Еміль Золя був відомими французьким письменником –натуралістом, критиком та політичним активістом.
$Ранні роки
Народився Еміль у місті Париж, але провів все своє дитинство на території південної Франції, де його батько працював інженером, та який залишивши дружину та сина у злиднях помер у 1846-му році.
$Освіта
Не дивлячись на тяжку ситуацію у сім’ї мати Еміля спромоглася дати своїй дитині освіту. Так, хлопець навчався у ліцеї Святого Луїса у Парижі, проте двічі проваливши іспити на ступінь бакалавра, за якими проводився відбір для подальшого навчання, закинув це діло, і у році 1859- му почав пошуки іншого заняття, яке би принесло більш «відчутні» прибутки.
$Творчість
До 1862-го письменник жив у злиднях, заставлячи своїх речі заради жалюгідних копійок, та згідно деяким даним їв горобців, яких заманював через вікно на своє горище, проте починаючи з 1862-го ситуація трохи змінилася. Так, Еміль влаштувався на роботу клерком, а щоб мати додаткові кошти писав статті для різних періодичних видань.
У 1865-му світ побачив його дебютний роман під назвою «Сповідь Клода». Так, по-трохи розвиваючись, через деякий час Еміль перестав співпрацювати з видавництвами, з метою повністю присвятити себе письменницькій діяльності.
За наступні два роки він був задіяний у ролі журналіста та опублікував романи: «Тереза Ракен» у 1867-му, та «Медлін Фера» у 1868-му. Також, паралельно, Золя вів проект у якому спочатку мало бути усього лише 10 творів, але який згодом розширився до двадцяти.
Першим у серії, у 1870-му, «народився» твір з назвою «Щастя Ругонів». Спочатку він замислювався як серійний, проте роботу над ним довелося перервати у зв’язку з початком Франко-Пруської війни, проте вже через рік, восени 1871-го його все-таки було опубліковано.
Серед літературних виступів письменника які розпочалися ще у 1860-х можна відмітити наступні: «Казки для Нінон» (1864 рік), «Сповідь Клода» написану у 1865 - му, «Марсельські таємниці» та деякі інші.
Письменницька діяльність Еміля набирала оберти доволі швидко, і до своїх «центрових» творів на цій ниві він дійшов дуже швидко. З ряду інших до них віднести: серію з 20-томів під назвою «Ругон –Маккара», «Терезу Ракен» за 1867 рік, то роман під назвою «Радіти життю» створений у 1884-му.
А от наприклад у романі «Сторінка любові» за 1878-й, Золя хоче показати щось між міщанською фантастикою та реальним побутом. Тут висвітлювалося ідеальне дрібнобуржуазне середовище з їх «неприкритим» побутом. А от у наступному творі «Мрія» написаний у 1888-му, письменник «відійшовши від реальності» описав ідилію вже у фантастичній формі. Той же прийом Золя застосував у романі «Злочин абата Муре» створений у 1875-му, і у «Завоюванні Плассана» за 1874-й.
Проблема пролетаріату відкривається у таких його творах, як:«Пастка»(1877 рік) та«Жерміналь»за 1885 – й, які описують життя робітного класу поряд з класом високим, їх так зване сусідство.
У романі «Дамське щастя» Еміль описує затвердження нової дійсності, у «Грошах» розкривається біржова тематика, як протиставлення процесу деградації дрібної буржуазії. Твір «Людина – звір» представляю собою ринкову систему товарного господарства, а твір «Черево Парижа» - це грандіозна «машина життя».
Також творчість Еміля з часом почала заповнюватися новими людськими фігурами. На місце страждальцям приходять чужаки, які з однаковою легкістю досягають своїх цілей та втілюють у життя всі свої задуми. Ми можемо це прослідкувати на прикладі пройдисвіта Сккарі з роману «Гроші», або Окстава Муре, шанованого підприємця та власника салону з роману «Дамське щастя», ну, або головного персонажу з твору «Його величність Ежен Ругон».
Взагалі у творчості Еміля була чітка мета, яку він хотів досягти, а саме, підвищити так зване «літературне виробництво» до рівня наукових знать того часу. Таке прагнення відображено у роботі «Експериментальний роман» створений у 1880-му.
Його серія «Ругон – Маккарі», про яку згадувалося раніше, мала в своїй основі дуже велику кількість планувань, свого роду наукову організацію, яка була дужа важливою для Еміля. Тож як бачимо, що у письменника був фетиш до наукових організацій при створені своїх творів. І доволі яскравим прикладом тому є останній роман в серії під назвою «Доктор Паскаль», написану у 1893-му. Тут доволі чітко висвітлюються організаційні та питання систематики. Конструювання роману виходить на перший план, разом з цим тут доволі якісно прописані «злі» персонажі письменника. Сюди ж відноситься роман під назвою «Праця» створений у 1901-му.
У 1902-му році Еміль розпочав працю над серією «Євангелія» до якої увійшли: «Плодючість» за 1899 рік, «Труд» і «Справедливість» за 1902 –й, і яка, нажаль, залишилася незакінченою. Вона стала свого роду новим етапом у творчості письменника. Тут, його фетиш до організації стає більш послідовним, а реформізм - більш могутнім та стихійним. Роман «Плодючість» представляє собою утопію та пов'язаний з поступовим відтворенням людства, це свого роду «Євангеліє» перетворене не патетичну демонстрацію проти пониження народжуваності на території Франції.
