Біографія Івана Карпенка-Карого

Рані роки

Іван Карпенко-Карий, який мав справжнє прізвище Тобілевич, народився 29 вересня 1845 року. Він узяв собі насправді дуже цікавий псевдонім, котрий був пов,язаний з важливими для самого письменника людьми. Перша частина прізвища була від його батька, на другу його надихнув драматург Гнат Карий, до якого Іван відчував любов та повагу. Місцем народження будучої знаменитості стало селище, воно має нову назву Веселівка неподалік міста з теперішньою назвою Кропивницький. Родина хлопчика була незаможна, голова якої був дворян, узявши в дружини собі просту дівчину-селянку.

$Освіта

Хлопець з ранніх років прагнув до знань і навчання. Але ж мало того, що родина не мала достатніх коштів для гідного проживання, так ще й сама сім,я була не маленька. Тому Іванко не розраховував на гарну освіту та шкільне життя його обмежувалось чотирма класами. На протязі них він с жадністю поглинав знання та мав дуже хороші оцінки, котрі дозволяли хлопчику буди відмінником. Після шкільної парти Карпенко-Карий пересів на лаву училища в Бобринці, в якому теж його чекали успіхи.

Тонка натура юнака витримувала всі виклики долі, яка з безжальністю відправила його у віці чотирнадцяти років, працювати писарем. Одразу після навчання в 1859 році він мав взагалі не цікаву роботу, про яку зовсім не мріяв, проте сумлінно виконував свої обов,язки. Його кропітливість і старання не могли пройти осторонь та бути непоміченими, тому згодом отримує підвищення, яке дало змогу дослужитися до начальника. Змінив не одне місце роботи, якій довелося віддати багато років життя. Кроки до зірок робились невеликі, але чіткі та впевненні.

Юнак мав потяг до театру, тому намагався притягнути його в своє життя тим, що постійно організовував вистави, які можливо було назвати тільки любительськими. Але, не дивлячись на це, ці вистави мали великий успіх. Люди приходили та із не аби якою цікавістю дивилися на молодих талантів, граючих так, як можуть грати тільки професіонали. В гурток, створений майбутнім письменником приходили юнаки, щоб теж навчитися грати, як справжні актори. Ця творча особистість під кінець 70-х років знайшов спільну мову навіть з місцевими інтелігентами Михалевичем М. та Федоровським М. Вони разом змогли створити душевний та тематичний гурток, де своїми ідеями підтримували народ. Свою шалену і таку омріяну ідею мати справжню театральну сцену, поет все ж зміг втілити в життя, і сталося це у 1882 році. В ті часи показувати у виставах сцени, котрі відображали справжнє життя, було дуже важко. Тому йому довелося відстоювати право на життя свого театру, куди з великим задоволенням приходив народ і міг побачити не тільки прекрасну гру акторів, але й реалії сьогодення, де люди стикались із гнобленням та утисненням особистих прав.

$Творчість

Тобілевич мав свій чіткий погляд на сучасну культуру. Тому, його п,єси мали виражений характер відносин між простими людьми і панами, між односельцями, між рідними та близькими, а також тема моральних якостей, принципів та любові до Батьківщини. Все це письменник намагався розкривати і доносити до люду своїми п,єсами, котрих, до речі, налічувалось вісімнадцять. Звісно не всі з них отримали шалену популярність. Серед них є ті, про які і до сих пір згадують та дуже люблять. Перша із робіт називається "Сто тисяч", народжена у 1889 році. Головним дієвим персонажем тут став визначений заможний пан, який мав цікаве прізвище- Калитка. Цей Герасим мав головну ціль всього життя, з якою лягав спати і прокидався з думками тільки про неї. А мета полягала в тому, щоб всі землі були у власності самого куркуля. Автор цієї повчальної п,єси показав те, що може статися з жадною людиною. Гарний епізод, де Калитка в погоні за великими грошима, попався на такого ж шахрая, як і він сам. Той легко обдурив його, запропонувавши купити 100000 карбованців, але не справжніх, взявши за них 5000 не фальшивих. Це був такий собі урок долі. Такі великі кошти потрібні були для того, щоб купити землі у тих, хто опинився у скрутному становищі та ніяк не може більше утримувати свої території. Саме в таких ситуаціях на "поміч" одразу приходив Герасим, котрий купував за безцінь і великими шагами йшов до своєї цілі, нехай й так, зовсім не гідно.

