$Ранні роки
Півтора століття, час який міг згубити пам’ять про Ольгу Кобилянську, а натомість зробив її загальновідомою. Вона народилась 27 листопада 1863 року в маленькому містечку Гура-Гумора в Південній Буковині (що нині зветься Гура-Гуморулуй і є територією Румунії), в родині дрібного урядовця Юліана та його дружини Марії Кобилянської. Всього вони мали сімох дітей, які зростали в гармонії та розвитку, без суттєвих заборон чи покарань. В 1868 році, батька переводять на роботу в містечко Сучава, куди за ним переїжджає й родина. Там вони знайомляться з родиною письменника Устиновича, де вона знайомиться зі своєю приятелькою Ольгою Устинович, дружбу з якою підтримувати протягом життя. В цьому домі, Ольга, яка понад за все любила читати, знайшла свій перший духовний притулок та розуміння. Серед великої бібліотеки та родини Устиновичів, мабуть, єдиної україномовної родини в містечку вона вперше відчує український дух, котрого їй не вистачало в дитинстві.
Сім’я Ольги Кобилянської жила доволі бідно, вони власними силами утримували господарство, тому майбутня письменниця з дитинства знала, що таке тяжка праця. Особливо тяжко стало, після хвороби матері, коли всі домашні клопоти лягли на плечі юної Ольги. Її чуттєву прив’язаність до матері вона згодом передасть у своїх спогадах, як ту, що «була зайнята святим почуванням материнським для дітей». Це був тяжкий період для письменниці, тоді здавалось наче все в житті складається так, щоб вона припинила писати. На її плечі лягли домашні побутові справи, суворість батька, який на противагу матері не підтримував творчих поривів доньки та був далеким від її поетичної натури.
Навчання
Слід зазначити, що Буковина тих часів була густо населена багатьма народами, онову яких складали німці та румуни. Тому коли 1871 року родина знов переїздить, вже до містечка Кіплунг, де Ольга пішла до першого класу, вона чотири роки, відвідує початкову школу, навчання в якій відбувається офіційною на той час, німецькою мовою, українських навчальних закладів в тоді не було. Знаючи це, батько Ольги Кобилянської сприяв її навчанню української мови поза школою, зайшовши приватну вчительку для доньки. Були труднощі й з літературою, адже українські книжки і часописи можна було дістати хіба в Чернівцях, шлях до яких був далеким. Та знову допомагав батько, через котрого Ольга без перешкод діставала такі бажані книжки. Він був справжнім українцем, родом з Тернополя, тому для нього було важливим аби всі діти знали українську мову та історію. При цьому діти гарно володіли польською мовою, адже мати Марія (в дівоцтві Вернер), походила з роду спольщених німців. Через мульти національність регіону, поширеною була думка, що чим більше дитина знає мов, тим легше буде їй в майбутньому.
На цей період початку 80-х припадають і перші літературні проби пера юної Ольги Кобилянської, написані німецькою мовою. Ці спроби, незграбні та несміливі («Гортенза», «Видиво», Малюнок з народного життя на Буковині» та інші) на сьогодні є надзвичайно цінними джерелами інформації з життя невеличких містечок тих часів. , життя інтелігенції та простого люду. Спочатку пише потайки, в щоденниках, та згодом починає відправляти твори до журналів, отримуючи безліч відмов. Лише згодом, за сприяння Наталі Корбинської та Софії Окуневської, Ольга Кобилянська почне писати українською. До цього вона боялась, адже не володіла українською літературною мовою, тому почавши, часто просила друзів допомогти з перекладом.
У 18 років вона палко захоплюється ідеями про жіночу незалежність та емансипацію. В результаті у 1891 переїжджає до Чернівців, аби разом з М. Матковською організувати «Товариство руських жінок на Буковині» та жіночу кравецьку майстерню. Тоді час вона багато пише статті та розповідає про жіночий рух Європи. Вона порушувала актуальні питання того часу, про стан жінки середнього класу, активно підтримувала ідеї рівноправності жінки та чоловіка. Через три роки в 1894 відкриває бібліотеку та навчає дітей грамоти.
$Творчість
Переїзд до Чернівців повернув повністю перевернув життя Ольги Кобилянської, відкривши їй провінційній дівчині, світ сповнений можливостей. В цей період вона вирішила писати українською, попри те, що звичною для неї є німецька мова. Так вже перші її твори змогли сколихнути та привернути до авторки увагу громадськості. Її творчість була однаково близькою для селянина та аристократа, в ній через любов до людини вона передавала найтонші струни душі.
Так в Чернівцях 1891 року з під пера виходить її повість «Лореляй», яка настільки вразила Лесю Українку, що вона захотіла познайомитись з авторкою, та с того часу пильно слідкує за її творчістю. Та все ж найбільш яскравою, на думку багатьох науковців є повість «Царівна», про життя інтелігенції. В ній розкривається виразний образ жінки, її внутрішні переживання та психологія. Яскраві жіночі образи також зустрічаються у творах «Людина» та «Через кладку». В своїй більшості це зображення самої Ольги Кобилянської, доповнені окремим деталями та дещо ідеалізованими. Вона як і її героїні, не заперечувала проти важливості шлюбу, але життя жінки при цьому було більшим, ніж просте життя домогосподарки. Жінка на її думку, могла й прагнула навчатися, розвиватися, брати участь в суспільному житті, та бути рівною чоловіку. Ця проблема була доволі знайомою авторці, тому протистояння фемінізму і патріархальних звичаїв, займає одне з найважливіших місць в її доробку.
