Глібов Леонід Іванович
(1827—1893)
Громадський діяч, відомий драматург, байкар та чудовий педагог – все це яскраво характеризує Глібова Леоніда Івановича.
Ранні роки.
5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ, що на Полтавщині народився Леонід. Його родина була досить заможна, батько Іван працював управителем поміщицького маєтку, а мати Орина була не з багатої родини, навіть подейкують, що вона була близькою родичкою М. Гоголя. Хрещеним батьком Леоніда Глібова став брат поміщика, на якого працював його батько - Платон Родзянко,з часом він був вимушений переїхати до села Горби, куди і забрав родину Глібових і саме там Леонід провів все своє яскраве дитинство.
В дитинстві Леонід дуже полюбляв квіти, багато часу проводив з ними, дбав та дуже ніжно ставився до них, така любов до квітів не лишила його і у дорослому віці, це можна помітити у таких його творах, як “Квіткове весілля” та “Коник - стрибунець”. Більш того, з такою ніжністю і турботою він ставився ні тільки до рослин, а й до людей, адже він завжди обурювався, коли бачив знущання над іншими, тож ще з дитинства він був борцем за справедливість та ненавидів забіяк.
$Освіта
Спочатку Леонід був на домашньому навчанні, та всю початкову освіту він отримав вдома, адже його мати – Орина Гаврилівна була освіченою людиною. Коли Леоніду була 13 років, він вступив до Полтавської гімназії,де й поринув остаточно у світ літератури, книжок, поезії, саме там він написав одну з своїх перших поезій - “Сон”. Його улюбленими письменниками в той час були здебільшого російськомовні Лермонтов, Пушкін, Кольцов, таке захоплення їх роботами призвело до того, що він сам починає писати російською. Звісно, він і не сподівався стати відомим або бути кимось високо оціненим, але хазяїн квартири, яку він знімав, порадив йому показати його роботи видавцям, що і призвело до появи його першої книжки у 1847 – “Стихотворения Леонида Глебова”. Нажаль, це спричинило багато неприємностей Леоніду, адже в гімназії ставлення до нього змінилось, йому навіть грозили карцером за його твори через те, що він не питав дозволу на друк, але він продовжував писати, читати, а саме в той час, він почав поринати в українську класику, дуже полюбляв Шевченка та Гребінку.
Незабаром Леонід важко захворів, був змушений піти з гімназії та ще більше часу почав присвячувати літературі, постійно перечитував “Кобзар”, твори Гребінки, що й призвело до створення його перших байок. У 1847 році він намагався вступити на медичний факультет, в нього це не вийшло, на щастя, у долі були свої плани.
У 1849 році він вступає у Ніжинський ліцей, відомий такими випускниками як Гоголь та Гребінка, там він починає свою активну творчу діяльність, не дивлячись на те, що це було під забороною в ліцеї і переслідувалось. Праці тих часів друкувались потім в роботі «Черниговские губернские ведомости». Але й цього разу Леоніду не пощастило закінчити навчання, його батько сильно захворів, а незабаром помер, тож він був змушений на деякий час покинути навчання, а після смерті батька, помирає і мати, важкі часи почалися для Леоніда після цих подій.
$Особисте життя
Ліцей він закінчив тільки в 1855 році, і саме в ліцеї він познайомився зі своєю дружиною Параскевою Бордонс, що була дочкою протоієрея. Незабаром у них народилась донька – Лідуня, але він не був здатний багато часу проводити з родиною. Одразу після закінчення, він був змушений їхати в інше місто, а саме Чорний острів, що на Подолі, адже був назначений працювати там вчителем історії й географії. Це були дуже важкі часи для їх родини, його дружина не хотіла поринати у буденність, їхати за чоловіком, вона хотіла ходити на звані вечори та весело проводити час, а для Леоніда були важливі стабільність та спокій. Він поїхав один, пропрацював він там недовго, з часом, він переїхав до Чернігова, де завдяки тестю, він влаштувався викладачем в чоловічій гімназії, де його дуже любили та поважали учні, адже він ніколи не бив дітей, не кричав, та саме там він навчав майбутнього письменника Успенського та батька Лесі Українки.
Відносини з його дружиною були досить складними, вона так і жила веселощами, була схильна до різних любовних захоплень, що, звичайно, засмучувало Леоніда, але він стійко тримався та терпів все, але сподівався, що колись все зміниться та життя налагодиться. Нажаль, все ставало тільки гірше та зовсім скоро їх родину спіткало нове горе - їх маленька донька проковтнула риб’ячу кістку та померла. Це було дуже важким періодом для Леоніда, адже його донька була найважливішим та найціннішим в його житті. Саме тоді він пише ліричний вірш “Журба”, де й показав весь свій біль та безпорадність, але після цього вірша він надовго замовчав та залишився один на один зі своїм болем.
