Ярослав Михайлович Стельмах був не тільки відомим українським письменником (у репертуарі якого були й дитячі твори), але й драматургом, кіносценаристом і перекладачем.
$Ранні роки
Народився Ярослав восени, 30 листопада 1949 року у Києві, Україна. Батько його, Михайло Стельмах, також був відомим письменником. Разом з родиною хлопчик проживав у будинку письменників по вулиці Богдана Хмельницького. У Ярослава були брат та сестра, однак він був найстаршим. Вже змалку хлопець був вельми обдарованим та мав досить широке коло інтересів, серед яких були музика, спорт, а також вивчення іноземних мов. Такі види спорту як боротьба та бокс він також не обійшов своєю увагою і мав великі успіхи та низку спортивних розрядів. Паралельно з цим хлопець відвідував уроки плавання та гімнастики. Також не потрібно забувати про його зацікавленість літературою і зокрема так званому «світу дитинства».
$Освіта
Навчався Ярослав уКиївському педагогічному інституті іноземних мов, який закінчив у 1971 – му році, і якраз у цей період, знаючи англійську мову, яка була серед інших іноземних мов які він вивчав з дитинства і яка давалася йому досить добре, вже робив перші спроби перекладів.
Потім був період навчання на Вищих літературних курсах у Москві, які хлопець закінчив у 1981-му році. А далі - навчання у аспірантурі Київського державного університету ім. Т. Шевченка на кафедрі української літератури.
$Творчість
Першим досвідом, свого роду дебютом, був його переклад книги дитячих оповідань «Гарпун Мисливця» автором якої є ескімоський письменник Маркузі. Її Ярославу доставили з самої Канади, над перекладом він працював довго та ретельно й отримав від такої праці шалене задоволення. Серед інших робіт на перекладацькій ниві можна відмітити переклад п’єс, які згодом бажаючі могли побачити на сценах театрів у деяких містах України, зокрема Києві та Львові.
Проте перекладацька діяльність була не єдиною у житті Ярослава Стельмаха. Він також був автором сценаріїв до низки кінострічок, серед яких можна відмітити: «Циганка Аза» за 1987 - й, «Провінціалки» - 1990 рік, «Кіценька», яка побачила світ у 1995 – му, та інші.
Також він був відомим у світі драматургії. Можливо саме вона його і прославила. Він є автором п’єс «Привіт, Синичко!» за яку його було у 1979-му нагороджено другою премією на Всесоюзному конкурсі за найкращий драмтвір для дітей, а також «Запитай колись у трав», за яку отримав у 1984-му Республіканську комсомольську премію ім. М. Островського. У цілому ж потрібно відмітити, що створені ним спектаклі ставилися у багатьох театрах на території СРСР. Серед найвідоміших п’єс є наступні: «Гра на клавесині», «Провінціалки», «Синій автомобіль» та інші. А також низка дитячих п’єс, наприклад:: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та ін.
Також не потрібно забувати, що Ярослав був зайнятий і на ниві «дитячого» письменництва, в результаті чого світ побачили різноманітні повісті та оповідання, серед яких можна відзначити: «Вікентій Премудрий»«Голодний, Злий і Дуже Небезпечний», «Найкращий намет» «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки».
Манера написання творів у письменника була доволі розкута, легка та з нотками тонкого гумору. Та й сюжетні лінії, «барвисто» змальовані характери героїв також доволі цікаві. Напевне тому вони були і залишаються такими захоплюючими не тільки для дитячої аудиторії, але й для батьків, які виступають у ролі оповідачів.
У 1996 році Ярослава було нагороджено премією ім. І. Котляревського, вже за 3 роки після, у 1999 – му його «оголосили» кращим драматургом року, а вже зовсім скорого за дитячу книжку "Голодний, злий і дуже небезпечний" у 2001 - му він отримав літературну премію ім. Лесі Українки, якою нагороджуються дитячі письменники України.
Дебютом на ниві письменництва Ярослава Стельмаха залишається книга з дитячими оповіданнями під назвою «Манок», яка побачила світ у 1945-му році. Можливо через неї, він вже через три роки став членом Спілки письменників. Адже саме на Всесоюзному семінарі молодих письменників йому надали підтримку багато з відомих на той час літераторів, які «направили» його твори на розгляд П. Салинському, який у той період головою ради з драматургії у союзі письменників СРСР, та відповідав за формування репертуарів у всіх театрів на території країни. Стельмах дуже сподобався Салинському, не тільки через дійсно хороші роботи, але й ще й завдяки своїй скромності (яка проявлялася зокрема й у томі що він ні разу не «похвастався» і ніяким чином не використав ім’я свого батька, також відомого письменника) заради отримання якихось поблажок.
Ще через декілька років, у 1978 – му його прийняли до Спілки письменників України.
Усі театральні постановки Ярослава Стельмаха мали надзвичайний успіх, можливо тому що кожне слово яке він писав(то позначався життєвий досвід) було ретельно продуманим та обдуманим, а під час постановок п’єс не раз було помічено, що він досконало знає театральне мистецтво, а також «чого потребує» кожна конкретна п’єса.