Найбільш продуктивним етапом творчості вважається початок 1900 років, коли серед новел та оповідань, створюються легендарні повісті «Земля» 1902 рік, «В неділю рано зілля копала …»1909 рік. Твори сповнені глибокого драматизму та психологізму, зробили свою авторку відомою не лише по всій Україні, а й у світі.
Писати українською – радили Ользі Кобилянській, Іван Франко та Леся Українка. Звичайно їй хотілося бути ближчою до свого народу, але освоїти мову яка не була для неї рідною з народження було непростою справою. Російської вона взагалі не знала, так одного разу відвідавши семінар що проводився російською мовою, вона мала просити допомоги в його перекладі своєї подруги, Лесі Українки.
Навіть багато читаючи українською, їй далеко не одразу вдалося писати рідною мовою. Численні редактори мали виправляти німецький принцип побудови фраз та іноземну лексику, яка час від часу траплялась в творах. Так при підготовці в друк твору «Земля» її редактору Крушельницькому, довелось довго вичитувати та редагувати твір для друку його українською. Здебільшого свої твори вона або перекладала сама з німецької (що займало багато часу) або відправляла для перекладу друзям (Івану Франку, Лесі Українці та іншим). Та попри те, що українська так і не змогла стати повноцінно рідною мовою для Ольги Кобилянської, вона завжди була в її серці, як і любов до України. Тому Ольга Кобилянська, за свідченням всіх істориків та літературознавців залишається класиком саме української літератури.
$Особисте життя
Одного разу в юності Ольги Кобилянської, циган навіщував їй заміжжя з багатим паном. Надалі, вона бачитиме того пана роками у своїх снах, сміливого та дужого, чоловіка своєї мрії, та не зможе розгледіти обличчя. В її щоденниках, збереглися пошуки « того, котрого», та її власний донжуанський список понад 20 чоловічих імен. Були там і безіменні чоловічі постаті, яких вона кохала, і ті за кого ладна була без кохання піти під вінець, та не склалось. Вона закохувалась і надзвичайно сильно страждала, та майже ніхто з них, навіть не здогадувався про її палкі почуття. Це були абсолютно різні чоловіки, селяни, студенти, німецький інженер та уніатський священник, що мав дружину.
В надзвичайно відвертому щоденнику, у свої 23 роки, вона щиро переживає, чому ніхто не сприймає її серйозно, а лише як гарну товаришку. Кохання для неї було абсолютно справжнім, схожим на шалене марево, таким нетиповим для тих часів. Тоді прийнятним було любити чоловіка, аби вийти за нього заміж, але кохання її було іншим, тому коли кавалер помічав на собі інтерес Ольги і намагався відповісти, інтерес до нього одразу ж згасав. Нетиповою була і сама Ольга Кобилянська, вона могла захворіти від чергового кохання і тижні провести в ліжку, що було важко зрозуміти жителям маленьких містечок.
Найпалкіше кохання свого життя вона зустріне вже після тридцяти років. Він молодший за неї на чотири роки, редактор, який одним із перших почав говорити про її творчість. Осип Маковей, редагував та друкував її оповідання в газеті «Буковина», й став першим чоловіком якому вона довіряла, й за ким вона готова була піти.
Неготовим виявися він, залишивши він доволі швидко одружився з іншою жінкою. Важко сказати, що стало причиною розриву, або її небажання бути слабкою, або письменницька заздрість. Адже Ольга Кобилянська вагоме місце в літературі, а в листах відкрито підкреслює власну незалежність якої так прагнула. Зрада коханого сильно вплинула на неї, більше не було списків чи інших записів про чоловіків в щоденнику.
Кажуть, що в її 50 до неї сватався заможний кавалер з Чехії, та вона йому відмовила. Тому чи був він тим, з циганського пророцтва нам невідомо.
$Смерть
Наприкінці життя, доля підготувала досить складні випробування для вже немолодої Ольги Кобилянської. В 1939-1940 роках, після приєднання Буковини до Радянського союзу влада згадала про письменницю і вирішила використати у своїх цілях. Заради пропаганди в газетах публікувались статті, нібито написані Кобилянською. Яка на той час, в свої 76 була вже далекою від політичних інтриг, та майже нерухомою.
З початком війни ці статті знову згадають, але вже представники румунської влади, які окупують сучасні Чернівці. За нею здійснюють нагляд, готувався арешт та публічний суд, з можливою стратою. Та її серце зупинилося раніше суду, вона померла 21 березня 1942 року. Була похована на Руському кладовищі в Чернівцях. Попрощатися з нею прийшло близько 300 людей, адже процесія була обмежена новою владою, виголосити промови також нікому не дозволили.
В жилах письменниці текла кров розсварених народів, батька шляхетського роду з Наддніпрянщини і мати німкені, яка полюбила українця й Україну. Тому війна і політика були такими далекими від неї, що з дитинства знала що можна і треба поважати чужу для тебе культуру. Знала те, що несправедливість не має статі та нації, тому завжди була осторонь інтриг та агітації. Натомість робила те, що могла ї мусила, задля кращого майбутнього для своєї України.