Максим Тадейович Рильський(7. 03. 1895–24. 06. 1964) – видатний український поет, вчений (літературознавець та мовознавець), публіцист та громадський діяч. Виразною рисою його творів була символістична естетика. Власне символізм, а також українська народна пісня, зумовили музикальність його поезії. Рильський (та інші неокласики) наблизив українську поезію з західноєвропейською, зокрема у тому, що використовував найскладніші віршові форми (сонте, октава, терцина) та різні метричні засоби (гекзаметр, верлібр). Особливою майстерністю відзначались сонети Рильського. Літературознавці справедливо вважають, що після Івана Франка не було іншої постаті з таким широким колом літературної та наукової діяльності, як М. Рильський.
- ранні роки
Народився майбутній поет 19 березня 1895 р. в Києві. Шляхетський рід Рильських відомий з XV ст. Батько Максима, Тадей Розеславович, прославився як етнограф, публіцист, економіст та громадський діяч, а дід – Розеслав Теодорович – був поміщиком. Меланія Федорівна, матір поета, походила з селян (народилася у с. Романівка на Житомирщині). Зі свідчень шкільного товариша М. Рильського Михайла Мухина відомо, що матір відзначалась тактовністю, їй була властива натуральна шляхетність і товариськість, вона завжди частувала гостей чаєм і годі було впізнати у її поведінці селянське походження.
Коли у 1902 році помер батько, сім'я переїхала з Києва до Романівки.
- освіта
Спочатку Максима учили вдома. Пізніше Рильський з непідкупною вдячністю згадував своїх перших менторів – М. Т. Голобородька та В. П. Тутківського. Згодом, у збірці «На білих островах» одну із поезій поет присвятив М. Голобородьку. З осені 1908 р. він навчається у приватній гімназії Володимира Науменка у Києві, що була на початку ХХ ст. одним із найкращих навчальних закладів міста. Рильському у зовсім юному віці пощастило познайомитися з відомими людьми того часу. Серед них – славетний композитор Микола Лисенко, збирач українських народних пісень та дум, етнограф Дмитро Ревуцький, режисер та актор Петро Саксаганський, фольклорист та етнограф Олександр Русов. Певний час Рильський проживав у родині О. Русова та М. Лисенка. З-поміж гімназійних учителів поет згодом згадував Дмитра Ревуцького (словесник), Станіслава Трабшу (античник), Надію Новоборську (російська література), Єлисея Трегубова (географа). Саме гімназії поет завдячував добрим знанням французької мови, з якої зробив немало перекладів.
По завершенні навчання у приватній гімназії Науменка, Рильський вступив у Київський імператорський університет Святого Володимира на медичний факультет, де вчився упродовж 1915-1918 рр. Відомо, що на цьому наполягала мати, цілком ймовірно, аби уберегти сина від призову у військо в розпал Першої світової війни. Згодом вступив в київський Народний університет на історико-філологічний факультет. Через бурхливі роки національно-визвольних змагань 191-1921 рр. , Рильський не завершив навчання ні в першому, ні у другому ВНЗ. Відомо, що він багато часу присвячував самоосвіті, музиці та вивченні мов.
У 1918 р. Рильський переїхав у м. Сквир та влаштувався у продовольче відділення земської управи (продовольчу управу очолював брат Рильського Іван). Справжнім покликанням поета у цей період було вчителювання. Упродовж 1918-1929 рр. він працював у школах декількох сіл Сквирського повіту, поміж іншими і в рідній Романівці. Учив дітей рідної мови, історії та літератури. У той же період паралельно викладав у Київському університеті на так званому «робітничому факультеті», відтак, за сприяння проф. О. Дорошкевича, у київській залізничній школі та Українському інституті лінгвістичної освіти.
Буремні події не захопили молодого Рильського. Поет завжди держався відсторонено від мінливостей політичного життя, занурювався у свій світ вчителювання та книг. Доводилось переховуватись від «мобілізацій», які траплялись часто. Було, що Рильський навіть став заручником якоїсь «армії», що проходила через Романівку. У селі Рильський пережив голодний 1921 рік.
- творчість
Літературний хист у Рильського проявився рано. У 1907 року надрукована його дебютна поезія, а 1910 року світ побачила перша збірка – «На білих островах» (автограф одного із перших дитячих віршів «Прошак» зберігся до наших днів). Відомо, що першу збірку поезій Рильського «На білих островах» (1910) встигла прочитати Леся Українка і схвально відгукнулася на неї, привітавши юного поета. Зокрема, поетеса заявила: «Ось хто замість мене мав би написати «Ізольду Білоруку». Пізніше Іван Франко назвав Рильського «абсолютним паном форми».
Збірка «Під осінніми зорями», яка була надрукована 1918 р. (перевидана 1926 року, щоправда, скорочено) засвідчила появу на вітчизняному поетичному небосхилі нової зірки. В 20-х роках юний поет входив до когорти поетів, яких йменували «неокласиками». Це було мистецьке угруповання, котре активно переслідувалось офіційною критикою. Зокрема, його учасникам закидали декаденство та відірваність від реалій соціалістичного життя. Упродовж десятиліття Рильський видав десять збірок поезій (найвідоміші – «Син далечінь», 1922 р. , «Поеми», 1925 р. , «Крізь бурю і сніг», 1925 р. , «Тринадцята весна», 1926 р. , «Гомін і відгомін» й «Де сходяться дороги» 1929 р. ). 1927 року Рильський переклав Міцкевичевого «Пана Тадеуша».
