Пауло Коельйо - бразильский поет та прозаїк. Автор всесвітньо відомого роману “Алхімік”. Засновник однойменного фонду для бідних та знедолених у Бразилії.
$Ранні роки
Народився відомий письменник 24 серпня 1947 року в місті карнавалів Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Батьки були досить заможними та релігійними людьми. Батько, Педро Коельйо, працював інженером. Мати звали Ліжія.
$Освіта
У сім років, родина відправила Пауло до єзуїтської школи Святого Ігнатія Лойоли. Саме тут, під час навчання, хлопець починає цікавитись письменництвом. І після закінчення школи, Пауло вирішує стати письменником.
Батьки Коельйо були не в захваті від такої ідеї. Його батько працював інженером, і бажав щоб син пішов тією ж стезею. Ось, як сам письменник згадував ті часи: “ Після повідомлення звістки, що я бажаю бути письменником, мати мені відповіла: “ Любий, твій батько інженер. Він розумна та логічна людина, з чітким баченням світу. Чи ти дійсно знаєш, що означає “бути письменником”?””
Справа в тому, що в 1960-ті роки в Бразилії будь-яке мистецтво було під забороною. А письменників прирівнювали до наркоманів, ледарів, комуністів та гомосексуалістів. Для поважної родини це було б ганьбою мати спадкоємця письменника. Тому у 17 років Пауло, під натиском родини, вступає до Бразильского університету на юридичний факультет. Та, вневдовзі, покинув навчання та почав займатися журналістикою.
Аби захистити сина, родина вирішує відправити Пауло до приватної психіатричної лікарні. Пройшовши два курси лікування, письменник втік з лікувального закладу. Він переховувався певний час, та життя в злиднях змусили його повернутися додому.
Після цих подій, в родині настало “тимчасове перемир’я”. Пауло Коельйо приєднався до аматорського театру. В 60-і роки, вони були досить популярні у Бразилії. Тодішні театри являли собою не стільки носіями прекрасного, а скоріш як громадські протести.
Терпіння батьків було не із заліза, тому Пауло знову відправили до психіатричної лікарні. Втікши звідти втретє, хлопець знов блукав безцільно вулицями, а ж поки не повернувся додому. Йому було 20 років.
Зрозумівши, що “нормальної” роботою Пауло Коельйо займатися не буду, батькам залишилося лише змиритися. Сам письменник ніколи не звинувачував своїх батьків за подібні дії, і ставився з розумінням: “Вони не хотіли ранити мене, лише не знали, що робити. Це було зроблено не для того, щоб зламати мене, а для того, щоб урятувати мене.
Після останнього візиту до лікарні, Пауло починає пошуки себе. Продовжує співпрацювати з театром, займається журналістикою.
У 1970 році відправляється у подорож світом. Подорожує Південною Америкою, Північною Африкою, Мексикою та Європою. Приймає наркотики. Читає багато літератури, серед яких були роботи Маркса, Леніна та Бгаґавад-ґіта (священні письмена в індуїзмі).
Через два роки повертається до Бразилії. Засновує нелегальний журнал “2001”, де обговорюються проблеми духовності, кінця світу та хаоса.
Коельйо починає працювати разом з Еліс Режіна, Рітою Лі та з Раулем Сейшас у якості автора пісень. Саме співпраця з останнім сильно вплинула на письменника. Він активно починає цікавитись творами Алістера Кроулі. В текстах починають з’являтися теми магії та окультизму.
Завдяки “Батьку бразильського року”, до Пауло Коельйо прийшла перша слава та багатство. А разом із ними, і серйозні проблеми. Лірика письменника привертає увагу влади.
У 1973 році Рауль Сейшас та Пауло приєднуються до організації “Альтернативного суспільства”. Члени даної організації заперечували ідеї капіталізму, проголошували свободу слова кожного індивіда. Інша частина діяльності організації займала практика чорної магії. Публікують серію коміксів під назвою “Кринг-ха”. Цей період життя Коельйо описав в своєму творові “Валькірії”.
У 1974 році П. Коельйо був арештований тричі. Його звинувачували у “підривній” політиці проти правлячої військової влади, яка прийшла до влади 10 років тому. Тексти письменника кидали небажану тінь на дії чиновників. Його катували разом із дружиною. Як згадував сам письменник: “ Нас катували. Навіть за розмови карали. Та моя дружина була більш хороброю, тому зпитала: “Чи я тут?” Я не відповів. Вона кидала виклик катувальникам, я ж підкорявся. Після того, як нас відпустили, вона втратила до мене всі почуття і повагу також. Попросила більше ніколи не згадувати її ім’я. ” А врятувало Пауло те, що він певний час перебував у психіатричній лікарні, а отже, неосудиний. “Мене засудили не за те, що я пішов проти влади, а за створені пісні, які деякі вважали революціонерними. Я і не здогадувався, що така небезпека буде очікувати на мене. Коли мене кинули до в’язниці та катували - відчував лише страх. Цей досвід спустошив мене, мені довелося знову відновлювати себе. Жорстокість і страх не сповнили мене ні чим. Зараз, як посланець ООн, я роблю все, що в моїх силах, борюсь із несправедливістю і тортурами. ”
Звільнившись з під арешту, Коельйо повертається до редагування газети, пробує себе я у якості режисера в театрі. Переосмисливши своє життя, чоловік вирішує почати нормальне життя, як того бажали батьки. Кидає писати, та влаштовується у CBS Records. Та одного дня його звільняють без пояснень.
