Ранні роки
Гюстав Флобер народився 12 грудня 1821 в історичній столиці Нормандії - Руані. Хірург Ахілл Клеофас Флобер і Анна Жюстін Керолайн Флері, дочка лікаря, з трепетом чекали цього малюка - до Гюстава в сім'ї померли троє дітей: дівчинка і два хлопчики.
Майбутній романіст виховувався зі старшим братом Ахіллом, який успадкував від батька не тільки ім'я, але і рід занять, ставши хірургом, і сестрою Керолайн, яка народилася на 3 роки пізніше Гюстава. Дитинство їх пройшло в безрадіснійатмосфері лікарні Руана, в якій працював глава сімейства.
Ще з раннього дитинства хлопчик відзначався зрілістю міркувань про оточуючу його реальність та широким духовним кругозором. Коли юному письменнику було дванадцять років, у його містечко збирався приїхати король. Флобер дивувався і обурювався людському марнотрацтву, говорив навіщо витрачати величезні кошти лише на зустріч короля? Тим самим, звинувачував оточуючих у дурощах.
У шкільні роки два його товариши покінчили життя самогубством. У Гюстава теж були такі думки, але на щастя не вистачило духу. Разом з однодумцями він байдикував, часто влаштовували погроми у церкві, ламаючи лавки і викрикуючи "Марсельєзу".
Освіта
Маленький Флобер захопився письменництвом ще в 8 років, під час навчання в Королівському коледжі. У 1832 році юнак вступив до ліцею П'єра Корнеля, де познайомився з Ернестом Шевальє, майбутнім французьким політиком. Через 2 роки друзі організували рукописний журнал «Мистецтво і прогрес», в якому був опублікований перший публічний текст Флобера.
У 1840 році майбутній романіст відправився в Париж, щоб вивчати право. Столиця Франції здалася Флоберу огидною, а обрана професія - нудною, тому в кінці того ж року студент пустився в подорож по Піренеям і Корсиці. Цей період біографії письменника відбився в «Мемуарах божевільного» (1901).
Через три роки у хлопця діагностували епілепсію. Йому приписали малорухливий спосіб життя. Щоб себе уберегти Гюстав найняв слугу, який його усюди супроводжував.
А у 1846 році помер батько хлопця, залишивши йому чималий спадок у розмірі500 тис. франків. Ще через два місяці, через невдалі пологи,померла йогосестра. Ці події сподвигли кинути навчання і переїхати в сімейний маєток до матері. В маєтку Круассе письменник провів майже все життя. Вів переважно замкнутий і відлюдницький спосіб життя. Друзі називали його не інакше, як Відлюдником з Круассе. Лише двічі відїджав з міста Руана у супроводі товариша Максима Дюка.
Творчість
Маючи немалий батьківський спадок Гюстав міг дозволити собі не працювати і повністю присвятити себе творчій діяльності.
Перші свої твори, такі як "Мемуари божевільного" надруковані 1838 року та "Листопад" - 1842 року, писав у стилі романтизму, який притаманний французькій літературі того часу. Далі автор перейшов на реалістичний стиль, що відображено в дебютній редакції "Вихованні почуттів". Цей твір він писав протягом 1843-1845 років, але так і не опублікував.
1848 року письменник поїхав на Схід. У планах було познайомитись із екзотичною Індією, її чарівливими танцівницями, співачками, релігійними служницями. Як наслідок, мав з'явитись роман про жінку, яка шукала божественне кохання. Але після повернення, літом 1851 року Гюстав сів за написання свого найбільш скандального, реалістичного роману про панянку Боварі.
19 вересня 1851 року Флобер, натхненний друзями Луї Буйє і Максимом Дюкановим, взявся за твір «Мадам Боварі». Через 56 місяців, в травні 1856-го, книга була завершена. Вона виходила з 1 жовтня по 15 грудня того ж року в журналі «Паризький огляд».
В лютому 1857 директора «Паризького огляду» і Гюстава Флобера звинуватили в «неповазі до суспільної моралі і релігії». Письменник навіть постав перед судом за «вульгарне і шокуюче зображення персонажів», але покарання уникнув. Зняття звинувачень не тільки сприяло виданню «Пані Боварі» окремою книгою, а й забезпечило сплеск популярності.
До речі, Ватикан у 1864 році проголосив цей роман, а також наступний твір автора "Саламбо" забороненими до прочитання вірянам.
