Біографія Франческо Петрарки

Франческо Петрарка— італійський письменник, поет, гуманіст,зачинатель культури Відродження. Автор легендарних сонетів та канцоньєр.

$Ранні роки

Франческо Петрарка народився у сім'ї нотаріуса Пьетро ди Паренцота Елетти віталійському містечку Ареццо. Батько Петрарки змушений був тікати з рідного міста у 1302 році, через свої політичні ідеали, після його вигнання майно Пьетро ди Паренцо було конфісковане, а на нього самого було накладено великий штраф. Сім'я Петрарки фактично залишилася без засобів для існування.

Дитинство та юні роки

Раннє дитинствоФранческо Петрарка проводить у прадіда зі сторони батька — Гардзо Инчизе, який був дуже праведним чоловіком, проповідником, по деяких даних прадід знав день і годину своєї смерті. Юнацькі рокиПетрарки, почалися із втрати найріднішої йому людини. У 38-річному віці помирає мати Петрарки - Елетта. На жаль відомостей про матір Петрарки практично не збереглося, згодом поет скаже, що кращої матері немає на світі ніж була його мати. Його вихованням займається батько.

У 1312 році Франческо разом зі своїм батьком переїжджають в місто Авіньйон, де Пьетро ді Паренцо стає секретарем у папському секретаріаті. Батько Петрарки дуже хотів, щоб син йшов його слідами здобув юридичну освіту. І коли Франческо Петрарка підростає, його батько відправляє вчитися в Монпельє, потім у Болонью вивчати юриспруденцію, але захоплення Петрарки літературою бере над ним верх і юний письменник захоплюється античними письменниками, таким як Вергілій, Цицерон. Навіть одного разу коли батько застає Франческо за вивченням творів класичних авторів він спалює на очах у сина його улюблені твори Цицерона.

У юнацькі роки Франческо Петрарка таємно від батька пише вірші, які подобаються навколишньому суспільству. Саме у юнацькі роки відбувається становлення особистості письменника, тоді Петрарка виділяє головні позиції у своєму життєвому напрямку, такі як: любов до природи, осягнення знань, незалежність. Всією душею Петрарка ненавидів деспотизм, братовбивчі війни, між владні конфлікти. Водночас Франческо Петрарка захоплюється моральною філософією.

У 1926 році у Петрарки помирає батько, після його смерті у поета кардинально змінюється життя. У віці 22 років Франческо Петрарка повертається в Авіньйон і приймає духовний сан.

$Творчість

ТворчістьФранческо Петрарки тісно пов’язана з античною літературою. Петрарка був закоханий в античну творчість, ще з самого дитинстватворчість Цицерона, Вергілія та Квінтиліана, були зразком наслідування для юного поета. Серед його робіт є поема присвячена староримському полководцю Сціпону Африканському під назвою «Африка», яка була написана на зразок поеми «Енеїда» Вергілія. Мова написання поем Петрарки була такою ж як і мова написання творів античних поетів. Петрарка зріднився з античним світом на стільки, що перестав вважати його стародавнім. Інколи у своїх розмовах з друзями Петрарка називає Цицерона батьком, а Вергілія – братом.

У 1327 році у творчості Петрарки починається новий етап, письменник закохується і всі його твори в цей момент стають присвячені — Лаурі.

«Авіньонський період» був досить плідним у творчості поета, саме так, пізніше дослідники творчості Петрарки назвуть період з 1327 р. по 1337 р.

Письменник починає працювати над знаменитою «Книгою пісень» чи як заведено її називати ще «Канцоньєри», яка була поділена на частини: перша частина - «При житті Мадонни Лаури» та друга частина - «Після смерті Мадонни Лаури». Крім романтичної теми, над якою письменник працює в «Авіньонський період» Петрарка посилено вивчає творчість античних поетів, зосереджується на виданні наукової роботи«Декади»- Тіта Лівія.

У 1336 році Петрарка приймає запрошення родини Колонна і відвідує Рим. В Римі його уповноважують званням почесного громадянина.

З 1337-1341 рр. починається наступний період творчості «Перша зупинка у Воклюзі». Саме в цей період поет пише свої перші сонети, і канцони (пісні) італійською мовою. Хоча на думку самого Петрарки сонети та канцони не мали для нього вагомого значення, він більше пишався написаними поемами та творами латинською мовою. Але саме «Канцоньєри» (Книга пісень» принесла величну славу письменнику та популярність до нашого часу.

В 1341 р. Франческа Петрарку коронували лавровим вінком на Капітолії у Римі, за стародавньою традицією визначних поетів Італії вшановували та прославляли таким способом. Саме завдяки збірці «Книга пісень» і оспівування в ній кохання до Лаури приносять письменнику славу та успіх. Не дарма ім'я коханої – Петрарки – Лаура, перегукується в зі словом «лаур» - лавр, яким і був коронований поет. Після обряду вшанування слава про поета розходиться далеко за межі Італії. Його уваги домагаються визначні політики тогочасної Італії, навіть молодий король Роберт прохає письменника бути "вчителем" у його поезії, але Петрарка відмовляється.

1940 рік став переломними у суспільстві, у людей почав формуватися новий світогляд. Як раз у поемі «Моїй таємниці» поет яскраво змальовує боротьбу нового зі старим.

