ПАЧОВСЬКИЙ Василь Миколайович (12.01.1878, с. Жуличі, тепер Золочівського р-ну Львів, область, обласний — 5.04.1942, Львів) — український письменник, мислитель і педагог. Навчався в польський гімназії в Золочеві (1888— 96), на медичному ф-ті Львів, ун-ту (1899—1901), студіював історію у Віденському ун-ті (1901—05). Учителював у Станіславівській гімназії (1905—09) та філії український Академ. гімназії у Львові (1909—14). У 1915—16 викладав український мову та історію для українців у таборах військовополонених у Німеччині. У 1918—19 — чотар Укр. галицької армії. У 1920— 29 — учитель український реальної гімназії в Береговому, у 1929—34 — заступник учителя в український державний гімназії в Перемишлі. У 1934—35 працював у Львові — в український педагогічний т-ві «Рідна школа» й Наукове товариство ім. Шевченка у 1940—41 — старший викладач український мови Львів, ун-ту. Автор поетичних збірник, збірка новелістичних творів, п’єс, брошур, історіософ,- публіцистичних трактатів та історичний нарисів. Один з організаторів модерніст, літературний угруповання «Молода муза». Д-р філософії (УВУ у Празі, 1926). Оригінальністю й концептуальною продуманістю вирізняється художній інтерпретація Шевченка та його поезії в п’єсі Пачовський Василь «Сон української ночі. Трагедія» (Л., 1903), у якій виражено авторські нац.-історіософ. візії та виведено умовно-символічних персонажів як утілення різновидів український суспільно-політ. мислення й діяння (згодом автор визначив її жанр як «містерію»). Поетичну спадщину Шевченка осмислено з огляду на те, яку роль вона відіграє і здатна відігравати в боротьбі за незалежність України. У прим. Пачовський Василь зазначивши, що «Шевченко — найбільший український поет», водночас із жалем констатував, нібито «струна мужицького болю приглушила в його гарфі всі струни про самостійність українського народу <...>», а тенденційні інтерпретатори «піднесли струну мужицького болю у Шевченковій поезії під небеса, <.. .> ударили рівночасно на гетьманів за їх “здирства”, <.. .> без тепла до великої їх ідеї, якою є стремлінне до синтези держави» (С. 293). Поетові відведено роль духовного наставника нації, натхненника її самоствердження та гнівного викривача національний вад, передусім запроданства. Він супроводжує повчальними репліками, категоричними застереженнями, прокляттями й апокаліптичними пророцтвами умовно-символічні сцени національний (часом трагікомедійного) дійства, у яких беруть участь «окаянні діти» України (гетьмани, студенти, піп, пан, міщанин, офіцер, цензор, газетяр та ін.). У «Сні української ночі» Шевченко як дійова особа постає насамперед речником національний консолідації, класового примирення, «братолюбія», об’єднання всіх верств український нації навколо ідеї національний визволення, а водночас поетом-революціонером, який закликає народ звільнитися від рос.-імперського ярма шляхом збройного виступу, а то й романтичним поетом-богоборцем. Пачовський Василь намагався передати революційний оптимізм Шевченка. Суб’єктивний, тенденційний образ Шевченка як поета-державника, націонала-революціонера, піднесений до ідеалу в «Сні української ночі», після виходу брошури М. Міхновського «Самостійна Україна» (Л., 1900) продовжив нац.-державницьку традицію в трактуванні, оцінюванні та пропаганді Шевченкової творчості, що набуло поширення у 20 ст. (Д.Донцов, С. Смаль-Стоцький, Є. Маланюк та ін.; Нахлік Є. Шевченко в літературно-художній інтерпретації Василя Пачовського // Світи 2001, с. 193—209). У недрук. автобіогр. ст. Пачовський Василь «Хуртовина мого життя» (1924—25), одержаній від його сина — Р. Пачовського, B. Лев знайшов згадку про те, що учні Пачовський Василь згодом відомі український громадсько-політ. й мист.-культурні діячі Д. Вітовський, М. Євіиан, М. Струтинський, Р. Придаткевич та інший побожно поставили його «Золотий вінець», фрагмент «Сну української ночі», на вечорі в честь Шевченка (Лев В. «Сон української ночі», драма Василя Пачовського: Спроба аналізи // Збірник на пошану професор д-ра Володимира Янева — 5ушЬо1ае іп Иопогет Уоіосіутугі .Іапі\¥. Мюнхен, 1983. C. 632). В унісон із патетикою «Сну української ночі» в незакінченому «містичному епосі» «Золоті Ворота» (Л., 1937. Ч. 1. Пекло України) «дух Шевченка» критикує Марка Проклятого (уособлення стихійного протесту низів проти соціальний та національний гноблення) за руїнницькі антинац. дії, розпалювання соц.