У 1977 році, письменник разом із новою дружиною Сесіль переїздить до Лондону. Коельйо купив друкарську машинку, і почав знову писати твори. Та це не принесло йому жодного успіху. Місяці йшли один за одним, а перед письменником все лежав чистий папір, і пожмакані чорнетки в смітнику. Роман, який він так мріяв написати, неначе завис у повітрі. І згодом, втомившись від безплідних намагань, Пауло здався. У своєму щоденнику він записав це так: “Відмова за відмовою. Все відкидається, щоб я не надсилав на конкурс. Щойно отримав ще одну відмову. А всі жінки, яких я хотів підкорити - відмовились від мене. І коли я пишу “все” - це не підсилення. Це означає, що насправді не було жодного винятка.
Ще будучи дитиною, я мріяв бути письменником. Творити і жити за кордоном. Здобути світове визнання. І Лондон був ще одним кроком до цієї мрії. Однак результати були зовсім не такі, якими я їх собі уявляв. Сам я - це найбільше розчарування всього мого життя. Цілих півроку я живу у місті сповнений натхнення, але я неспроможний творити. ”
Письменник знову відправляється у подорож. У Амстердамі він знайомиться з майбутнім “вчителем”, який приводить його у орден РЕМ. Після чого йде у паломництво до Сантьяго-де-Компостела. Разом з дружиною Пауло проходить майже 800 кілометрів. Враження від даної подорожі лягли в основу першої книги “Паломництво”, а також наступної - “Алхімік”.
Дана подорож подарувала П. Коельйо друге життя. Він неначе знайшов власні крила. Письменник вирішив покинути прибуткову кар’єру автора пісень, та цілком поринути у писемну діяльність.
$Творчість
Все життя, Пауло Коельйо писав. Писав вірші, романи, критику. Але справжній успіх приходить до нього після публікації роману-притчі “Алхімік”.
Роман був виданий у 1988 році. Невелике видання у Бразилії опублікувало роман тиражом у 900 примірників. П. Коельйо був незадоволений таким результатом, тому вирішив шукати інше видання.
Повторно роман було опубліковано уже в Сполучених Штатах Америки у 1994 році. Це був справжній успіх. “Алхімік” став бестселером. Того ж року, роман опублікували у Франції, де він довго займав першу сходинку найкращих романів.
У 2002 році, “Журнал де Летрес” оголосив роман-притчу єдиною книгою на португальській мові, тираж якої перевищив видання інших бразильских книг разом узятих.
Та знайшлись і ті, кому “Алхімік” був не до вподоби. Дмитро Биков та Авдотья Смирнова дали негативні відгуки роману-притчі. За їх словами, це нудна, незрозуміла книжка не варта жодної уваги.
У 1997 році виходить книга “Підручник воїна світла”. Це збірник філософських думок, завдяки яким, кожен із нас знайде у собі сили і свого воїна.
1998 - роман “Вероніка вирішує померти”. Автор повертається до оповідальної манери. Критики та літературознавці дали позитивну відзнаку даній роботі.
Цього ж року Пауло Коельйо їде у літературне турне по країнам Азії та Східної Європи. Стає почетним членом Міжнародного економічного форуму.
У 2000 році, роман “Диявол і сеньйорита Прим” був опублікований у Бразилії, Португалії та Італії одночасно. Автор давав інтерв'ю у своєму будку. Саме під час одного з них, Пауло Коельйо повідомив про фонд, який був заснований ще у 1996 році. Головна його діяльність була спрямована на допомогу бідним і знедоленим дітям та людям похилого віку.
У 2002 році, 25 липня Коельйо був прийнятий до Бразильської літературної академії. Цим же ж роком, їде у літературне турне до Росії. А У 2004 році відвідав Україну. Письменника запросили як почетного гостя на 11 форум видавців до Львову.
У 2014, у світ виходить “Рукопис, знайдений в Аккрі”.
У 2016 році, на основі роману “Алхімік” був знятий фільм. Режисер Лоуренс Фишборн.
$Особисте життя
Жінки завжди любили Пауло Коельйо незважаючи на його гроші та характер. Він був одружений чотирі рази.
Першою дружиною Пауло стала чарівна Віра Рихтерон. Вона була родом з Белграду. Шлюб з жінкою, що була старше на 11 років, протримався недовго.
У 25 років Коельйо познайомився з Жізе (Адалжиза Еліана Ріос де Магальяэс). Молода дівчина, випускниця архитектурного факультету. Ще до того, як одружитися, молоді вже жили разом певний час. Це був період хіпі та легальних наркотиків. Саме разом з нею письменника заарештували та катували.
Наступний шлюб був з 19-річною Сесіль Макдауелл. Її сім’я мала власну лікарню, що спеціалізувалася на лікуванні туберкульозу. А через три роки пара розлучилась.
Четвертою і останньою дружиною стала художниця Христина Ойтисика. Саме з нею Пауло відправився у своє паломництво. Христина стала опорою для письменника, яку він так шукав все життя. Наразі вони мають будинки у Бразилії та Європі.
В жодному з цих шлюбів, Пауло Коельйо не мав дітей. Як він зазначив в одному інтерв'ю: “Перша дружна не хотіла мати дітей, Жізе та Сесіль народили пізніше від інших чоловіків, а Христина… їй достатньо того,що вже має. ”
Письменник сьогодні
Серед шанувальників Пауло Коельйо знаходяться не тільки звичайні люди, но і зірки з світовим ім’ям: Мадонна, БТС, Уїлл Сміт, Білл Клінтон, Фаррелл Вільямс та інші.
На основі його творів знімають фільми.
Романи кожного року перевидаються великим тиражем по всьому світу. Їх перекладають більше ніж на 50 мов.
Серед останніх робіт Пауло Коельйо знаходится “Адюльтер” (2014 рік), “Шпигунка” (2016 рік) та “Хіпі” (2018 рік).