Глазовий Павло Прокопович був відомим українським поетом – гумористом та сатириком, чиї твори були широковідомі не тільки за життя Павла, але і серед наших сучасників.
$Ранні роки
Народився майбутній поет 30 серпня 1922 року у селищі міського типуНовоскелюватка, яка тоді належала до території Кіровограда (нині Казанківський район, Миколаївська область). Батько хлопця був хліборобом та простим селянином. Павло ріс старанним, розвиненим та вертким малим. Вже у віці 10 років хлопець пізнав «смак» біди через те, що змушений був у прямому сенсі слова голодувати сам, та побачити як на його очах від голоду помирає його молодша сестра. Побачив хлопець і смерть деяких своїх односельчан, якщо вони були непокірними, або те, як менш вольових солдати застосовуючи грубу силу гнали подалі від залізничних станцій, коли ті хотіли відправитися за їжею, щоб нагодувати своїх дітей, яких прирікали на смерть від голоду та холоду. Все це звичайно вплинуло на психіку Павла, що не могло не відобразитися на його подальшому життя. Навчався хлопець у педагогічній школі у Новомосковську, що на Дніпропетровщині. Був старанним учнем, а після випуску у 1940 – му році відправився відбувати службу в армії.
$Освіта
Після закінчення служби Павло вступив до інституту у Кіровограді обравши для себе знову ж таки педагогічний напрямок. Навчання хлопцю давалося легко, що не приховалося не тільки від його викладачів (і саме його перший вчитель Іван Гуцалюк таємно давав читати хлопцю зі своєї особистої бібліотеки твори Остапа Вишні, відомого письменника ХХ сторіччя, тому що той на час був у засланні, а творчість його була заборонена для поширення). Примітним є те, що якраз таки той самий Остап Вишня після повернення на батьківщину звернув свою увагу на молодого Павла. Після чого почав допомагати та опікувати його, вважаючи того доволі талановитим та перспективним юнаком. Також саме Остап Вишня попіклувався про те, щоб Павло зміг перевестися на навчання до Києва. Так, у 1950 - му році Павло Глазовий закінчив навчання на факультеті філології Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького.
$Творчість
Ще змалку майбутній сатирик та поет мав зацікавленість до поезії. А свій перший вірш спробував написати навчаючись у початковій школі.
Тільки випав перший сніг,
Я гулять уже побіг.
Я не знав, що то є сніг,
Думав: пір’я. В нього ліг…
Також Павло з ранніх років бачив себе у майбутньому викладачем української мови та літератури. Після закінчення школи зміг втілити свою мрію у життя влаштувавшись на роботу викладачем молодших класів. Та пропрацювавши всього лише один рік, як уже було згадано відправився на службу в армію. В період викладацької діяльності Павло не забував про свій інтерес до поезії, та відточував свою майстерність написанням віршів, про що говорить те, що його твори вже у той період почали друкуватися в альманасі.
Поет був учасником німецько-радянської війни, та мав спеціалізацію авіаційного механіка. Під час воєнних дій, письменник часто допомагав дітям, які не могли добігти до сховищ самостійно та вчасно, через те що неподалік від тих місць влучила бомба і це завалило шлях. Звичайно, сатирик це робив через свою людяність, але ще однією причиною певно було те, що він побачив та пережив у дитинстві. Під час служби Павло Глазовий в певний період потрапив до блокадного Ленінграду, де відзначився добросовісною службою та захистом людей, за що його згодом нагородили медаллю « За оборону Ленінграда».
