувались українська мова та культура. З цієї причини наступне зібрання українських творів Марко Вовчок вийшло на Галичині у 1877 році. Ця збірка готувалась без відома авторки, на основі текстів, що були видані у 1862-1865 р. р. Редактор газети Патрицький допустив багато друкарських помилок і неточностей. Таким чином, збірка через кричущі втручання коректорів та царську цензуру, вийшла на галицький манір і не мала нічого спільного з оригінальними рукописами.
За історичну казку «Кармелюк» письменницю хотіли притягнути до суду. Царська цензура не стерпіла такої інтерпретації дійсності і Марко Вовчок змушена була назавжди покинути Санкт Петербург, у якому, після повернення з Парижа, прожила 10 років.
В поліцейських документах 1870 р. згадується, що Марко Вовчок входить до складу нелегального товариства "Общество друзей". Основна ціль об'єднання - пропаганда революційних настроїв серед населення, шляхом видання книг злочинного змісту. Однак, достеменно про історію організації та роль письменниці досі нічого не відомо.
Марія Олександрівна 40 років була співробітником відомого французького журналу, на сторінках якого неодноразово з'являлися твори Жюль Верна.
В кінці 1864 року Марко Вовчок разом з німецьким композитором Е. Мертке поклали на музику, з голосу письменниці, більш як двісті пісень. Лишень двадцять п’ять пісень зрештою побачили світ за життя літераторки. Вже після смерті Марії Олександрівни, у 1908 році, її син передав неопубліковані рукописи композитору Зарембі. Подальша доля цих пісень невідома.
Також Марко Вовчок спробувала себе у ролі критика, цикл творів “Мрачные картины” відмінне тому підтвердження.
Завдяки бездоганному знанню іноземних мов, Марко Вовчок робила переклади світових класиків літератури на українську та російську. Після повернення із-за кордону вона починає товаришувати і плідно співпрацювати з Г. Єлисеєвим, М. Салтиковим-Щедріним, М. Некрасовим, які були видавцями "Вітчизняних записок". Завдяки цій дружбі у журналі з'явилась колонка письменниці, де вона публікувала авторські переклади зарубіжних літераторів та власні твори.
У свій час Жуль Верн, зачарований вродою та талантом письменниці, подарував Марії Олександрівні виключне право на здійснення перекладів його творів. Всього літераторка зробила 15 перекладів видатного француза. Крім того, робила переклади казок Г. -Х. Андерсона, наукових робіт А. Брема і Ч. Дарвіна.
Саме з перекладацькою діяльністю пов'язаний один із найбільш гучних скандалів у житті Марко Вовчок.
З 1870 р. Марія Олександрівна почала випускати ілюстративний журнал перекладів. Видання було єдиним у своєму жанрі, адже в ньому велику увагу приділялось питанням жіночої емансипації. Читачами журналу були в основному інтелігентні жінки. Всього було видано 17 випусків.
За кожну друковану сторінку тексту письменниця отримувала по 25 рублів. Так як роботи було чимало, вона заручилася підтримкою молодих жінок-перекладачок із провінції. За домовленістю дівчата мали б отримувати по 10 рублів за сторінку. Після повернення з Парижа Марія Олександрівна мала значні борги і тому вона врізала зарплатню працівницям до 5 рублів. Через фінансові непорозуміння одна із перекладачок навмисно підсунула Марко Вовчок вкрадені у Н. Стасової та М. Трубникової переклади казок Андерсона. Письменниця не перевіривши тексти поставила на них свій підпис. Так, Марію Олександрівну публічно звинуватили у плагіаті і навіть Третейський суд не виніс виправдувальний вирок. Все це негативно відзначилось, як на репутації, так і на кар'єрі літераторки. Щоб сховатися від суспільного осуду вона тікає до російської глибинки.
Особисте життя
В 16 років, у домі тітоньки, Марія познайомилася з майбутнім чоловіком Опанасом Маркевичом. В той час він був на засланні за діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві. Коли дівчині було 17 років пара одружилася, проти волі сім'ї Марії, і переїхала до України.
Шлюб був невдалим, молодята жили дуже бідно. Після народження у 1853 році сина Маркевич втратив інтерес до дружини, а та, в свою чергу, почала заводити численні інтрижки. Невдовзі, коли Марко Вовчок стала популярною у літературних колах, вона покинула чоловіка і перебралася з сином до Росії. Марія неодноразово говорила, що перший її шлюб був зумовлений не любов'ю, а скоріш бажанням здобути незалежність.
