Василь Семенович Стефаник – український письменник, новеліст, політичний діяч, громадський активіст.
$Ранні роки
Ранні рокиВасиля Стефаника пройшли на Івано-Франківщині, де письменник народився 14 травня 1871 року у селі Русів. Родина письменника була заможною. Батько письменника — Семен Стефаник, був працьовитою людиною, господарем, але мав авторитетний характер, тому заздалегідь спланував долю дітей не спитавши їх про це. З дитячого віку Василь Стефаник допомагав батькові, працював на полі, випасав овець. Понад усе маленький Василько любив матір – Оксану Федорівну, яка походила з родини – Дідух. У сім'ї Стефаника було 5 дітей: Володимир, Юрій, Марія, Василь та Параска. Саме завдяки матері та старшій сестрі – Марії, малий Стефаник навчився народних пісень та полюбив книги.
Дитинство письменник проходило в мальовничому краї Покуття, в атмосфері давніх звичаїв та традицій, світ казок та переказів, народних прислів’їв та приказок.
У 1911 році хата, де жила родина Стефаника згоріла, але матір Оксана Федорівна змогла винести з житла подушки в яких були зашиті гроші. Незабаром Семен Стефаник збудував, ще більше домівку, ніж та яка згоріла, вона стоїть у Русові ще й до сьогодні. Цей факт свідчить про те, що сім'я була багатою на той час.
Ще дитиною Василь Стефаник проводив багато часу серед наймитів батька, коли прості чоловіки просили принести тютюну, хлопець таємно від батька приносив працівникам тютюн. За це наймити розповідали йому перекази про відьом, перевертнів, чортів, які хлопчик слухав з захопленням.
$Освіта
Семен Лукич Стефаник не скупився наосвітудля своїх дітей. Від так Василь Стефаник і його брати та сестри отримали хороше навчання.
У 1878 році Василь Стефаник навчався у трирічній школі в селі Русів.
У 1880 році письменник почав відвідувати Снятинську школу.
З 1883 по 1890 рр. Василь Стефаник відвідував польську гімназію у Коломиї.
Під час навчання у Коломиї Василь Стефаник мав можливість познайомитися з активісткою жіночого руху – Анною Павлик, яка була рідною сестрою громадського діяча та активіста на Західній Україні – Михайла Павлика.
Анну Павлик заарештовували 4 роки та ув’язнювали, але жінка не здавалася і продовжувала чинити опір чинній владі. Саме завдяки Анні Павлик – Василь Семенович дізнався про українську літературу і через роки проніс образ Анни у своїй творчості.
З 1891 року по 1892 рік юний письменник навчався у Дрогобицькій гімназії Франца Йосифа.
Під час навчання зазнав багато знущань від однокурсників, адже у гімназіях навчання переважно велися німецької чи польською мовами, а українська, якою так любив розмовляти Стефаник була під забороною.
З 1892 року по 1900 рік Василь Стефаник навчався у Ягеллонському медичному університеті у Кракові.
$Творчість
ЛітературнутворчістьВасиль Семенович Стефаник розпочав 1890 році, тобто, тоді коли був студентом гімназії у Коломиї. У світ першою виходить стаття «Жолудки наших робітних людей і читальні» надрукована ця стаття була у журналі «Народ».
З 1890 року по 1897 рік письменник працює над написанням ліричних етюдів та поезій в прозі. У 1897 році друком вийшли художні твори письменника у газеті «Праця, яка виходила у Чернівцях. Туди увійшли новели: «Синя книжечка», «Стратився», «Виводили з села», «Сама-самісінька».
Під час навчання Стефаника у Польщі було написано найбільшу кількість новел письменником, більшість дослідників його творчості вважають краківський період творчості Стефаника найбільш плодоносний.
Одна за одною у світ виходять збірки його новел, так у 1899 році у світ вийшла збірка новел «Синя книжечка», а в 1900 році – збірка «Камінний хрест», а рік по тому читача потішила новелістична збірка – «Дорога».
Твори Стефаника привітно зустріли та українські читачі та літературні критики. За короткий період творчість письменника була перекладена на німецьку, російську та польську мови.
Під час краківського періоду творчості Стефаник тісно дружив з лікарем В. Морачевським та його дружиною Софією, яка була українкою, а також з польським поетом С. Пшибишевським, декілька раз зустрічався в Польщі з Іваном Франком та Осипом Маковеєм, листувався з О. Кобилянською.
Через 27 років після навчання у Краківському університеті, Василь Стефаник напише спогади про 8-річний період його студентського життя у Польщі, так у 1926 році написав «Автобіографію», яку присвятив Морачевським, Пшебишевському та Лепкому.
У 1903 році Василь Семенович побував на відкритті пам’ятника Котляревського і познайомився там з М. Лисенком, М. Коцюбинським та М. Старицьким.
Починаючи з 1902 року письменник займався громадською діяльністю. 1908 був призначений послом в австрійський парламент, у часи першої світової війни за місцем роботи живу Відні, на Батьківщину приїздив рідко.
В 1924 році у Харкові входить друком збірка новел «Кленові листочки», за рік після неї збірка «Оповідання».
На час коли Стефаник займався громадською діяльністю написав збірку новел «Земля», яка була надрукована у 1926 році.
