Ранні роки
Джон Гріффіт Чейні, це справжнє ім'я Джека Лондона, народився у позашлюбній сім'ї 12 січня 1876 року в Сан-Франциско, штат Каліфорнія. Батько хлопця, Вільям Чейні, займався астрологією, хоча за професією був адвокатом. Мати, Флора Веллман, дочка багатого підприємцю із Огайо, викладала музику у Каліфорнії. Вільям змушував зробити Флору аборт і вона на нервовій почві хотіла накласти на себе руки. На щастя спроба була не вдалою. Дівчина захоплювалась спіритизмом і говорила, що має зв'язок з індійським вождем. Через тиф, яким Флора перехворіла в дитинстві, у неї траплялись часті нервові зриви.
У серпні того ж 1876 року Флора одружилась з Джоном Лондоном. У хлопчика були гарні стосунки з вітчимом, тому він взяв його прізвище.
Так як мати більше була зайнята власним життям, виховання хлопця займалась колишня рабиня Флори - Вірджинія Прентісс.
Освіта
Початкову школу Джон відвідував у містечку Окленд. Хлопець дуже любив читати і щодня відвідував місцеву бібліотеку.
Нестерпними у школі були уроки співів. Через те, що Джон мовчав у хорі, його неодноразово карали. Директор змушував хлопця переписувати твори увесь час, поки співав хор. Згодом Лондон казав, що завдяки такому покаранню навчився писати свої твори.
Сім'я жило бідно, і Джеку доводилось підробляти. Щоранку перед уроками він розносив газети, був прибиральником у пивних павільйонах, а на вихідних навіть розставляв кеглі у кегільбанах. Також полював на бродяжних дворових котів, а м'ясо потім продавав китайцям під виглядом кролячого.
У чотирнадцять років хлопець закінчив школу, але продовжити навчання фінансової можливості не було. У 1891 році його вітчиму потяг відрізав ноги і останній став непрацездатним. Щоб якось допомогти сім'ї, хлопець пішов працювати на консервну фабрику. Тут за тяжку працю платили один долар за 10-11 годин. Щоб не перетворитись на робочу худобину майбутній письменник звільнився.
Няня Вірджинія позичила хлопцеві у чотирнадцять років триста доларів на купівлю старенької рибацької шхуни. Так Джек став підлітковим піратом. Він ловив криветки і устриці, а також крав молюсків у приватних бухтах Сан-Франциско та збував все добро морським ресторанам. Серед однолітків його називали королем піратів. Цей бізнес почав приносити непогані гроші. В основному всі кошти хлопець витрачав на гуляння та пиятику. Через владну боротьбу з піратством бізнес довелось закрити.
Далі була співпраця з рибальським патрулем. Хлопець допомагав боротись проти браконьєрів. У 1893 році він вирушає до берегів Японії ловити морських котиків.
Базуючись на своєму рибальському досвіді, згодом з'являться автобіографічні твори, які стануть основою збірки «Розповіді рибальського патруля».
Після морської пригоди влаштувався на роботу на завод по виготовленню текстилю.
У 1894 році відбувся похід безробітних на Вашингтон і Джек Лондон приймав активну участь у цьому дійстві. Він зацікавився соціалістичними ідеями і вже через рік вступив до лав Соціалістичної партії Америки.
Згодом його заарештували як волоцюгу. Після цього народилось оповідання "Гамівна сорочка".
Повернувшись додому, Джек вирішив продовжити навчання. Середню школу проскочив, адже наполегливо займався самотужки самоосвітою. У 19 років вступив до Каліфорнійського університету. Навчання закінчити не вдалось через брак коштів. Джек покинув університет вже через рік.
Творчість
Перші проби пера відбулися ще в шкільні роки. Коли Джек працював на текстильній фабриці, робота займала по тринадцять годин на день. В цей час мама побачила оголошення про літературний конкурс в місцевому періодичному виданні "Колл". Протягом трьох ночей юнак писав статтю на тему «Тайфуну біля берегів Японії». Незважаючи на те, що до роботи він брався втомленим, твір зайняв перше місце, обійшовши учасників з іменитих вузів. Джек заробив свій перший літературний гонорар у сумі двадцяти п'яти доларів. Тоді хлопець всерйоз задумався про кар'єру літератора. Цікаво, що наступні твори автора ця газета відмовилась публікувати.
Щоб заробити на прожиття Джек влаштовується на електростанцію.
