Галина Миколаївна Малик – авторка сучасної дитячої української літератури, перекладач, поетеса, володарка багатьох літературних премій, член Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма» та Національної спілки письменників України.
$Ранні роки
Майбутня літературна діячка народилася 12 серпня 1951 р. в інтелігентній сім'ї. Батько займав посаду вченого-агронома, мати працювала педагогом. Незважаючи на те, що письменниця з'явилася на світ у м. Бердянську, своєю батьківщиною вона вважає невелике селище у Закарпатській області – Середнє, куди родина переїхала у 1964 р. Свою першу книгу – збірку «Українські народні казки», п'ятирічна Галинка отримала на день народження у подарунок від матері. Та чарівна мить знайомства з «паперовим другом» закарбувалася в її пам'яті на все життя, адже кожного разу гортаючи сторінки книги, дівчинка поринала у неповторний світ пригод казкових героїв. Відтоді читання творів як прозового, так і поетичного жанрів стало для Галини Малик найпалкішим захопленням. Як згадувала сама письменниця, в дитинстві вона часто просила маму зачитувати рядки вірша Платона Воронька «Падав сніг», який згодом став найулюбленішим з-поміж усіх, які дівчинка тоді знала напам'ять. Взагалі, за будь-якої нагоди Галинка хапалася за книгу, відвідувала бібліотеку, повертаючись туди за все новими і новими примірниками творів. Працівниця закладу навіть змушувала майбутню літераторку переказувати зміст нібито прочитаних книг, не йнявши віри в те, що дівчинка дійсно встигає так швидко їх читати. Батьки ж зі свого боку, звернувши увагу на жагу доньки до нових знань, з метою розвитку її уяви передплачували всі дитячі журнали, що видавали на той час. Пізніше, вже маючи досить немалий «читацький досвід», Галинка виокремила для себе кількох літературних діячів, чиї твори найбільше припали їй до душі – це Євген Шварц, Ерік Найт, Тарас Шевченко, Юрій Збанацький, а особливо – Льюїс Керрол. Його казка «Аліса в Країні Чудес» стала найулюбленішою книгою її дитинства. Загалом ранні роки Галини Малик пройшли в атмосфері спокою, домашнього затишку та любові батьків, які намагалися дати власній дитині все, чого вона потребувала.
$Освіта
Юна Галинка добре навчалася в школі. Щоправда, вона й встигала отримувати кілька двійок через лінь, але, будучи від природи кмітливою і допитливою, з легкістю виправляла погані оцінки. Так як дівчинка вже знала весь буквар напам'ять ще до початку навчання у першому класі, вона полюбляла тримати вподобані книжки під партою і читати їх просто під час уроку. Настільки нестримною виявилася жага обдарованої дитини до нових знань. До шостого класу юна Галинка навчалася в російськомовній школі, і лише вдома з батьками спілкувалася українською. Ситуація змінилася після переїзду до Закарпаття. Навчаючись у восьмому класі, почала писати для шкільного видання, пізніше стала кореспондентом районної газети. Першою пробою пера вже на літературній ниві став написаний російською мовою у чотирнадцятирічному віці вірш – «Осінь», його ще тоді надрукували в обласній газеті «Закарпатська правда». Звичайно, перебуваючи в середовищі розмаїття тамтешніх діалектів, де-не-де можна було почути чисту українську. Знов-таки у читанні літературних творів і самвидаву, який приносили батьки, майбутня письменниця шукала зустрічі з рідною мовою. Невдовзі родина знову мала переїхати через нове місце роботи батька на дослідній виноградній станції, що знаходилася недалеко від м. Донецька. Але після завершення середньої школи, Галинка вирушила до рідного серцю Закарпаття з метою отримання вищої освіти. Так як вона з дитинства мріяла пов'язати своє життя з журналістикою, вступила на філологічний факультет Ужгородського університету, який успішно закінчила у 1980 р.