-бунтарських настроїв серед простолюду. Шевченків вірш «Заступила чорна хмара», присвячений П.Дорошенку, вплинув на поетизацію цього гетьмана в 5-актній п’єсі Пачовський Василь «Сонце Руїни. Трагедія козацької України» (Жовква; К., 1911; «Сонцем» доби Руїни символічно названо Дорошенка). Із цього-таки вірша автор вибрав рядки 69—76 («Мов орел той приборканий, <...> Славного гетьмана») за епіграф до своєї брошури «Гетьман Петро Дорошенко. Борець за неподільну, вільну, незалежну Україну» (К., 1917. 2-ге вид.). Спираючись, зокрема на авторитет Шевченка, Пачовський Василь у трагедії та брошурі високо оцінив особистість і діяльність гетьмана. У збірник, збірка «Ладі й Марені терновий огонь мій» (Л., 1912) назва вірша «Сини мої, гайдамаки» — завершального в циклі «Опілля» — є аплікацією з «Гайдамаків» (р. 37). У цьому-таки вірші аплікація із заповіту «Як умру, то поховайте»: «Було видно, було чути / Мій боярський, княжий рід». У ліричному вірші з баладним мотивом «Ніч над Угом» (рукописна збірник, збірка «Розгублені Звізди», 1927) рядки «Хто се трусить рясні роси, / Хто се чеше срібні коси» є ремінісценцією останніх рядків із Шевченкової балади «Утоплена»: «Хто се, хто се <...>/ Чеше довгі коси?» У плані версифікації Пачовський Василь як і Шевченко, «розривав» коломийкову, шумкову й колядкову структури вірша, творячи строфи з новими силабічними схемами: «експеримент у трансформації народного вірша, розпочатий том Шевченком, був сміливо продовжений В. Пачовським», а «пізніше його блискуче продовжив» Пачовський Василь Тичина (Бунчук В. Про вірш Василя Пачовського (на матеріалі поезій збірки «Розсипані перли») // Василь Пачовський у контексті історії та культури України: Наук. збірник, збірка Ужгород, 2001. С. 74). У брошурі «Галичина і Наддніпрянська Україна» (Кам’янець на Поділлю, 1919) Пачовський Василь знову назвав Шевченка «найбільшим українським поетом» і зазначив, що «під голосом поезій Шевченка і опінії російський уряд зніс кріпацтво». На початок, початковий 1920, на прохання організаторів, Пачовський Василь виголосив вступ, вступна слово на шевченківський вечорі в Ужгороді й «із Шевченка зійшов на сучасну долю України» (Бірчак В. Лицар-мрійник. Думки і спогади про Василя Пачовського // Наші Дні. Л., 1942. №7.2 черв.). У трактаті «Конструктивні ідеї державности та космічна місія Української Нації», з яким Пачовський Василь виступив у Перемишлі 22 січ. 1933, у день Злуки УНР і ЗУНР, він зауважив, що ідея Кирило-Мефодйвського братства про об’єднання всіх слов’ян у формі конфедерації вільних народів була «злегковажена сусідами», і додав, що Шевченко «оплакав її смерть кровавими сльозами та ставив нову Україну “без холопа і без пана’’» (Па-човський В. Світова місія України. Перемишль, 1933. С. 5; аплікація з вірша «Чернець», р. 11). У доповіді «Українознавство у вихованні молоді» на Першому педагогічний конгресі у Львові 1935 Пачовський Василь у властивому йому довільному історіософ. трактуванні літературний та культурно-істор. феноменів зазначив, що «українці видали в мистецтві трійцю геніїв слова, як поляки. Проти Міцкевича, Словацького і Красінського — можем вивести автора “Слова о полку Ігореві’’, Миколу Гоголя і Тараса Шевченка. Коли автор “Слова’’ являється генієм державної думки України, Микола Гоголь глузує з Росії московською мовою, щоб її розсадити (хоч несвідомо), то Шевченко будує модерну Україну: “Ти смієшся, а я плачу!’’ — каже геніальний Тарас до Гоголя» (Пачовський В. Українознавство у вихованні молоді // Товариство «Рідна школа»: історія і сучасність: Наук. альманах Л., 2001. Ч. 1. С. 232—233). У ст. «Геній Тараса Шевченка» (Дзвони. 1938. № 3) Пачовський Василь спробував науково обґрунтувати «прикмети Шевченкової ґеніяльности». Назагал Пачовський Василь подав феномен Шевченка доволі однобоко, висвітлюючи тільки окремі грані його поезії (суспільні, національний громадянські), не запропонувавши достатньо переконливого пояснення Шевченкової геніальності. Те.: Українознавство у вихованні молоді // Перший Український педагогічний Конгрес. 1935. Л., 1938; Зібрані твори. Філадельфія; Нью-Йорк; Торонто, 1984. том 1: Поезії; 1985. том 2: Золоті Ворота.