Біографія Лесі Ворониної

Воронина Леся Анастасіївна є відомою українською письменницею та перекладачкою, також задіяна у сфері журналістики, і є членом Асоціації українських письменників.

$Ранні роки

Олеся побачила світ навесні, 21 березня 1955-го року. Народилася у місті Києві, Україна. Є онучкою відомого українського письменника Прохора Воронина. Батько майбутньої письменниці був художником – оформлювачем, а також реставратором, а мама працювала на перекладацькій ниві, зокрема з художніми творами. З дитинства Леся відчувала потяг до письменництва, і влив дідуся позначився на її становленні у цьому напрямку не в останню чергу. Дівчинка змалку була кмітливою допитливою дитиною, та вже у досить ранньому віці пробувала писати різні таємничі історії фантастично – гумористичного жанру, а також історії у жанрі «хоррор», які полюбляла розповідати спочатку у дитячому садку, а згодом і у літньому таборі. Напевне саме це «смак оповідей та відповідна аудиторії» у підсумку стало ще одним гвинтиком через який Леся вирішила поєднати своє життя с письменницькою, а також оповідальною діяльністю.

$Освіта

В період між 1972 - 1976-м заочно навчалася на філологічному факультеті у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка.

$Творчість

Працювати письменниця розпочала ще у роки навчання. Так першою була робота кур’єром (у тій самі спілці письменників до якої вона нині належить). Після – влаштувалася у якості лаборанта до середньої школи. Потім були період роботи на деревообробному комбінаті електромонтером, екскурсовода в Музеї народної архітектури та побуту у місті Пирогові(під викритим небом), та низка інших. Також у це період письменниця часто мандрувала автостопом по Україні відвідуючи різні міста (зокрема Крим) та Карпати, на байдарках спускалася по Мазурських озерах, а також потягом їздила до Польщі с ціллю долучитися та взнати більше про польську культуру, світ театру, кіно та літературне життя. В цей період звела знайомство зі Станіславовом Лемом, у якого брала інтерв’ю у його оселі у Кракові, а також спілкувалася свого часу з Тадеушем Ружевичем після його вистав у Новому театрі у Вроцлаві. Читала багато різноманітної літератури та і сам не забувала писати відточуючи свою майстерність. У той час в Олесі уже була дитина, і саме для сина була написана перша її казка. За словами письменниці вона і стала свого роду поштовхом та діяльності саме у «дитячій» сфері письменництва. Після того як казка була написана, Олеся подумала собі і вирішила відправити її до редакції «Веселка», з якої вона отримала відповідь, яка спочатку її навіть трохи шокувала, адже їй «звинувачували» у ставленні до тварин кращому, ніж до людей. Так, перший млинець нанівець, як то кажуть…але то була всього лиш перша спроба. Вже згодом після була і друга…у журналі «Україна», де Леся була задіяна на посаді редактора у відділі літератури та мистецтва в період між 1987-м та 1991-м роками.

Починаючи з 1991- го вона влаштувалась на роботу літредактором у дитячий альтернативний журнал під назвою «Соняшник». А вже через рік, у 1992-му її, під час таємного голосування було обрано головним його редактором, в якому вона працює і по сьогоднішній день. Працювати там, вже одразу, було досить цікаво, признається письменниця, адже у журнал навідувалося багато геніальних митців, літераторів, письменників та й узагалі людей «цього кола». Свого роду «перчинку» у робочу атмосферу вносило ще й те, що іноді самій доводилося писати у найрізноманітніших жанрах коли не було хорошого матеріалу для роботи. Деякі з написаних рецензій, статей та інтерв’ю Олесі згодом були опубліковані у низці часописів, серед яких можна відмітити: «Україна», «Всесвіт», «Дніпро», «Літературна Україна» та ін. , які у відкритому доступі для бажаючих і сьогодні.

В період між осінню 1994-го та весною 1995- го Міністерством освіти провінції Альберта, що у Канаді та Канадським інститутом українських студій пиьменницю було запрошено до Едмонта, щоб вона могла прийняти участь у підготовці одного з освітніх проектів, а саме: «Мова», який призначався для двомовних шкіл провінції Альберта.