$Творчість
Як стверджує сама письменниця, вона навіть ніколи і не думала займатися літературною діяльністю. Адже на початку кар'єрного шляху заробляла на життя у міській друкарні, після працювала в Обласній науковій бібліотеці Закарпаття. Звісно, в юності Галина Миколаївна на рівні хобі писала вірші, але невдовзі покинула цю справу. І лише пізнавши радість материнства, почала складати віршовані рядки та казки для власних дітей. Відмінна особливість творів пані Малик – цікавий і доступний для розуміння найменшими читачами виклад тексту. Адже з роками вона не перестала розуміти світогляд дитини, а, навпаки, вустами героїв книг висвітлює актуальні для них теми. Найбільш відомими книгами у доробку письменниці стали «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» (1991 р. ) та «Злочинці з паралельного світу» (2001 р. ), остання з яких принесла в скарбницю нагород Галини Миколаївни літературну премію імені Лесі Українки та міжнародну премію Степана Феденка. Обидві повісті друкували і в журнальній версії періодичного видання «Барвінок». Але найбільшої популярності цікава історія про дівчинку Алю здобула після того, як редакція московського журналу «Міша» надрукувала її аж сімома мовами – англійською, італійською, угорською, німецькою, французькою, іспанською та російською. Також книга спільно з художником А. Гойдою була видана у форматі коміксу. Приблизно в цей час письменниця потрапила у світ видавничої справи – у 1990-х рр. працювала головним редактором видавництва «Закарпаття». В 1998 р. їй вдалося повернути із забуття журнал «Віночок», посівши в ньому посаду редактора. Згодом, поставившись з розумінням до потреб сучасної дитини, пані Малик навіть випустила свою віршовану збірку «Забавлянки» у якості електронної версії для iPad, доповненої цікавим іграми і аудіовізуальними ефектами від «Видавництва Старого Лева» та компанії «Arivo». Таким чином, письменниця закарбувала своє ім'я в історії вітчизняної літератури ще як засновник українського новітнього дитячого коміксу і творець першої української інтерактивної книги для дітей. Нині повчальна історія про дівчинку Алю, що не могла нічого довести до кінця, перетворилася на трилогію і потрапила до сучасної шкільної програми з літератури п'ятого класу. Головний герой фантастичної повісті «Злочинці з паралельного світу» – хлопчик Хроня, якого, до речі, називають «українським Гаррі Поттером», є уособленням знедолених і безпритульних дітей. Тема «дворового сирітства» перетворилась на хронічну хворобу нашого суспільства, що потребує негайного вирішення. Цієї мети і прагне досягти Галина Миколаївна за допомогою даного твору. Взагалі, письменниця не боїться торкатися наболілих тем у власній творчості. На її думку про негативну сторону життя слід розповідати дітям, а книга, в свою чергу, не повинна виконувати лише розважальну функцію. Дитина в процесі підготовки до дорослого життя має ознайомитись з різними життєвими явищами, щоб знати як діяти в тій чи іншій ситуації. Однією з таких книг стала «Мама по скайпу» (2013 р. ), написана пані Малик у співавторстві з кількома вітчизняними письменницями. Твір оповідає про вимушену розлуку, яку дитина відчуває внаслідок трудової міграції матері. Така ситуація, мабуть, знайома багатьом батькам, що в надії заробити на краще життя мають їхати до іншої країни, тим самим позбавляючи себе можливості бути залученим до виховання і спілкування з власною малечою. Цей твір покликаний психологічно допомогти таким родинам, і визначити шляхи вирішення даної проблеми. Також Галина Миколаївна займається перекладацькою діяльністю. З її останніх робіт вирізняється словацький кіберпанковий роман Міхала Гворецького – «Троль» (2017 р. ), який вона представила у рамках акції «Письменник за прилавком» на ярмарку «Книжковий Миколай». На її думку з цим літературним твором слід ознайомитись якщо не всім, то більшій частині українського суспільства. Авторка невипадково обрала для перекладу саме цей роман, адже він може зацікавити фактично будь-якого соціально-відповідального громадянина нашої країни. В книзі йдеться про боротьбу з ворожими пропагандистами – тролями. У виконаному перекладі письменниці вдалося зберегти початкову задумку автора та передати атмосферу протистояння, що веде до перемоги. По сьогоднішній день Галина Малик живе в м. Ужгороді, не втомлюючись реалізовувати все нові та нові проекти. Наразі обіймає посаду головного редактора видавництва «Знання» (Закарпатська філія), допомагає авторам-початківцям, проводить зустрічі зі школярами та студентами, надихаючи молоде покоління на несподівані творчі звершення.