Також Еміль Золя є автором трилогії під назвою «Місто» в яку увійшли: роман «Лурд» написаний у 1894 році, «Рим» за 1896 - й, та «Париж» (1898).
$Особисте життя
Довгий період коханкою Еміля була Александріна Мелей, з якою він познайомився ще у молоді роки, коли проживав у Парижі. Дівчина дуже подобалася його матері. То чому б і ні, вона була представницею середнього класу, серйозною, честолюбивою та гарною дівчиною, і разом з цим була наділена силою волі та твердим характером. Тож у 1870-му пара одружилася. Проте не обійшлося без ложки дьогтю, оскільки дітей у цьому шлюбі так і не народилося. Скоріш за все це було пов’язано з тим, що Золя був гульбакою і закрутив роман з молодою служницею Жанною, яку його дружина наняла на роботі через декілька років після одруження. На Жанну витрачалося дуже багато грошей, хоча Еміль й намагався тримати стосунки у таємниці. Ну а коли двадцятирічна дівчина народила дитину, приховувати вже більше не було що. Після народження немовля, письменник прийняв рішення розірвати шлюб з Александріною, після чого побрався з коханкою. А згодом у них народилася ще одна дитина. У цьому шлюбі письменник був щасливим, і це напряму позначувалося на його творчості.
$Смерть
Еміль Золя помер 29 вересня 1902 року у Парижі на 62-му році життя через отруєння чадним газом. За офіційною версією причиною був забитий камінний димохід. Лікаря письменник викликати відмовився, хоч й скаржився дружині на погане самопочуття.
Похований він на Монмартрському цвинтарі.
Але це ще не все. Також була й інша версія за якою смерть письменника була спланованим вбивством. Так, через півсторіччя після смерті Еміля французький журналіст Жан Борель провів своє розслідування, яке потім і було надруковано. Так у публікації йшлося про реальну розмову, яка відбувалася між фармацевтом та трубочистом письменника, в якій вони обговорювали яким і коли краще забруднити димохід у помешканні Еміля. Том цілком ймовірно, що смерть письменника дійсно була вбивством. А от чого ми дійсно ніколи не взнаємо, так це причин, які штовхнули змовників на такий крок.
Цікаві відомості про письменника
1. Провести Еміля в останню путь прийшли п’ятдесят тисяч чоловік.
2. У 1908 році прах письменника було перенесено до Пантеону, який є усипальницею для великих людей та знаходиться у Франції.
3. Еміль Золя був дуже кволим у дитинстві, різноманітні хвороби прямо-таки «чіплялися» до нього. Також він доволі сильно шепелявив, плюс мав проблеми з зором (був короткозорим), через що над ним насміхалися однолітки та однокласники. Це звичайно не найкращим чином позначалося на хлопці, який тільки ріс та пізнавав світ. Однак, це не вбило у ньому доброту та внутрішнє світло яке «горіло» у ньому на протязі усього життя.
4. Еміль був трудоголіком. Працюючи більш як 9 – 10 годин на добу, він щодня писав приблизно 1000 - 2500 слів.
5. Головна жінкою у життя Еміля як у дитинстві так і у дорослому життя була його матір.
6. На протязі довгих років письменник жив по графіку який сам собі і придумав, і який виглядав наступним чином. Так, о 8 годині ранку він прокидався, далі була обов’язкова, в не залежності від погоди прогулянка, після чого Еміль приступав до роботи, яка продовжувалася до обіду, після якого він ходив на різні зустрічі з «потрібними людьми» і працював у бібліотеці. Такого розпорядку письменник дотримувався майже десять років, поки працював над створенням своєї «Ругон – Маккарі». Звичайно це вплинуло на нього, перетворивши на свого роду робота, який працює без збоїв та перерв. Але за такою роботою була мета, створити щось настільки прекрасне та величне, щоб його мати ним пишалася.
7. Дуже сильним ударом смерть Еміля була для його дружин, Александріни та Жанни Розери. Вони настільки горювали, що навіть не помітили, як зблизилися. Від нині в них була спільна мета, виховувати дітей від коханого чоловіка. Так, Александріна через суд домоглася того, щоб діти Еміля, носили його прізвище, адже письменник за життя не раз говорив їй як він цього хоче.
8. Жанна, до кінця життя залишала самотньою, не зв’язавши своє життя більше з жодним чоловіком. У 1914 році їй невдало зробили операцію після якої вона померла. А перша дружина письменника дожила до глибокої старості виховавши усіх дітей свого колишнього чоловіка.
9. Еміля Золя є другим найвідомішим письменником Франції після Віктора Гюго, проте на території Росії він отримав популярність задовго до того як його слава «дійшла» до Франції.
10. Про зраду чоловіка перша дружина Еміля взнала отримавши анонімний лист від «доброзичливої людини».
11. Еміля доволі сильно тривожила Ейфелева вежа, адже на його думку вона могла впливати на погодні умови та викликати часті грози на Парижем.
12. Цікаво що на Еміля рівнявся відомий письменник Франко. На науковий реалізм його надихнула саме творчість Золі.
По собі Еміль Золя залишив безліч різноманітних творів, з якими не тільки можна але й потрібно знайомити наступні покоління. Згадка про цього письменника не має згаснути і забутися через деякий час, вона має існувати крізь сторіччя, надихаючи та надаючи свого роду «силу» своїм читачам, щоб розвиватися і рухатися уперед.