У збірці «Земля» письменник зобразив непросту долю галицьких селян під час війни (новели « Пістунка», «Дитяча пригода» та «Вона-земля»), а також любов до Батьківщини – новела «Марія» та поразку у війні «Сини».
У 1927 році виходять книги «Твори» та «Вибрані твори», а в 1930 році «Вибрані оповідання».
Досить часто оповідання та новели Стефаника друкувалися у літературних журналах «Плужанин» та «Життя і революція»
Останні твори у 1933 році вже були надиктовані письменником, за останній період творчості з 1916 по-1933 роки у світ вийшло 23 новели та декілька автобіографічних спогадів. Василь Стефаник залишив близько 70 новел та листування письменника, яке відіграє неабияке значення в літературній спадщині української творчості.
У 1949 -1954 роках вийшло «Повне видання творів» Стефаника у 3-ох томах.
$Особисте життя
Особисте життяВасиля Семеновича було цікавим і непередбачуваним, як і його новели.
У 1900 році після навчання у Кракові, письменник повернувся у рідне село Русів і випадково навідав священика – Кирила Гаморака із сусіднього села та мав нагоду познайомитися з його трьома дочками.
З початку Стефаник закохався у найстаршу дочку священик Євгенію, яка вже була одружена на той час і мала дітей згодом одружився з середущою дочкою Гаморака – Ольгою.
Весілля у Стефаника було пишним, серед гостей були І. Франко, М. Черемшина та М. Грушевський. Та на жаль парі не судилося довго бути разом, Ольга захворіла та померла після 10 років подружнього життя. Євгенія померла ще 2 роки скоріше за Ольгу.
У священика Кирила Гаморака, була ще одна донька – наймолодша Олена, після смерті Ольги – Василь Стефаник одружується з Оленою Гаморак, яка була вдовою священика І. Плешкана. Письменник тепло згадує про сестер Гаморак у творі «Серце»: «Євгенія була ідеалом моєї жінки, Ольга товаришем і матір'ю моїх трьох дітей, а Олена моя приятелька до самої старості, яка виховала моїх трьох синів».
У Стефаника було три сини: Семен, Кирило та Юрій.
Старший син Семен працював головою Львівського облвиконкому, помер у 1981 році, середущий син Кирило створив перший меморіальний музей Василя Стефаника у Русові, помер у 1987 році, молодший син – Юрій емігрував до Канади, працював там юристом, помер 1985 році, похований поруч з письменником на цвинтарі у Русові.
Після того як помер Семен Стефаник, будинок батька у селі Русів дістався Василю Семеновичу. Мати Василя Стефаника померла у 1900 році та батько, за чотири місяці після смерті матері, одружився вдруге з дівчиною, яка була молодша від синів Семенка Стефаника. Після цього Василь і його брати перестали спілкуватися з батьком і не думали, що батько залишить, щось їм після своєї смерті. Для Василя Семеновича стало великою радістю, що він зміг повернутися в рідний дім і оселитися там. Письменник дуже любив своє село і батьківську хату, йому подобалося проводити там час, а його пристрасть до купання призвела до того, що Стефаник викопав біля батьківського дому ставок і купався в холодній воді.
Останні роки
Востанні рокижиття Василь Стефаник важко був хворий, але не полишав літературної діяльності.
У 1927 році Василь Стефаник перебував на похоронах Марка Черемшини та після похорону письменник почув себе недобре, після звернення до лікарів йому ставлять діагноз – атеросклероз.
У 1930 році у Василя Семеновича стався напад паралічу, через що у письменника відняло всю праву сторону, саме в той час Стефаник дізнається про смерть свого друга Лева Бачинського, що наштовхує його на думки, що його кінець теж близько.
Він навіть запрошує до себе священика щоб висповідатися. Крім важких хвороб, що випали на долю письменника. Також погіршується його матеріальне становище, але рятує Стефаника, знайомство з митрополитом А. Шептицьким, який всіляко допомагав дожити Василю Семеновичу до смерті.
Останні дні життя письменника були сповнені несамовитих страждань, щоб полегшити ці страждання письменник часто проводив цілі дні на дворі на лавці. Одного разу під час холодних осінніх посиденьок на лавці Стефаник застудився і захворів на запалення легень, що було останнім ударом для письменника після чого він помирає.
7 грудня 1936 року не стало письменника, похований Василь Стефаник на цвинтарі у рідному селі Русів.
Кожного року 14 травня відбувається вшанування пам'яті Василя Стефаника. З року в рік молоді письменники та літературознавці мають можливість змагатися у галузі літератури та отримати премію імені Василя Стефаника в галузі літератури, архітектури та журналісти. Фундатором премії ім. Василя Стефаника являється Івано-Франківська обласна державна адміністрація.
Найбільш масштабним було вшанування пам'яті письменника у 2011 році, тоді у музеї-садибі, де проживав Стефаник, було святкування 140-річчя від дня народження Василя Семеновича.
До Русова приїхали представники Львівського університету Франка, делегацію очолив – ректор університету – І. Вакарчук. На честь 140-річниці від народження письменника студенти Львівського університету ім. І. Франка та студенти Прикарпатського університету ім. В. Стефаника зробили конференцію і, на цій конференції було поставлено моно виставу актора драматичного театру Марії Заньковецької — Юрія Брилінського «Давня мелодія» за мотивами новел Василя Стефаника.