Біографія

Ранні роки

Василь Костянтинович Очерет (сімейне ім’я Барки) народився в козачій родині 16 липня 1908 р. Дитинство пройшло в с. Солониця Полтавської області. Батько Василя воював під час російсько-японської війни і додому повернувся інвалідом. Родина жила бідно, тато працював на посаді плотника і, в якості підробітку, доглядав у садах за деревами. У родині було троє хлопців і Василь був наймолодшим. Батьківський військовий чин надавав право дітям навчатись безкоштовно у гімназіях.

У сім років хлопчик впав із кручі. Лікар визнав малого мертвим, але на щастя, то була лише клінічна смерть.

Освіта

Сім'я Василя невдовзі переїхала на хутір під Миколаєвом. Тут хлопець відвідував початкову школу.

У 1917 році майбутній письменник вступив до Лубенської духовної бурси. Серед шкільної програми віддавав перевагу літературі. Захоплювався творами Сковороди, Достоєвського, Шевченка. Спочатку захоплювався ідеями марксизму, але скоро тим перегорів.

Бурсу згодом перейменували і вже у 1927 році Василь закінчив Педагогічний технікум. Учителював на Донбасі. В селі Сьома Рота викладав математику та фізику. Хоча згодом він жалкував про вибір професії, мовляв був під впливом авторитету старших братів.

Одного разу, під час батьківських зборів, Василь звинуватив місцевих партійців у злодіяннях. Він говорив, що останні привласнюють кооперативне майно для дітей. Через це школота змушена босоніж бігати по снігу і, як наслідок, часто хворіла. Влада проголосила навіженого вчителя психічно хворим і затримала його. На привелике щастя письменника, молоденька дівчинонька- психоневролог спростувала діагноз. Через непорозуміння з партійними лідерами вимушений був покинути Донбас і переїхав на Північний Кавказ. Осів у м. Краснодар. Тут вступив у 1928 році до Педагогічного інституту на аспірантуру в українське відділення і відвідував філологічні заняття. Через постійні переслідування з боку влади, перевівся до Московського педуніверу на факультет історії середньовічних європейських літератур.

У роки навчання ознайомився з двома книгами які змінили його світосприйняття. Це були ілюстровані шевченківські "Гайдамаки" та "Божественна комедія" Данте. Якщо перший твір з легкістю підкорився Василю, то Комедія Данте викликала скоріш двоякі відчуття: вірші залишились не зрозумілими, а ілюстрації запали в душу.

Після закінчення педагогічного викладав історію західноєвропейської літератури.

Працюючи науковим співробітником у художньому музеї, одночасно збирав матеріали для дисертації. За неподобне, так зване контреволюційне розставлення експонатів у музеї, а саме він виставив полотна відомих художників на яких зображувалась постать Христа, Барка ледь не віддали під суд.

У 1940 році успішно захистив кандидатську на тему стилістики Дантенської Божественної комедії.

Творчість

Перші проби пера письменник зробив одразу після закінчення вишу. Для критичної оцінки спочатку відправив їх своєму товаришу Павлу Тичині. Останньому вірші прийшли до вподоби і він одразу опублікував їх у своєму журналі "Червоний шлях", де був редактором.

Дебютну книгу "Шляхи" опублікував 1930 року у Харківському виданні. Літературна газета надала критичну рецензію книзі, назвавши її класово ворожою поезією та звинуватила письменника у буржуазному націоналізмі. Російська асоціація пролетарських письменників змусила привселюдно покаятись письменника.

Наступна збірка побачила світ у 1932 році. Це уже була книга з правильною ідеологією, основувалась на виробничих сюжетах. В основу збірки лягли заводські спостереження, адже на "Красноліті" Василь перебував у відрядженні. Щоб більше не писати на замовлення, письменник йде у підпілля. Тепер пише лише для власного задоволення, а не для широкого загалу. До нашого часу твори не збереглись, адже вони були знищенні у військовий час.

Василь працював у періодичному виданні "Кубань" коректором.

У 1941 році йде добровольцем на фронт у ополченський загін. 1942 року був тяжко поранений німецьким солдатом.

З 1943 року письменника відправили на примусові роботи до Німеччини. Саме в цей час, через життєві переживання, обирає собі такий псевдонім. Він постійно спостерігав барки, які змушений був розвантажувати й ототожнював себе з ними. Псевдонім також обрав, щоб його літературна діяльність негативно не відобразилась на родині. Згодом трудовий табір вдалося покинути. Письменник влаштувався коректором до видавництва "Голос".