Відносини з жінкою не покращились, а навіть навпаки, був афішований її роман з Паньком Кулішом, що стало ще одним ударом для спокійного та врівноваженого Леоніда. Звісно, що він здогадувався, йому боліло, але він давав дружині повну свободу, не примушуючи бути з ним, адже й до цього багато казали про її романи. Неочікувано його дружина помирає, що ще більше змушує Леоніда мовчати та нічого не писати.
$Творчість
Ще до смерті донечки, у 1861 році багато його робіт друкувались у дуже відомому журналі – Основа, а паралельно він ще і видавав свою газету “Чернігівський листок”, українською та російською, де працював тільки він сам, тобто і писав сам, і коректував, і редагував. В 1863 році виходить перша збірка його байок, але того ж року виходить валуєвський указ та Глібову забороняється жити в Чернігові, викладати та писати твори, він був змушений їхати у Ніжин, а його книги було спалено. Причиною цього стало те, що коли Андрущенко був заарештований, при ньому були знайдені листи Глібова, до того ж пізніше Глібов був помічений у тому, що Андрущенко йому передавав листи, які Глібов мав відправляти в російські організації “Землі і волі”. Незважаючи на те, що сам Глібов був повністю невинним, в нього не було ніяких антидержавних закликів, саме після цієї ситуації була заборонена праця його газети та його листи були під наглядом поліції понад 15 років.
Але вже в 1867 р. він починає працювати на посаді завідувача Чернігівської земської друкарні, де і пробув до кінця свого життя. В 60-70- і роки під псевдонімом “Непостоянный сотрудник” було написано багато гумористичних творів та сатир саме російською мовою, але в нього був ще один псевдонім – “Капітан Ботвиван” та саме цей псевдонім зробив його відомим спочатку на весь Чернігів, а згодом на всю Україну. Щочетверга він проводив невеликі зустрічі для всіх бажаючих, які відвідували його друзі, його шанувальники та просто відомі літератори, він став центром усіх подій у Чернігові. Також, його зустрічі активно відвідували різні актори, адже у Глібова було багато знайомих серед них, та він і сам був дуже зацікавлений в театрі.
Активно він почав писати тільки у кінці 80-х років, поступово налагодив відносини з різними дитячими журналами, як “Дзвінок”, “Зоря”, де і публікував багато жартів, байок та навіть загадок. Загалом, дуже помітно як еволюціонувала його творчість, адже в 50-і роки його байки більше були схожі на переклад байок Крилова, але згодом, його роботи такі, як “Вовк та ягня”, “Лящі” можна назвати повністю унікальними та оригінальними, адже з'являються такі яскраві риси, як ліричні відступи, нове трактування моралі, що й стало певними характеристиками Глібова саме як байкаря. Зазвичай у своїх творах він описував проблеми сучасності, якісь аспекти економічного занепаду в селах, класового розшарування, реформ та саме це цікавило людей,адже проблеми, які він описував були дійсно актуальні, тож читачів в нього було багато.
Леонід намагався постійно покращувати свої твори, додавати цікавих персонажів, постійно піднімав нові проблеми, також багато чого взяв саме з народної творчості. Його любили за те, що він казав про жорстокість урядовців, про тупість царів, та одночасно засуджував несправедливість соціальну, яка була тоді у більшості сіл, та звеличував добро, чесність, працьовитість та простоту селян, приклади таких байок – “Лев на облаві”, “Скоробагатько”, “Мальований Стовп”. Він дуже багато зробив саме для розвитку самої байки в українській літературі, адже саме він вперше надав байці рис балади та пісні, намагався урізноманітнити форми цього незвичного і цікавого літературного жанру.
$Смерть
Після повернення до Ніжина, він прийняв на роботу економку - ще одну Параскеву, яка і стала його другою дружиною, він усиновив сина та знову почав писати про любов та ніжні почуття до жінки. Леоніду було понад п’ятдесят, коли Параскева народила йому сина, радості Леоніда не було меж, знову він батько, в нього любляча дружина, все було чудово, але раптом його син Сергій помирає, що стало справжньою трагедією для їх родини. Здоров’я Леоніда почало його підводити та вже с 1893 року його стан різко погіршився, в нього була астма та хвороба серця. Його друзі казали, що він вже не виходив з дому, майже втратив зір, але все одно продовжував писати за допомогою лінійки та лупи. Перед самою своєю смертю він надиктував своєму близькому другу свою останню працю, яка стала ніби його заповітом - байку “Огонь і гай”.
Вже на 66 році свого життя він помирає, це стало трагедією для Чернігова, адже саме там він написав найбільше своїх творів, саме там було багато його друзів, приятелів та всі його поважали та любили, звичайно, що всі вони прийшли проститися з ним. Його труну несли далеко за місто, аж до Троїцького монастиря, де він і був похований, азараз цей пам’ятник знаходиться на подвір’ї відомого українського письменника та класика української літератури – М. М. Коцюбинського.