Починаючи з 1997-го Леся Воронина почала паралельно з працею в «Соняшнику» працювати на посаді коментатора у Національній радіокомпанії України. Вона була ведучою різних програм культурологічного напряму, таких як «Українська культура сьогодні і завжди» та інші, а також по сумісництву була їх автором. Основною темою таких передач було обговорення стану української мови та літератури у сучасному світі. Так, до неї запрошувалися різні літературні діячі, представники мистецтва та науки з якими Олеся обговорювала не тільки причини занепаду нашої співучої мови, але й можливості до її «відродження». Серед інших тем було, наприклад, обговорення занепаду національної свідомості більшості наших співвітчизників, а також у цих передачах намагалася долучати глядачів до високої культури та духу при допомозі людей які відвідували такого роду програми. запрошувала на передачу. Серед найпомітніших постатей які були запрошені для обговорення таких важливих тем були: Лариса Масенко - відомого мовознаця, Микола Плав’юк який є головою проводу УОН, філософ Євген Сверастюк, історик Леонід Залізняк та низка інших.

Олеся Воронина творить під різними псевдонімами, наприклад: Гаврило Ґава, Ніна Ворон та Олена Вербна.

Пише дитячі твори та детективи в іронічному стилі, які потім об’єднує у серії: «Суперагент 000» (видавництво «Соняшник», 1996-й рік, Київ): «Пастка у підземеллі, пригодницьких повістей «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші». Використовуючи псевдонім Гаврило Гава письменниця створила більше сотні різних сюжетів коміксів, які понад більш як тринадцяти років, з’являлися у журналі «Соняшник».

Серед інших творів можна відмітити: «Суперагент 000. Нові пригоди» (видавництво «Соняшник», 2000 р. , Київ), «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру» (вид. «Теза» 2004 р. , Вінниця), "Таємниця пурпурової планети" (вид. "Теза, 2005 р. , Вінниця) та інші.

Також Леся не забуває і про перекладацьку діяльність. Так, працює над творами таких авторів як: Станіслав Лем, Славомір Мрожек, Анна Ковальська, Анна Карвінська, Гелена Бехлерова та ін. Перекладаючи їх з польської.

У році 2005-му вона стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу "Коронація слова".

Нині Леся Воронина задіяна ведучою деяких програм на каналі Радіо Культура, а по сумісництву очолює зовсім нове ще дитяче видавництво з цівковою назвою «Прудкий равлик».

$Особисте життя

Чоловіком Лесі Вороніної є письменник, журналіст та кіносценарист Євген Пилипович Гуцало з яким вони виховують спільного сина Євгена. Саме для нього Олеся свого часу написала першу свою казку, щоб хоч якось заспокоїти непосидючого малюка.

Цікаві відомості про письменницю

1. Батьки назвали дівчину на честь письменниці Лесі Українки.

2. Серед різноманітних інтересів дівчинки у підлітковому віці були йога та східні двобії.

3. Вже змалку вона була лідером серед одноліток, які дуже любили слухати її «вигаданні» історії.

4. В деяких джерелах можна зустріти інформацію на рахунок того, що ім’я Леся ж псевдонімом письменниці однак це так, воно справжнє. Такого роду непорозуміння відбувається тому що по документам в неї ім’я Олена. А причина криється у тому що у радянські часи були заборонені деякі українські імена, серед яких було також ім’я письменниці.

5. Першою прочитаною книгою Олесі була «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми», яку їй подарували на один з її днів народження. Спочатку мала не могла дочекатися поки гості розійдуться по домівках, щоб мама прочитала їй книгу, але тоді її мати тільки почала читати про пригоди хлопчика, а потім й зовсім не мала часу. Тому дівчинка почала книгу читати сама, адже бажання взнати що ж там буде далі, перемогли і букви почали складатися у слова, а слова у цілі речення.

Леся Воронина є доволі цікавою та різносторонньою людиною, та пише насичені та «живі» твори, які не залишають байдужими дітей, яких батьки «познайомили» з її творчістю. Тож залишається побажати письменниці творчої наснаги та подальшого росту, щоб вона продовжувала створювати свої шедеври для хоч ще не дуже дорослої, але допитливої аудиторії нашого світу.