$Особисте життя
Доля Галини Миколаївни склалася таким чином, що їй пощастило стати мамою двох чудових доньок – Еллі та Наталки, власне, заради яких вона і почала писати. Як бачимо, літературна діяльність матері вплинула навіть на вибір імен її дітей, адже старша донька була названа на честь головної героїні роману-казки Олександра Волкова – «Чарівник Смарагдового міста». Наразі вже доросла Еллі проживає у Словаччині з чоловіком і трьома дітьми – Франтішеком, Іванкою та найменшою дівчинкою, яку бабуся ласкаво називає «Мішелькою». І хоча Галина Миколаївна спілкується з онуками в основному словацькою мовою, все ж такі твори як «Сорока-ворона» та «Кую, кую ніжку» діти знають українською. Свого часу старша донька навіть стала прообразом головної героїні книги «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії». Тоді їй було шість років, вона була дуже активною дитиною, якій було важко доводити до кінця розпочату справу. Галина Миколаївна не знайшла підходящої книги, котра могла б допомогти виправити ситуацію, а тому вирішила створити її самостійно. І книга, до речі, виявилася дуже успішною. І тепер наймолодша онука письменниці перетворилася на персонажа книги «Принцеса Мішель і король Грифаїни». Також у «співавторстві» з дівчинкою була складена «Бабусина книжка», куди ввійшли її сміхотливі дитячі слівця та розповіді з дитсадку. Доля молодшої доньки письменниці склалася інакше – Наталка стала художником-графіком, закінчивши Ужгородський коледж мистецтв. Творчі здібності дівчинки знайшли свій прояв ще в дитинстві. Одного разу до сім'ї прибився вуличний кіт триколірної масті. Звісно, він був недоглянутим і худим. Проте Наталці, якій на той час було всього сім років, вдалося зобразити його по-дитячому милим створінням. Цей малюнок навіть був надрукований у журналі «Соняшник», адже він прийшов до вподоби головному редакторові видання. І через багато років намальований кіт знову став у нагоді – його зображення було використане в якості лейтмотиву книги Галини Малик «Неймовірні історії. Вибране». Симпатичну тваринку можна було побачити не тільки на титулі й на форзаці, а загалом на кожній сторінці – настільки влучним виявився даний образ. І тепер, подорослішавши, дівчата докладають всіх можливих зусиль у допомозі матері, вони пишаються нею, досі зачитуючись неньчиними творами. У майбутніх планах письменниці створити таку книгу, яку хоча б одна дитина полюбила так, як вона сама любить «Алісу в Країні Чудес». Серед захоплень, Галина Миколаївна надає перевагу подорожуванню і колекціонуванню найрізноманітніших мушель, за якими вона ладна пірнати навіть на велику глибину. Також полюбляє рибалити, збирати гриби і, звичайно ж, проводити час за читанням вподобаної книги. Письменниця обожнює класичні твори французької та американської літератури, серед представників якої виокремлює Олександра Дюма, Альбера Камю і Теодора Драйзера, і при цьому їй також до вподоби поезія абсурду Даниїла Хармса та Олександра Введенського. Що стосується мандрів, то, як стверджує сама письменниця, вона побувала, мабуть, у кожному куточку України. Адже змалку звикла до періодичної зміни місця проживання через роботу батька. Ще після падіння «залізної завіси», Галина Миколаївна разом з кількома подругами розпочала знайомство з європейськими країнами, продовжуючи це робити і дотепер.