Михайло Лермонтов був не тільки відомим російським поетом та прозаїком, але й драматургом творчість якого не забута й понині.
$Ранні роки
Михайло народився 3 жовтня 1814 року у місті Москва. Рід хлопця походить з Шотландії від Томаса Лермонта. Батько поета був армійським капітаном, а мати походила з багатого впливового роду Столипіних. Батьки хлопця доволі часто сварилися, адже шлюб ї їх було укладено не за взаємної згоди, що значною мірою негативно впливало на хлопця. Мати хлопця померла у молодому віці, після чого виховання Михайла взяла на себе його бабуся, ізолювавши хлопця від батька Зростав Михайло у маєтку Тархани, що у Пензенскій губернії, де навчався у домашніх умовах. Серед його викладачів були гувернер – француз, бонна – німка, а згодом вчитель – англієць. Вже з малих років хлопець добре знав французьку та німецьку мови. Також добре йому давалося малювання та ліпка. Паралельно з цим навчався грі на флейті, фортепіано і скрипці.
$Освіта
Після того як бабуся хлопця перевезла його до Москви, у 1927 – му році він вирішив поступити на навчання до Московского университетского благородного пансіону, куди його було зараховано півпансіонером у 1928-му. Тут він отримав гуманітарну світу, а знання свої поповнював читанням у вільний час.
У цей же період Михайло почав писати свої перші вірші, що було свого роду дебютом у його письменницькій діяльності.
Осінню 1830-го Лермонтов розпочав навчання у Московському університеті на етично – політичному відділенні. Проте вже через 2 роки, у 1832-му він через невдоволення своїми викладачами та їх лекціями, і таким же взаємним невдоволенням його поведінкою зі сторони його викладачів вирішив написати заяву з проханням звільнити його після чого поспішив покинути університет.
Однак юнак бажав отримати освіту і вступив до Петербузьського університету, проте навчання почалося починати по-новому, з 1-го курсу, оскільки навчання у Москві йому зараховане не було. Але така трата часу була поетові не до вподоби тож він вирішив вступити натомість до Школи гвардійських прапорщиків і кавалерійських юнкерів у 1832-му. Цей період за словами самого поета був страшним, єдиною відрадою для нього було таємне написання творів.
$Творчість
У 1834-му Михайла підвищили до корнетів лейб-гвардії Гусарського полку, який розташовувався у Царському селі. Згодом під час створення драми Маскарад» у 1835-му, який спочатку задумувався як комедія він керувався деякими зробленими у той час спостереженнями. Проте, після того як він пересвідчився у тому що цей вітрів не пропустить цензура, він повернувся до роботи над написанням прози, який розпочався зі створення роману «Княгиня Ліговська», в якому вперше з’являється ім’я Печорін. Згодом було написано вірш під назвою «На смерть поета», який був свого роду криком душі Лермонтова в зв’язку зі смертю О. Пушкіна. , а ще через тиждень, були дописані завершальні шістнадцять рядків твору, який, до речі, в дуже короткий час прославив поета.
У березні 1837-го Лермонтова було заарештовано в зв’язку зі справою яку назвали «недозволені вірші. Але під час відбування покарання він продовжував писати, в результаті чого «народилися» вірші: «Молитва», «Бажання» та інші.
У 1838-му році він переїхав до Петербургу, де щодня відвідував театр, а також Жуковського, якому згодом віддав свою поему «Тамбовська казначейша», яка невдовзі була надрукована у «Сучасникові».
Наступним створеним твором поета була «Пісня про царя Івана Васильовича…», яка проте не була підписана і не була пропущена цензурою. Впродовж цього періоду, до 1839-го Лермонтов почав поглиблюватися у світ літераторів Петербургу та долучився до редакції «Вітчизняних записок». Також він часто відвідував поетичні вечори на яких познайомився з Тергєневим, Бєлінським та іншими. То був доволі хороший період для поета, тоді в ньому бачили «зародження» літературної зірки та надію російської літератури.
Останніми написаними віршами поета були: «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», та інші.
Вершина творчості письменника припала на його юнацькі роки ( 1830-1831 рр). Саме тоді він працював доволі інтенсивно. Так, за два роки Лермонтов спробував писати твори у всіх існуючих віршованих жанрах, серед яких :елігія, романс, пісня та ін. Той же період був для нього періодом роздумів над питаннями буття і зокрема етичного життя людини, які він і намагався виразити у своїх творах. Написана ним драма «Дивна людина» якраз і є свого роду автобіографією цього періоду життя письменника.
$Особисте життя
Великий влив на життя письменника мали його почуття до Варєньки Лопухіної, які мали відображення у деяких створених ним творах.
$Смерть
Поета було вбито під час дуелі Н. Мартиновим який визвав поета на дуель через черговий жарт в нього в свою сторону 15(27) липня 1841 року. Спочатку Поховали поета на П’ятигорському цвинтарі, але згодом за проханням його бабусі труна з прахом Лермонтова була доставлена в Тархани де її поховали у родинному склепі.
Цікаві відомості про поета
1. Письменництво було не єдиною сферою в якій Лермонтов доволі обізнаним, також письменник добре орієнтувався у математиці, і був чудовим художником.
2. У колі друзів та родини поета називали Мішель, і це прізвисько йому «присвоїли» саме його родичі.
3. Поет був доволі непоказним. Так, мав грубі риси обличчя, малий зріст та у вже у ранньому віці почав лисіти.
4. Одною з забав поета було…руйнування шлюбів які збиралися поєднати своє життя. Наприклад, він починав доволі активно залицятися до нареченої, або погрожував «об’єкту свого кохання» вчинити самогубство, якщо вона одружитися з іншим. А як тільки його «місію» було здійснено він одразу забував про «свою кохану».
5. Лермонтов прожив лише 26 років, загинувши на черговій дуелі, яку легко можна було уникнути просто тримаючи язик за зубами.
6. Акушерка яка приймала пологи у матері Лермонтова «передбачила», що її син помре не своєю смертю.
7. Дуже цікавою для письменника була тема гадань та передбачень. Так, під час одних таких «відвідин» (перед відправленням на Кавказ), гадалка, передбачила смерть Пушкіна, а також те що Лермонтов вже більше ніколи не повернеться до північної столиці.
Михайло Лермонтов був доволі цікавою, хоч й трохи різкою людиною, та часто його поведінка відштовхувала від нього оточуючих. Тим не менш ні характер, не зовнішність, яка була далекою від ідеальної не заважали йому створювати прекрасні вірші, якими зачитуються й наші сучасники.