У 1945 році Василь Барка пройшов тисяча кілометровий перехід до Авсбурга і потрапив у табір для переміщених "Ді пі". Тут він перебував у нелюдських умовах, тяжко працював на кочегарні, а також санітаром у шпиталі Святого Хреста. Саме в цьому місці письменник почав роботу над першим самостійним романом "Рай". Твір був опублікований вже у 1953 році в м. Нью-Йорк.

В 1947 р. світ побачив авторську збірку Барки «Білий світ».

У 1950 році, отримавши офіційний дозвіл на виїзд, планував спочатку податись до Франції, але зрештою перебрався до Америки. Тут він почав працю над історією української літератури на базі видавництва "Пролог". Перше літо жив біля океану у монастирі. США у 50-тих переживали також не найкращі часи. Тотальне безробіття і безгрошів'я сподвигли письменника займатись тяжкою фізичною працею.

Письменник також працював на радіо "Свобода" редактором, але через поганий стан здоров'я, мав проблеми з зором та судинами, скоро звільнився.

Письменник публікував окремі збірки, які називались «Хліборобський Орфей» та «Правда Кобзаря». Твори писав, коли гостював у свого товариша Л. Кузьми у Кетскільських горах. У літню пору року вони ночували на верховині і в якості подушок використовували звичайні камені. Товариш був художником і натхненний Василь Костянтинович також пробував писати картини. Але в основному працював над продовженням твору "Океан".

Автор писав твори на релігійно-філософську та літературознавчу тематику. Ці твори звучали на радіо "Свобода" у рубриці Недільні розмови. Згодом на цю тематику опубліковано збірку "Вершник неба".

Довгих чотири роки до 1961 р. працював над своїм дітищем "Жовтий князь". Роман був опублікований 1963 року, а український читач зміг з ним ознайомитись лише у 1991 році.

У 1968 році, в честь шістдесятиліття автора, була опублікована збірка "Лірник" до складу якої надійшли вірші написані протягом двадцяти п'яти років творчої діяльності.

З 1969 по 1988 роки працював над притчами про долю українських емігрантів у Сполучених Штатах Америки. В результаті до друку надійшов роман "Спокутник і ключі землі".

Одним із найбільшим здобутком у творчості Василя Барки є те, що він першим почав говорити про голодомор на Україні. Він сам пережив цей страшний рік і спогади про то виклав на папері. На черговій урочистості з вшанування пам'яті замордованих від голоду українців, Барка виступив з відкритим листом. Він закликав до відкритості і обговоренню проблеми не лише у світі, а й на теренах Союзу. Ще у 1958 році Барка перечитав спогади про голод 1932-1933 р. р. у записках очевидця. В цей момент прийшло переконання, що необхідно створити художній твір й тоді проблему почнуть обговорювати. Згодом за мету взяв написати реалістичний опис, який стане доказовою базою у суді проти нелюдського злочину комуністичного режиму.

За твором Барки "Жовтий князь" згодом зняли документальний фільм "Голод 33", який вийшов і для французького глядача.

Василь Костянтинович також займався перекладацькою діяльністю. Є ряд творів з під його пера перекладені на німецьку та французьку мови. Для українського примірника Святого письма здійснив переклад "Апокаліпсису", який був опублікований у Римі. Також у Мюнхені вийшов перекладений Василем "Король Лір" Шекспіра.

Особисте життя

Про особисте життя письменника відомо досить мало. У 1932 р. він зіграв весілля з власною студенткою Наткою Довлетхан. Дівчина відвідувала Василеві лекції з історії літературознавства і мріяла також стати письменницею. Свій перший твір Натка написала ще у шкільні роки. 1933 року дружина подарує Василю Костянтиновичу сина Юрка.

В часи голодомору, щоб хоч якось вижити подружжя продавало усі свої пожитки, Василь був змушений влаштуватись на декілька робіт, але й цього не вистачало.

Барка, щоб урятувати родину від голодної смерті, йшов пішки з Північного Кавказу до Солониць до брата. На жаль голод дістався й туди, з багаточисельної родини залишились одиниці.

У воєнні роки Василь Барка пішов добровольцем на фронт. Подальша доля його сім'ї не відома.

Смерть

Смерть застала славетного українця на чужині 11 квітня 2003 року. Він помер в українському містечку Глен Спей під Нью-Йорком.

У 2017 році Василь Барка був посмертно нагороджений літературно-мистецькою премією ім. П. Куліша.