Біографія Райнера Марії Рільке

Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 року в Празі. Його батько служив унтер-офіцером армії, але кар'єра військового не склалася і він працював дрібним чиновником на залізниці. Мати - Софі Рільке, походила з родини імператорського радника, який займався торгівлею. Першого і єдиного сина охрестили в перший день січня і дали йому ім’я Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія.

Ранніроки

Матір Софі провела дитинство та юність у розкоші, завдяки високому становищу їх родини у суспільстві. Вона мріяла про світські прийоми і аристократичне оточення, але не вдалий шлюб не задовольнив її амбіцій.

Вона любила літературу і вважала письменництво шансом потрапити у вищий світ. Такі ж думки нав’язувала сину, плекаючи у ньому бажання стати поетом.

У 1884 році жінка залишає чоловіка та сина і оселяється в Відні. Тут вона має можливість сповна насолодитися всіма принадами імператорського двору. За рішенням суду дитина залишається з матір’ю, проте вона кидає сина на виховання своїй рідні.

Постать матері часто проглядається у поетичних рядках Рільке, адже втеча найріднішої людини глибоко ранить дитяче серце, а от про батька майже не згадуватиме.

Освіта

У період з 1882 по 1886 рік Рідьке навчається у звичайній школі. А у 1886 з ініціативи батька вступає до закритого військового ліцею. Деякі джерела тепер стверджують, що майбутній поет сприймає перебування в закладі, як заслання, страждає і не має можливості до самовираження. Насправді, Рільке був зразковим учнем, йому дозволяли писати вірші і навіть заохочували, влаштовуючи “міні вистави” в його виконанні.

Про військове майбутнє хлопчик не мріяв, але оплатити навчання в коледжі батько не міг. Проте, закінчити ліцей не вдалося через проблеми зі здоров’ям, які виникли в 1891 році.

Далі слідувала не одна спроба здобуття вищої освіти в торговельній академії у Лінці. Дядько з батькової сторони фінансував навчання, адже хотів, аби племінник успадкував його справу.

Згодом було ще кілька спроб у Празькому, Мюнхенському, Берлінському університетах вивчати мови, філософію, право, літературу і мистецтво. Закінчити жоден із цих учбових закладів йому так і не вдалося. Юнак зробив висновок, що система здобуття наук в університетах йому не підходить і зайнявся самоосвітою.

Творчість

Вперше видався молодий Рільке у 1894 році, дебютувавши з книгою “Життя і пісні”. Дотепер збереглося лише 7 примірників цього першого видання.

Згодом, впродовж 1896 - 1897 років одна за одною з’являються “Офіри ларам”, “Коронований снами”, “Свят-вечір”. В цих книгах оживають історичні постаті та древні празькі легенди. Навіть у творчості ранніх років поезія не одноманітна, різнопланова і різнотипна. . Рільке намагається писати навіть соціально заангажовані вірші, але через незнання реалій, це не завжди виходить вдало.

Згодом, поет навіть пошкодує, що вся його юнацька творчість відкрилася загалові. Свій надмірний ентузіазм він пояснює бажанням потрапити до “духовного кола” Праги. Заради цього він завалював видавництва та редакції періодичних видань тоннами рукописів, збирався відкрити театр, де можна було б ставити п’єси, ще не визнаних драматургів планував реорганізацію. двох художніх клубів. Цей запал швидко зник і вже через кілька років Рільке прохолодно ставився до своєї популярності і завжди зберігав стриманість.

У 1896 році Рільке тікає до Мюнхена, з причин доволі естетичної. Спрощена німецька мова, якою послуговувалися у Празі, заважає йому творити і навіть змушує все частіше заглядати до німецького словника, почуватись новачком. Саме тому, він шукав місце, де б мова не була такою спримітизованою повсякденним вживанням.

У 1897 році створює драму “Ранні заморозки”, в 1898 - “Поза сучасністю”, втім твори не здобувають популярності.

У 1899 - 1900 роках подорожує землями України та Росії. На цю поїздку його надихає неймовірна жінка - Лу Андреас-Саломе, уродженка Санкт-Петербурга, дочка російського військового, закохана в свою рідну землю.

Неймовірне враження на митця справляє паломництво до Києво-Печерської лаври, святкування Трійці в Києві та Великодня у Москві. Українські степи та російські села відкривають у свідомості Рільке зовсім нову землю, без зайвого пафосу і розпусти. Він відвідує могилу Т. Шевченка, знайомиться з російськими культурними діячами - Л. Толстим, І. Рєпіним, Л. Пастернаком. Тут він відчуває воз’єднання Бога, народу та природи, що надихає на самовдосконалення. Поет читає російських класиків, вивчає історію, культуру, мистецтво слов’янського краю.