Незважаючи на невдачу у стосунках, Опанас привив молодій письменниці любов до українського фольклору та культури. Це він був першим її критиком та читачем. Рукописи юної письменниці побачили світ, знову ж таки, завдячуючи старанням Маркевича, який відправив їх П. Кулішу для ознайомлення. Цікаво, що після розлучення Марко Вовчок перестала писати українською і це породило нові плітки, що автором її перших шедевральних творів був саме Опанас Маркевич.
Марія Олександрівна Вілінська була жінкою надзвичайної вроди. Чоловіки описували її божественну красу і харизму, а жінки, можливо із заздрощів, навпаки компліментами не тішили. Однозначно оцінити природню красу зараз не вдасться, адже Марія навідріз відмовлялась фотографуватись до поки їй не виповнилось 68 років. Вона вміла знаходити спільну мову з мужчинами і ніколи не мала відбою від шанувальників.
Після виходу її першої збірки та переїзду до Росії, Марко Вовчок приписували бурхливий роман з П. Кулішем. Плітки підігрівали інтерес у публіки до персони юної письменниці і її книги були розкуплені за лічені дні.
Ці стосунки швидко себе вичерпали для Марії, адже вона мріяла про світову славу і більш могутнього покровителя. П. Куліш, на той час одружений, всіляко намагався втримати кохану. За порадою свого товариша він приймає спеціальні трави для зміцнення чоловічої сили. Як виявилось згодом, зілля мало протилежний ефект, адже товариш волів зберегти сім'ю Куліша. Коли відкрилась правда, ображена Марія втекла до Берліна і завела романтичні стосунки з І. Тургенєвим. Пантелеймон так і не пробачив зраду Марії й до кінця життя поливав її ім'я брудом. Роман з Тургенєвим також не був тривалим. Коханці невдовзі розбіглись, але залишилися друзями.
Наступним коханням Марко Вовчок став молодший за неї на три роки Олександр Пассека. Стосунки продовжувалися протягом 6 років, незважаючи на осуд і заборону матері Олександра. Пара проживала у Франції. Марія допомагала коханому розробляти проект, основною задачею якого була реорганізація системи перевиховання ув’язнених в російських тюрмах. Але достеменно про долю проекту наразі нічого не відомо.
В цих стосунках письменниця була абсолютно щасливою, але в 29 років чоловік помирає на її руках від туберкульозу.
Марко Вовчок повертається до Петербурга. Випадкова зустріч на вокзалі з троюрідним братом, талановитим критиком, Д. Писарьовим, знову повертає романтику у життя письменниці. Бурхливий роман обірвався раптово і трагічно. Під час спільного відпочинку в Ризі Дмитро загинув. Він втопився на очах у коханої, коли прогулювався на вітрильнику. Марія дуже горювала і навіть кілька місяців не могла говорити.
Один із залицяльників письменниці, молодий хімік, покінчив життя самогубством. Після ряду таких трагічних збігів, у суспільстві Марко Вовчок почали називати фатальною жінкою.
Останній чоловік Марії Олександрівни, був молодшим за неї на 17 років. Михайло Дем’янович Лобач-Жученко товаришував з сином письменниці. Пара офіційно одружилась і в останні роки життя літераторка підписувалась уже як Лобач.
Марко Вовчок у 1891 році офіційно усиновила свого онука. Хлопчик народився коли його батьки ще були неодружені. Щоб не зганьбити майбутню невістку, письменниця видала його за молодшого сина.
Смерть
Після скандальної історії із плагіатом Марія покинула товариство столичного бомонду і переїхала до невеличкого містечка Нальчик у російській глибинці. Старість не спотворила жінку. До самої смерті у Марії Олександрівни було довге русяве волосся без жодного сивого пасма. Померла письменниця від пухлини мозку 10 серпня 1907 року. Поховали її, згідно з заповітом, під улюбленою грушею. Саме під цим деревом, сидячи у кріслі качалці, Марко Вовчок померла.
Нині в будинку, де Марко Вовчок провела свої останні роки життя, знаходиться музей пам'яті. Схожий музей є на Вінничині, а саме у Немирові, де ще юна літераторка черпала натхнення для своєї першої збірки оповідань.