Не дивлячись на оточуючі його воєнні дії, Павло не міг відмовитися від письменництва та якимось чином, але робив записи своїх творів у блокнот який носив в кишені біля серця та беріг як зіницю ока. Павло писав про все що бачив, чув та відчував. Виливав на сторінки всі свої думки, частина з яких відображена у його віршах. Звичайно, зрозуміло, що людина може бачити та відчувати в епіцентрі війни, тому зовсім не дивує як на творчість юних літ Павла відреагував один з його учителів після того як те все прочитав. Не дивно й те, що такі думки які були обліковані у твори не сподобалися керівникам партії, які ту правду хотіли приховати. Під час війн Павло Глазовий виконував обв’язки не тільки механіка, але й моториста та стрільця – радиста. У вільні хвилини він писав, писав і знову писав, зазвичай влаштувавшись у салоні літака. Писав він хімічним олівцем, та дуже друбно, адже думок було багато, а листів у блокноті так мало. За словами самого Павла, він дуже переживав через те, щоб його блокнот не загубився, і навіть не через те, що його думки прочитали би інші, ні, ті каракулі навряд чи би хтось розібрав, причина була у тому, що то були дорогі серцю думки, частина з яких згодом знайшла відображення у творчості письменника.
Через деякий час після закінчення війни та повернення додому Павло Глазовий перечитуючи написане, більшість записів забракував та викинув. А вже у 1947 році з тих, що на думку поета були підходящими він зробив маленьку книгу після чого повіз її до Києва прямісінько у редакцію відомого на той час журналу «Молодий автор». Редактор журналу доволі швидко ознайомився із творчістю Павла та відповів, що з такими творами потрібно бути обережним бо так і попасти до Сибіру не довго.
Гримлять мої пісні,
Ви – діти часу нелегкого.
Нелегко, друзі, в наші дні
Здобути справжню перемогу.
«З записів блокноту письменника який той вів під час війни».
Звичайно за таку поезію можна було легко «получити по голові», але Павло був не з боязких. Він хотів щоб народ серед якого він живе знав, що перемога то не така легка справа як думають деякі, що під час війни прощаються з життям набагато більше бійців, аніж по те оголошується. Тому він навіть не думав припиняти писати вірші, які на його думку змогли би відкрити людям очі.
Потрібно також згадати, що під час навчання в інституті Павло Глазовий написав декілька гуморесок, так на пробу, та відправ їх до журналу «Перець». Звичайно, поет навіть не і мріяв про те що їх можуть надрукувати, та хоч би прочитали, а не викинули думав він. І на скільки був приголомшений та щасливий коли його через самого декана знайшли у гуртожитку у якому він на той час проживав і повідомили що його просить до себе Остап Вишня. Можливо це щасливий збіг, а можливо ні, але саме Остап на той час повернувшись із заслання був задіяний у редакції на посаді завідувача у відділі листування, і саме до нього потрапили гуморески Павла. Остапу сподобалося написане письменником, якому він наказав практикуватися надалі і багато, і порадив хлопця на посаду заступника головного редактора, де Павло і працював в період між 1950 – 1961 роками. Дружба між цими двома продовжувалася на протязі всього їх життя, а для Павла Глазового за його сласними словами, Остап Вишня був не тільки другом, але й учителем. Через деякий час після того, як Павло залишив роботу у журналі «Перець» він влаштувався на ідентичну посаду тільки вже у журнал «Мистецтво», де також показав себе як сумлінний працівник.
І під час своє праці у журналі і після Павло писав, писав і ще раз писав тому і залишив після себе так багато творів, серед яких можна виділити: поему «Слався, Вітчизно моя» написану у 1958 році, сатиричну збірку « Великі цяці» ( 1956 рік), жартівливу поему «Куміада» ( 1969), «Сміхологія» (1989), двотомник «Архетипи» написану у 2003 - му, та багато інших творів, які відомі багатьом людям у сучасному світі. Також Павло Глазовий писав дитячі книжки, і знову ж, щоб «розмалювати» дітям дитинство, бо дорослими стати і побачити цей світ вони ще встигнуть, а дитинство має бути у кожної дитини. Серед книжок для дітей можна відмітити: Пушок і Дружок» (1957 рік), «Як сторінка, то й картинка» (1964) й інші.
Починаючи з 1968 року Павло Глазовий належав до Спілки письменників України.