Відомо, що одна зі створених ним п’єс є автобіографічно – пророчою, а саме «Синій автомобіль», але про неї ми поговоримо трохи згодом.
Також цікаво що існує свого роду феномен драматургії яку створив Ярослав Стельмах та яка має наступні складові:
· минулі час відомі свою повсемісною цензурою, а от письменник якимось чином умудрився «не створити» жодної «прославляючої» п’єси за всі роки життя праці;
· режисери були дуже настроєні працювати саме з творами Ярослава, до того ж буз усіляких «вказівок з верхів»;
· незчисленні актори горіли бажанням працювати з драматургом, тому що як вони самі говорили «його твори наділені сенсом та у них є що грати».
$Особисте життя
Своє життя письменник пов’язав з дівчиною на ім’я Людмила з якою звів знайомство ще під час навчання в інституті (хоча вона й закінчила навчання на 9 років раніше ніж її обранець). А вже за 2 роки вони прийняли рішення побратися. Людмила була не тільки дружиною та другом, але також свого роду музою і у низці п’єс можна «побачити» її образ серед дійових осіб. Дітей в цьому шлюбі так і не народилося. Натомість вони займалися вихованням сина Людмили від попереднього шлюбу.
$Смерть
Як ми уже згадували, свого часу Ярослав Стельмах створив біографічну п’єсу, яка стала за думкою багатьох його колег та сучасників пророчою. Мала вона назву «Синій автомобіль», а мова у ній йшла про письменника, який з дитинства тільки й мріяв, що про синю автівку, а у кінці спалив усі створені їм рукописи.
Саме про неї згадали всі коли почули про автокатастрофу у яку раптово потрапив Ярослав. Так, 4 серпня 2001 - го авто письменника разом з ним згоріло на шосе поблизу Борисполя, коли він направлявся до себе на дачу.
Кажуть життя тим і цікаве, що повне несподіванок, але нажаль це можна застосувати не до всіх випадків. Ще зранку того дня письменник підписував свою книгу "Голодний, злий і дуже небезпечний" своїй онучці Зої, а вже невдовзі після цього загинув у аварії врізавшись спочатку у автобус який проїжджав поряд, після чого вилетів на узбіччя і загорівся. У Ярослава Стельмаха стався серцевий напад. Йому був всього лише 51 рік. Поховали письменника на Байковому кладовищі (на дільниці №2) поруч з могилою його батька.
Деякі цікаві факти про драматурга
1. Достатньо довгий час після початку письменницької діяльності Ярослав Стельмах приховував що є сином відомого письменника, а на всі запитання стосовно цього відповідав заперечно.
2. Після смерті батька з його майна взяв собі лиш стіл за яким потім і створював свої шедеври.
3. Ще під час навчання в інститут у письменника було «на рахунку» декілька опублікованих перекладів з англійської.
4. Загалом Ярослав Стельмах був людиною спокійною, такий собі незворушний велетень, з блакитними очима на симпатичному обличчі, але відомо що всіх «можна довести». Так одного разу компанія не дуже вже тверезих кіношників почала піддражнювати драматурга з метою вивести на емоції. І «центром композиції» була обрана шафа, яку Ярослав начебто не зміг би розтрощити «одною лівою». Трохи потерпівши письменник запитав чи є у них гроші щоб за неї заплатити. Після чого одним ударом кулака розтрощив її вщент. Після цього подібні питання не виникали, бо спокій спокоєм, а межа є у всіх.
5. Драматург був доволі сильною людиною, адже вмів всі свої думки, «нерви» та бажання тримати у собі якщо того потребувала ситуація. І ніколи не сварився перед «публікою», адже вважав це ділом інтимним.
6. Під час перекладу п’єси Стельмаха «Кохання у стилі барроко» на білоруську мову приятель його, який займався цією роботою змушений був скоротити монолог шляхтянки яка сварилася на свого кавалера, адже в словниках мало того що не вистачало, так просто не було деяких слів.
7. Серед письменників, які проводили час «у своєму колі», житло Ярослава Стельмаха на Печерську було одним з найгостинніших.
8. Цікаво що, після загибелі драматурга, коли події освічувалися в пресі, було сказано, що прес-службою Управління Гаї Київської області серед постраждалих в ті дні у ДТП людина по прізвищу Стельмах не фігурувала. Ідентичні данні поступили і з столичного управління ГАІ. Але факт залишився фактом, письменника було кремовано і проведено в останній путь.
За понад більш як тридцять років на ниві драматургії Ярослав Стельмах створив більше двадцяти п’єс та зробив майже п’ятдесят перекладів драматичних творів. І це не рахуючи написаних ним різноманітних оповідань та віршів. Він був хорошою, легкою та доброзичливою людиною. Такою була і його творчість, яка так раптово закінчилась. Твори його будувалися на естетичних літературних принципах та мали художній смак, і саме це і було не тільки його стержнем на ниві письменництва, але й відмінною рисою з поміж низки інших його сучасників. І саме завдяки цьому ми будемо його пам’ятати, та читати нашим дітям його твори.