Реакція Рильського на тогочасні реалії у його творах 1920-х років оприявнена лише декілька разів. Так, радянську дійсність він відверто заторкнув у поезії «На світі є співучий Лянгедок», також вдавався до іронічних відступів (поема «Сашко», у «Чумаках»), змалював атмосферу в літературному середовищі у статті «Моя апологія, альбо самооборона» (надрукована у київському «Більшовику» 23. 09. 1923 р. у 216 номері).
На зорі творчого шляху М. Рильський почув чимало схвальних відгуків на свої писання («Максим Рильський. «Під осінніми зорями» (1919) та «Літературний шлях Максима Рильського» (1926) М. Зерова, «Лірика Максима Рильського» П. Филиповича (1919). Незабаром з'явились атаки від колег-літераторів, з-поміж яких найбільшу активність проявляв непримітний поет Яків Савченко (1890-1937), який плекав великі амбіції. Можливо, саме про нього згадував М. Зеров у листі до П. Тичини 1924 року, пишучи про заздрісного «українського селючка». 1923 року Я. Савченко опублікував у «Більшовику» розгромну статтю «Українська неокласика», у якій об'єктами його атак стали Зеров, Рильський та Филипович.
Така позиція Рильського не залишилась непоміченою. 1931 р. він був заарештований органами НКВС (19 березня, в день свого народження) та п’ять місяців пробув під вартою в Лук'янівській в’язниці. Опісля звільнення погляди М. Рильського, оприявнені у поезіях, були вже зовсім іншими – поет засвідчує прихильність радянським реаліям. Завдяки такій позиції йому єдиному із групи неокласиків вдалось вижити у часи сталінського терору. Численні товариші (зокрема, М. Зеров, П. Филипович, Д. Загул, М. Драй-Хмара) були репресовані і фізично знищені впродовж декількох наступних років. Рильського внесли у когорту офіційних радянських літераторів. Його штовхали до самообмови і невдовзі поету довелось розкаюватися. Зокрема, за скептицизм, зв'язки з лідерами СВУ, за відстороненість від робітничих мас, «аполітичність», за звертання до українських» традицій, «шкідливий естетизм» і т. д. Рильський у своєму каятті «зізнався», що став «знаряддям» членів організації СВУ, та висловив прохання отримати дозвіл працювати на радянську державу.
В 1930-ті роки поезія Рильського не вирізнялась оригінальністю та високою художньою силою. Спад був очевидним. Зате поет сповна реалізував себе як перекладач. у 1937 р. до століття смерті Пушкіна з'явився український переклад «Євгенія Онєгіна». У 30-ті роки Рильський переклав «Синю птицю» Метерлінка та «Орлеанську діву» Вольтера.
Впродовж 1935-1942 рр. Рильський очолював літературну частину Київського театру опери та балету. Тоді ж працював в журналі «Українська література» завідувачем відділом поезії. Розпал Другої світової війни перебув в евакуації, зокрема в Уфі. Сім’я Рильських мешкала у місцевих літераторів, згодом винаймали кімнату у готелі «Башкирія». Згодом переїхали у Москву. З 1943 р. – член ВКП(б). Рильський, як і Тичина, став поетом-орденоносцем, проте, як пізніше згадував М. Хрущов, життя його в сталінські часи неодноразова висіло на волосинці.
В 1945 р. , опісля гучного святкування 50-літнього ювілею поета (його нагородили орденом Леніна), в кабінетах НКГБ УРСР планувалась гучна спецоперація. Її автором був спеціаліст по боротьбі з закордонними центрами української політичної еміграції полковник держбезпеки Сергій Карін. Йшлося про те, що Рильського мають розстріляти повстанці із волинської боївки ОУН. Для цього планувалась провокація, котра мала бути втілена фейковим «проводом ОУН на східних землях». Такий атентат мав би величезний резонанс, адже жертвою мав стати не тільки улюблений поет, а «літературний генерал» того часу. Рильському пощастило, зв'язкова фейкового "проводу", яка колись дійсно перебувала в лавах ОУН, а пізніше була завербована, закохалася в провідника боївки Богдана Козака і розповіла йому про злочинну операцію.
Загалом творчий доробок М. Рильського ділять на два напрями – офіційний та ліричний. Поету вдавалося в усі творчі періоди (частіше чи рідше) творити мистецькі твори і шедеври, не обтяжені політикою. Чимало з них входять у фонд української класики. Лояльність не забезпечила М. Рильському повного спокою, офіційні органи неодноразово вдавали до «профілактики». Так, в «Радянській Україні» на початку жовтня 1947 р. з'явилась стаття «Про націоналістичні помилки М. Рильського», у якій поета відверто звинуватили в відсутності «марксистсько-ленінського світогляду». Не обійшлось і без закидів про вплив «буржуазно-націоналістичної ідеології». Відтак, потрапивши під шквал критики у такий непростий час, Рильський свідомо вдається до вимушеного славослів'я. Так з’явилась, зокрема, «Пісня про Сталіна», у 1951 р. – дитяча збірка «Піснею про Сталіна починаймо день». Також поет брав участь у створенні колективної оди «Слово великому Сталіну від українському народу».