Як результат українсько-російської подорожі з’являється “Книга годин” - збірка про православного монаха і віруючих селян. Свої думки щодо руської історії описує в “Розповіді про Господа всеблагого. “Книга картин” є своєрідним відображенням слов’янських билин та легенд.

Після знайомства з М. Цвєтаєвою, починається листування і Рільке присвячує їй елегію.

Зацікавлення українськими традиціями і фольклором виливається в “Пісню про правду” і “Як Тимофій співав помираючи”, віддавши шану народним співцям.

У 1902 році потрапляє до Парижа і Франція посідає чільне місце у його душі навіки. Видатний французький скульптор О. Роден запрошує Рільке стати його особистим секретарем і цей період стає черговим етапом літературних подвигів і переоцінки цінностей.

У 1903 - 1904 роках митець подорожує Італією та Швецією, отримуючи багато запрошень на прийоми. В цей час народжується “Пісня про кохання і смерть корнета Крістофа Рільке” у своїй першій редакції, а через два роки виходить відредагована, остаточна версія.

1907 року виходить збірка “Нові вірші”, що стає початком нового творчого злету. Він застосовує новий поетичний принцип, заснований на ґрунті образотворчих мистецтв.

УУ 1908 - 1909 роках живе на Кіпрі, мандрує Австрією та Німеччиною. Видає збірку поезії “Ранні вірші” та “Реквієм”.

У 1910 році пише свій перший і останній прозовий твір “Нотатки Мальте Лаурідса Бріґґе”. Твір, безумовно, є своєрідною автобіографією, поданою у вигляді спогадів. Порушується проблема життя звичайної людини у величезному жорстокому місті.

1910 рік стає роком початку творчої кризи 35-річного письменника. Можливо, це пов’язано з розквітом експресіонізму і неможливістю швидко підхопити нове віяння.

Посилює депресію і початок Першої світової війни. Його паризьку квартиру грабують. Взимку 1915 року Рільке мобілізували до війська, але завдяки впливовим друзям він швидко отримує звільнення від служби. Але всі жахи війни поет пропускає через себе і не може відновити літературну діяльність.

У 1919 році оселяється в Швейцарії та відправляється в подорож містами цієї країни з публічними виступами.

У 1922 році завершує роботу над “Дуїнянськими елегіями” та “Сонетами до Орфея”. Цей період життя стає творчим проривом і утвердженням імені Р. М. Рільке як видатного митця нової ери. .

Для України його поезії видані в перекладі М. Бажана у 1974 році.

Особистежиття

Лу Андреас-Саломе стає визначною постаттю в житті митця. Жінка приносить не лише перше кохання, а й прагнення невпинно розвиватися і працювати над своєю майстерністю.

До їхнього знайомства вже були позаду стосунки цієї "фатальної жінки" з Ніцше, пропозицію якого вона не прийняла.

Пристрасть і любовне захоплення одне одним, з часом переросло в міцну дружбу, тривалістю в ціле життя. Лу була для поета саме тією ідеальною співрозмовницею, ерудованим другом, тонким психологом і поціновувачем таланту, якого прагнула мати поруч творча натура.

У 1900 році Рільке приїздить у село Ворпсведе, що неподалік Бремена, на запрошення свого друга Г. Фоґелера. У цій тихій місцині осіло товариство художників. Тут він познайомився і заприятелював із двома подругами. Перша із них - художниця Паула Беккер малює його портрет, який згодом став визнаним шедевром експресіонізму. Друга - скульпторка Клара Вестгоф через рік стає його дружиною.

Навесні 1901 року вони беруть офіційний шлюб, через що Рільке доводиться відмовитися від запланованої подорожі до Росії.

У грудні 1902 року Клара народжує доньку Рут. Але сімейна ідилія триває не довго. Подружжя розлучається через запальний норов чоловіка, потребу постійних змін і небажання осідати на одному місці. Доньку віддають на виховання бабусі.

Смерть

Помер Райнер Марія Рільке 29 грудня 1926 року. На надгробку викарбувані його ж слова: “Трояндо, о чиста суперечносте, бажання нічиїм сном не бути під стількома пелюстками. ”

Багато попередників і сучасників намагалися розгадати зміст цієї останньої віршованої таємниці, та, напевно, цього не знатиме вже ніхто