Ще один період творчості -1343-1345 роки дослідники окреслюють як «Зупинка у Пармі», в цей період Петрарка продовжує трудитися над поемою «Африка», яка на жаль так і залишилася не закінчиною. Також, пише сонети, закінчує написання однієї книги із трактату «Про пам’ятні справи». Та на жаль у Пармі, Петрарка залишився не довго, на місто напали повстанські війська і Петрарка змушений повернутися у Воклюз.

З 1346-1348 рр, триває період «Друга зупинка у Воклюзі». За цей час було написано три поеми: «Буколічна пісня», «Про усамітнене життя», «Про чернече дозвілля». Визначним для цього періоду стає трактат Петрарки «Про презирство до миру, який написаний у діалогічній формі, де сам автор розкриває, те як метається між новим та старим і нездатністю заглушити в собі середньовічної людини.

На початку 1350 років Петрарка починає товаришувати з відомим на той час італійським письменником Джованні Боккаччо. Дружба письменників була тривалою і їхнє спілкування породило багато літературних творів в спадщині обох письменників.

Друге перебування у Воклюзі тривало недовго, Петрарка знову вирушає у подорож до Риму. У 1350 р. Франческу Петрарці пропонують посаду в університеті у Флоренції, але він відмовляється.

Через рік Петрарка знову відправляється у Воклюз з 1351 р. по 1353 р.

«Третя зупинка у Воклюзі» увінчалася у творчості поета тим, що саме в цей період Петрарка закінчує багато своїх творів. Розпочинає працю над поемою «Тріумфи».

З 1353 по 1361 рр. тривав «Міланський період». Зокрема, цей період збагатив літературну спадщину Петрарки написанням трактату «Про засоби проти усякої долі», де яскраво викладені ідеали гуманізму.

З 1361 р. по 1368 р. у творчості Петрарки настає «Венеціанський період»,де він закінчує роботу над збіркою «Старечих листів». Розпочинає написання трактату «Про власну і багатьох інших неосвіченість», що мало стати відповіддю на критику його творчості тогочасних італійських філософів. Тогочасні філософи, визнавали лише Арістотеля, і негативно ставилися до будь-яких інших античних постатей, які так любив Петрарка, за що і вважали його неосвіченим.

Останній період творчості поета «Падуанський період», датується з 1369-1374 рр. Проходив цей період місті Аркві, куди Петрарку запросив правитель цього містечка – Франческо Каррара. «Падуанський період» став підсумком життя і творчості письменника. Відчуваючи приближення своєї смерті Франческо Петрарка завершує написання своїх творів: «Про відомих чоловіків», «Тріумфи», «Старечі листи», славетну збірку «Книга пісень» або італійською «Канцоньєри», яка складалася з двох частин: перша частина - «На життя мадонни Лаури» і друга частина - «Після смерті мадонни Лаури». «Книга пісень» містить 317 сонет і 29 канцон, туди входили та секстини, балади та мадригали. Всі твори Петрарки ніби були сповіддю того, що він робив і чим жив. «Книга пісень» - це теж була сповідь автора, але сповідь лірична. У збірці «Книга пісень» Петрарка оспівав любов до вродливої Лаури, яку бачив тільки раз, але це не завадило йому закохатися в неї на все життя. Не схожість «Книги пісень» з іншими ліричними творами обумовлена тим, що Петрарка не тільки створив образ коханої, але і також він розкрив внутрішній стан ліричного героя, тобто себе, його внутрішні переживання, те як він кохає і як страждає від цього кохання. Потім завдяки Петрарці у світову літературу ввійде поняття психологічна лірика, але це буде через сотні років по смерті автора.

Творчість Франческа Петрарки в Україні перекладали: Клирик Острозький, Д. Павличко, М. Зеров, Г. Кочур, І. Полуяхтова, І. Качуровський.

$Особисте життя

Особисте життяписьменника не було просте, після прийняття духовного сану Петрарка про сім'ю міг і не мріяти. У 1327 році відбулася рокова зустріч для Петрарки, у церкві поет побачив красиву, молоду жінку - Лауру.

Хто така Лаура і чи взагалі вона була досі сперечаються дослідники біографії та творчості Франческа Петрарки. Більшість схиляються до того, що Лаура дійсно існувала і навіть наводять невеликі відомості про неї. З тогочасних архівів стало відомо, що Лаура у дівоцтві мала прізвище де Нов, після заміжжя – мадам де Сад. Вона була зі знатної дворянської сім'ї та на момент зустрічі з Петраркою вже була одружена і мала 11 дітей. У 1348 р. Лаура померла, але навіть і після смерті коханої – письменник продовжує її оспівувати у своїх творах. Дослідники біографії Петрарки вважають, що серед потомків Лаури був майстер чорного гумору – Сад.

Також із відомостей про особисте життя Петрарки відомо, що письменник мав дітей, але у шлюбі він не був. Джованні нешлюбний син Петрарки помер у юному віці. Була ще дочка Франческа, завдяки їй збереглося багато рукописів Петрарки. На жаль хто був матір'ю не шлюбних дітей письменника не відомо,але більшість думок дослідників сходяться на тому, що це була жінка із багатого та знатного роду.

Останні роки

Останні рокиФранческа Петрарки пройшли у Падуї та в місті Арква, куди його запросив Франческо да Карра. Там письменник мав невелику віллу, з оливковим розсадником і виноградником, мешкав у цілковитому спокої та постійно писав. Його великим бажанням було померти над рукописом і як не дивно, так і сталося. 18 липня 1374 року Франческо Петрарка помер схиляючись в роботі над манускриптом. Поховали славного письменника у місті Арква неподалік будиночку, де він провів останні дні свого життя.