У 1897 році всі їхали на Аляску у пошуках золота. Лондона теж не обійшла золота лихоманка. На жаль, замість золота він заробив лише захворювання на цингу.
Починаючи з 1899 року починає писати перші серйозні твори із циклу "Північні розповіді". Через рік до друку була подана перша власна книга "Син вовка". Письменник працює майже цілодобово, перерву робить лише на сон.
З 1902 року автор працює у Лондоні, де виходять його найбільш впізнавані твори, як "Біле ікло", "Місячна долина", "Поклик предків".
Джек Лондон душі невідав у тваринах, особливо у вовках. Навіть власне ранчо він назвав Будинком вовка. Його вважають одним з перших засновників анімалістичного стилю у світовій літературі. Письменник не тільки любив братів наших меньших, але й досконало знав тваринний світ, що допомагало йому у створені шедеврів.
Поступово прийшла слава, а з ними і захмарні гонорари. За книгу Джек Лондон міг отримувати до 50 тисяч доларів. В той час це були величезні кошти. Саме Лондон був першим письменником, якому вдалося літературною творчістю заробити мільйон доларів.
Стосовно власних літературних ідеалів, то Джек полюбляв російську класику, особливо Максима Горького.
Твір письменника "Любов до життя", напередодні смерті, Крупська читала Леніну.
Під час мексиканської громадянської та російсько-японської війн, Лондон працював військовим кореспондентом.
У 1907 році авантюрна натура Лондона знову проявилась. Він на кораблі власного проектування прагнув вирушити у кругосвітню подорож.
У 1910 році письменника спіткала авторська криза. Як вихід із ситуації, він купив у Льюїса Сінклера ідею роману. Лондон почав працювати над книгою "Бюро вбивств". На жаль твір не був завершеним, адже кінцівку Джеку так і не вдалось придумати.
Роман 1916 року "Маленька господиня великого будинку" Джек Лондон вважав своїм найкращим твором. У ньому відображені реалістичні настрої тогочасних американців, цим книга й відрізняється від усіх попередніх пригодницьких романів автора.
Особисте життя
В чотирнадцять років, під час своїх рибацьких пригод хлопець закрутив роман з Меймі. Друзі називали її королевою устричних піратів.
Загалом Джек Лондон був авантюрним і веселим, але до вибору своїх жінок ставився скурпульозно. В 1900 році укладає шлюб з нареченою свого загиблого друга - Бессі Маддерн. У подружжя народилось дві донечки, але шлюб протривав не довго. Вже через чотири роки Джек почав вимагати у дружини розлучення.
Наступною обраницею Лондона стала не показна і не дуже приваблива Чарміан Кіттердж. Жінка покорила письменника своїм почуттям авантюризму та черезмірною наполегливістю. Вона писала Лондону листи з зізнанням у коханні, чим завоювала його приязнь.
Дівчина займалась боксом й фехтуванням, так само як і Джек любила подорожувати. Була фінансово незалежною і віддавала перевагу вільним стосункам з чоловіками. Джек Лондон відчув у ній рідну душу, називав «жінкою-товаришем».
Закохані оселились на ранчо в Каліфорнії. Джек почав займатись сільським господарством. Через захоплення соціалістичними ідеями, мріяв створити на базі ферми соціальну комуну.
У 1911 році у сім'ї Лондонів народилась ще одна дівчинка. Але через проблеми зі здоров'ям вона через декілька днів померла. Джек страшенно переживав цю втрату. Стосунки з дружиною почали погіршуватись. Він звинувачував останню, що та не народила йому сина. Плюс Джек не знав браку уваги від шанувальниць. Серед друзів його почали називати сексуальним анархістом.
У 1913 році, по вині одного із бродяжних мешканців, згоріла ферма письменника. У нього почалась творча криза. Він почав пиячити. Всі ці фактори загалом негативно вплинули на здоров'я знаменитого американця.
Смерть
У віці сорока одного року, в ніч проти 21 листопада 1916 року тіло письменника було знайдено у власному кабінеті.
На останніх роках життя він тяжко хворів і приймав для знеболення морфій. В ту трагічну ніч на столі були знайдені розрахунки по збільшенню дози препарату. Саме передозування морфієм офіційна версія смерті автора. Деякі дослідники творчості письменника вважають, що це було самогубство, адже ця тема досить чітко прослідковується у останніх творах Джека Лондона.
Роман "Серця трьох" вважається останньою книгою автора і він був надрукований уже посмертно в 1920 році.