Смілива, натуралістична історія Гюстава Флобера зачепила за живе не лише сучасне йому французьке суспільство, але і режисерів XX і XXI століть. Перший фільм за романом «Пані Боварі» був знятий в 1933 році співвітчизником письменника, потім послідували німецька, аргентинська, американська, італійська, російська та англійська екранізації.
Історичний роман «Саламбо» описує Лівійську війну в Карфагені, яка розгорталася в 240-238 роках до н. е. Зміна стилю розповіді і незвичайний вибір тематики обумовлені тим, що письменник вважав себе останнім романтиком, в той час як попередня книга, про розпусну дружину, навісила на нього клеймо натураліста.
До «Саламбо» Флобер підійшов з усією відповідальністю - вивчив близько 100 томів про Карфаген і події тих часів, відвідав у 1858 році Алжир та Туніс. Через 5 років важкої праці, в 1862-му, роман з'явився на світ. Французьке суспільство охоче сприйняло східні вигадки, втомившись від реалістичних творів. Гідно оцінили твір і в Росії - перекладена версія з'явилася в тому ж 1862 році в журналі «Вітчизняні записки».
Гюстав працював по десять, а то й п'ятнадцять годин на добу. Через те, що в його вікні завжди горіло світло, то моряки, які повертались з дальніх рейсів, за орієнтир брали його вікно. Сам же Флобер порівнював себе з людиною-пером, казав, що лишень завдяки і для нього існує.
Письменник був дуже дотошною особистістю, любив точність у фактах. Для того, щоб написати десять сторінок тексту, міг напередодні прочитати десять томів підготовчої літератури.
Ймовірно, найскладніше Флоберу було писати роман «Виховання почуттів». Вперше він приступив до автобіографічної історії в лютому 1843 року. Приводом дляцієї ліричної темистала зустріч письменника з Елізою Шлезінгер - жінкою у віці, в яку Флобер до божевілля закохався. Твір було опубліковано у 1863році.
У 1874 році написана була поема з філософською складовою "Споку святого Антонія". Далі були "Три повісті" 1877 року і не завершений роман "Бувар і Пекюше". Всі ці повісті мали автобіографічну складову. Під час праці над останнім твором сам письменник опрацював більш ніж 1500 томів книг.
Після смерті французького письменника Оноре де Бальзака Гюстав переглянув свої літературні вподобання.
Особисте життя
Навесні 1846 p року розпочався багаторічний роман Флобера з французької поетесою Луїзою Коле, яка на тринадцять років була старше письменника. Так як Густав проживав з матір'ю, він заборонив коханій навідувати його вдома. Пара почала листуватись і зрідка зустрічались у м. Манті. Через це друзі називали парочку коханцями з Манти.
У листах до коханої, які дійшли до наших днів і були видані в книзі «Вербена і мускус», письменник розмірковував про роль творчості, тонкощах французької мови, відносини між чоловіком і жінкою. Останній лист датований 6 березня 1855 року. Всього було більше трьохсот любовних послань.
У Флобера були коханки в Брюсселі, Парижі, Мюнхені, він не цурався спілкування з жінками і чоловіками легкої поведінки, але, незважаючи на активне особисте життя, дружиною і дітьми так і не обзавівся. Ця позиція пояснюється цитатою з листа Колі від 11 грудня 1852 року: «Ідея привести когось в світ наповнює мене жахом. Я б прокляв себе, якби став батьком. Краще нехай загине моя плоть, ніж я приріку когось на ганьбу існування».
Смерть
В останні роки Гюстава Флобера все частіше турбувала епілепсія. Забутий друзями і зубожілий, він помер 8 травня 1880 року в Круассет. Причина смерті - крововилив у мозок під час чергового нападу.
Похорон відбувся 11 травня в присутності іменитих письменників - Еміля Золя, Гі де Мопассана, Едмонда де Гонкура, Альфонса Доде. Тіло спочиває на монументальному кладовищі Руана.
На згадку про Флобера залишилися десятки творів, сотні фільмів, університети і вулиці, названі його ім'ям. У Руані в 2008 році навіть побудували міст Гюстава Флобера - найвищий підйомний міст в Європі, чия загальна висота становить 91 м, а горизонтальний підйом полотна дороги - 55 м.
Але найголовніше це творчість Флобера, яка вплинула на більш сучасних письменників. Якби не «Пані Боварі», світ би не прочитав творів Франца Кафки чи Жан-Поля Сартра. Французькі літератори досі ставлять Флобера на один щабель з такими законодавцями національної творчості, як Артюр Рембо і Шарль Бодлер, а його романи заходять на новий виток популярності.