Друга п,са, не менш значуща, має назву "Хазяїн". Вона була створена через рік від попередньої, про яку розповіли вище, у 1890 році. Обидві п,си дуже пов,язані між собою та мають однакову суть. Ім,я в даного персонажа має теж гумористичний характер. Пузир Терентій є власником великих статків, його з легкістю можна назвати мільйонером. Величезна кількість земель знаходяться у власності цього багатія. Проте він має одну привілею перед Герасимом. Вона полягає в тому, що процес скуповування землі цей пан вже закінчив. Але цього здається зовсім недостатньо. Тепер він хоче займати керуючу посаду лише для того, щоб ще більше збагатитися, бо жадібність не дає спокійно насолоджуватися життям. Терентій займається шахрайством і не вважає, що це є сором і жах перед селянами. Він опускається до того, що бідним робітникам дає на обід дуже не смачний хліб, а заробітну плату, яка складає 35 копійок не хоче сплачувати, тому дає лише по 25. Ця скупість не може виправдовуватись. Тому, що Пузир володіє такими величезними статками, а худоби у нього хоч відбавляй. Як не старався він вирватися у вищий клас, нічого так і не вийшло. В суді йому було відмовлено, а всі члени сім,ї нарешті змогли розслабитися, бо не підтримували свого голову і прагнули жити, як і жили раніше.

Ще одна робота, котра має великий попит називається "Мартин Боруля". Вона була створена виходячи з особистого досвіду. У 1831 році видається наказ, який безпосередньо торкнувся і Тобілевича. У цьому законі мова йшла про те, що дворяни мають доказати свій рід і право так називатися. Вони повинні були надати відповідні документи, котрі би підтвердили це. Головний герой п,єси має високу посаду, але при цьому залишається доволі відкритим до простого народу. Тим самим показуючи свої деякі приємні якості. А взагалі не все так легко і просто, як може здатися на перший погляд. Бідний чоловік зайнятий гонитвою за тим, щоб називатися дворянином. Готовий він піти на все, аби тільки здобути цього. Вчить дітей, щоб ті поводили себе тільки по-дворянскі та ще й розмовляли відповідно до цього. Але нічого гідного у нього не виходить. Спочатку з,являється робітник, котрого ці наміри Борулі приводять у комічний стан. Він просто висміює куркуля, а той зовсім не може зрозуміти до чого весь цей гумор.

Не всі твори і досі мають право на життя, але котрі із них показують в українських театрах, де глядачі із захопленням спостерігають за колишніми часами. Деякі фрагменти свого особистого життя та риси характеру автор намагався втілити в самих героях.

$Особисте життя

Особисте життя поета склалося у 1870 році, він одружився з дочкою відомого журналіста, звали її Надія Тарковська. Цей шлюб приніс двох дочок і одного сина. 1881 рік відзначився трагічною подією, померла кохана дружина, яку назавжди забрала хвороба легенів. Через невеликий час на той світ пішла і дочка.

У 1883 році знов вступає у шлюб, на цей раз з Софією Дітковскою, вона подарувала чоловікові сина та донечку.

$Смерть

Рік 1907 залишиться назавжди у пам,яті прихильників Карпенка-Карого. 15 вересня він пішов із життя, далеко від своєї улюбленої України, а саме в Берліні. Хвороба, яка прийшла неочікувано в його дім, не дала й далі займатися найулюбленішим ділом всього його життя. Він був людиною дуже чуйною до чужого горя, переживав тяжкі та несправедливі часи разом зі своїм народом, про що і намагався говорити через свої твори. Це була насамперед дуже напружена праця, яка і зводила потрохи в могилу. Лікування за кордоном могли дати гарні результати, як що воно було би своєчасним. Але звернувся народний герой до лікарів вже запізно. Він був не тільки автором, але й з превеликим задоволенням виконував сам ролі на сцені. Остання була відіграна в січні 1907 року. Від цього дня він припиняє виступи. Після смерті був перевезений на рідну територію, поховали тіло недалеко від хутора, який був названий в честь першої коханої дружини Надії. І в теперішні дні вдячні прихильники можуть відвідати це знакове місце. Вони можуть доторкнутись до історії та маленької частини життя кумира, яка представлена в музеї, відкритому у 1969 році.