Рильський впродовж радянського періоду своєї творчості написав і видав 35 збірок з поезіями. Найвідоміші збірки – «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Збір винограду», «Україна» (1940), «Троянди і виноград», «Слово про рідну матір» (1957), «Зимові записи», «Голосіївська осінь» (1964). Окрім цього, Рильський є автором чотирьох видань лірико-епічних поем, здійснив чимало першокласних перекладів, як слов'янських авторів, так і поетів та письменників із Західної Європи. У його доробку – низка наукових робіт у галузі літературо- та мовознавства. Наукова спадщина Рильського об'ємна. У 20-томному зібранні творів на неї припадає 7 томів. Коло його інтересів – мовознавство, літературознавство, фольклористика, мистецтвознавство.
Літературно-критичні та літературознавчі статті Рильського різноманітні за тематикою. Він створив серію статей про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Степана Руданського, також про своїх сучасників – Павла Тичину, Володимира Сосюру, Андрія Малишка, Миколу Бажана, Семена Скляренка, Дмитра Павличка та ін. Найбільше уваги поет приділив Тарасові Шевченку. «Шевченкіана» Рильського складається зі статей, виступів, вступів до видань творів Кобзаря і загалом налічує 80 позицій.
У радянський час Рильський отримував звання та премії, зокрема, тому, що виконував офіційні замовлення Комітету у справах мистецтв УРСР, як-от «Пісня про Сталіна». Попри конформізм, Рильський підтримував соїх колег у скрутні часи. Зокрема, був єдиним, хто носив передачі у тюрму поетові Євгену Плужнику, а Григорієві Кочуру, після того, як той приїхав з таборів, для придбання помешкання в Ірпені позичив величезну на той час суму – вісімдесят тисяч рублів.
Впродовж 1944-1964 рр. М. Рильський очолював академічний Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Його двічі нагороджували Сталінською премією в галузі літератури й мистецтва (за збірки «Світова зоря», «Слово про рідну матір» та «Світла зброя» – у 1943 р. , та за український переклад «Пана Тадеуша» – у 1950 р. ). В 1960 р. Рильського нагородили Ленінською премією (за досягнення в галузі літератури і мистецтва).
- особисте життя
Повернувшись до Києва в 1923 р. Рильський поселився на вул. Бульйонській (тепер Боженка), на околиці міста. 1926 року він одружився – супутницею життя поет обрав Катерину Очкуренко (1886-1958). На той час у неї уже був син (Рильський був її другим чоловіком) – Георгій. 1930 року у них народився син Богдан. 1958 року Катерина Миколаївна відійшла у засвіти. За свідченням очевидців, прощатись з нею приїхав Іван Очкуренко – перший чоловік покійної. Скорботний поет щиро обняв Очкуренка, обоє розплакались.
- смерть
М. Рильського не стало 24 липня 1964 р. Поховали поета та ученого на Байковому кладовищі. У київському помешканні, де він жив, у 1968 р. заснували літературно-меморіальний музей (нині – вул. Максима Рильського, 7).
Цікаві факти:
- Батько Максима Рильського Тадей у період своїх студій в Київському університеті (історико-філологічний факультет) належав до «хлопоманів», і в період канікулів з Йосипом, своїм братом, вирушав у села, де вивчав місцеві звичаї, збирав фольклор та дізнавався про побут тамтешніх жителів. Діяльність тих, хто називав себе «хлопоманами», сприймалась неоднозначно, незрідка викликала навіть страх і підозру. Відомо, що тоді у поліції завели «Дело об устройстве коммунистического общества», у якому серед фігурантів були обоє Рильських – Тадей і Йосип. Тоді все обійшлося, але ризик висилки у Казань був великим.
- Навчаючись у гімназії, Рильський проживав у Миколи Лисенка. Відомо, що поет неодноразово підкрадався і, затаївшись, стояв поблизу дверей славетного композитора, аби насолодитись його грою – вправами перед концертом або новими композиціями. Одного разу у Лисенка вдома відбувалась репетиція трупи театру Миколи Садовського, виконували оперу «Енеїда». Рильському пощастило бути одним із слухачів.
- У своїй першій збірці поезій «На білих островах» Рильський присвятив декілька віршів Г. М. Шило. Йдеться про Галину – старшу дочку композитора Миколи Лисенка. Рильський закохався в неї, проте безнадійно. Вона була старша од нього (на шість років), і на той час уже зарученою.
- В період ув'язнення, перебуваючи у будинку примусових робіт (так званому «бупрі») Рильський написав декілька віршів, які дивом збереглися. Цікаво і те, що на допити його возили в ДПУ у будинок на вул. Інститутській, де раніше викладав композитор Микола Лисенко.