$Особисте життя
Вірно кажуть, що на все потрібно мати щастя. І це можна побачити ознайомившись з життя Павла Глазового. Він був успішний у кар’єрі, та не мав щастя та вдачі у особистому житті. Перша дружина поета, Неля, була молодшою від нього на вісім років, прожили вони у шлюбі не так вже й мало, 25 років, але потім вирішили розлучитися. Від цього шлюбу у Павла двоє дітей: син Андрій, який залишився з батьком, та донка, яка після розлучення батьків залишилася проживати з матір’ю. Через деякий час Павло вирішив одружитися вдруге. Але і цей шлюб не склався, та на цей раз протримався всього лише рік. Чому так склалося у житті Павла не знайти точної відповіді. Можлива причина у його складному характері. Як відмічають деякі його друзі та близькі, він був гострий, «важкий» та не йшов на компроміси, але потрібно признати, що характер після пережитого ним у дитинстві легкий бути просто не може.
У поета окрім його двох дітей народжених у першому шлюбі, є також одна позашлюбна дитина – син Олексій.
$Смерть
Павло Глазовий проживав у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. У цьому місті і помер 29 жовтня 2004 року, тут його і поховали на Байковому кладовищі ( на ділянці №49 Б).
Цікаві відомості з життя поета:
1. Згідно деяким даним предки Павла мали прізвисько Окань, яке
2. згодом кимось з роду було змінено, а саме з «око» на «глаз». Зроблено це було з метою отримання певних привілегій.
3. Після повернення з Великої Вітчизняної Війни письменник мав при собі нагороду в три бойові ордени, які без тіні сумніву роздав дітям у селищі.
4. Павло Глазовий любив не тільки писати вірші, поговорити з цікавими людьми, але ще й обожнював готувати.
5. Поет мав у звичці писати від 5 до 7 усмішок (як він їх називав) у день.
6. Не дивлячись на те, що радянська влада не любила Павла і можливо навіть боялася його, через те що він хотів відкрити людям правду, весь час за ним наглядали та намагалися « не давати багато волі», але все ж зовсім заборонити його творчість партія не мала змоги, і допомогли у цьому шанувальники творчості поета.
7. Павло Глазовий був доволі простою людиною, який не потребував розкоші і у якій ніколи не жив. Ніколи не було у нього ні машині, ні коштовних речей, антикваріату чи власної дачі. Подейкують, що навіть мобільного телефона у поета не було, тому що той йому був елементарно не потрібен.
8. Павло Глазовий свого часу писав тексти для виступів популярних тоді персонажів серед яких є Тарапунька і Штепсель.
9. Поет особисто був знайомий з Юрієм Нікуліним, з яким вони іноді навіть обмінювалися творчими ідеями.
10. Взірцем для Павла Глазового був письменник Т. Шевченко, бо у своїй душі мав спрагу до правди та волі.
11. За життя отримав титул Заслуженого діяча мистецтв України.
12. За словами сина Павла Андрія, письменник завжди тримав вночі біля себе ліхтарик, але не тому що боявся темноти, а тому що іноді навіть серед ночі, як щось приходило уві сні, хутко підіймався та починав працювати.
Підводячи підсумки життя Павла Глазового можна сказати, що не завжди життя було привітним до нього, що сказалося на його відношенні до світу та звичайно на характері. Ознайомившись із сатирою письменника можна побачити, що тут змішані як і гострота так і дотепність, а іноді навіть відступництво від моралі та етики які властиві народу, та ця манера письма яка була рідною для Павла. Разом с з тим, не потрібно забувати, що не завжди посмішка це відображення того, що коїться у людини в душі. Дуже часто ми сміємося, коли хочемо плакати. І можливо як деякі люди «вдівають» на себе маски радості і сміху в той час як на душі чорний біль, так і рядки в гуморесках Павла виконують роль свого роду вуалі щоб приховати весь сум його душі. Але щоб не таїлося на серці у поета його сатира та твори взагалі були і залишаються гострими, безпощадними, можливо навіть задиристими, але одночасно з тим такими улюбленими та потрібними для багатьох людей.