Народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку Шарлевіль на Північному Сході Франції. Повне ім’я Жан Ніколя Артюр Рембо.

Ранні роки

Батько, Фредерік Рембо, був піхотинцем і дослужився до капітанського звання. Служба у війську вимагала від нього переїздів, тож чоловік рідко буває вдома. Впродовж 1844 – 1850 років брав участь в захопленні Алжиру. В 1854 році за заслуги перед імперією був нагороджений Почесним легіоном. Чоловіком він був чесним, добрим та великодушним.

В жовтні 1852 року, у віці 38 років чоловіка перевели на службу до Шарлевіля, де під-час недільної прогулянки він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною – Марією Катрін Віталі Куйф, на 11 років молодшою від нього. Жінка була повною протилежністю свого обранця, зациклена на матеріальному становищі та богемному житті.

Не зважаючи на це пара одружилася 8 лютого 1853 року. Первенцем подружжя став син Фредерік, другим народився Артюр, а згодом троє дівчаток – Вікторія-Поліна-Віталі в 1857 році, Жанна-Розалі-Віталі в 1858-му та Фредеріке-Марі-Ізабель в 1860-му. Найстарша донька померла у віці трьох тижнів.

Капітан Рембо навідується додому лише під-час коротких відпусток, його немає поруч із дружиною, коли народжуються діти. Через 7 років такого подружнього життя він перестає наносити і ці короткі візити додому. Марія-Катрін починає називати себе вдовою, а Фредерік вдівцем. Батько повністю втрачає контакт зі своїми дітьми.

Освіта

В 1862 році жінка з дітьми переїздить до Курш-Орлеану, в пошуках більш освіченого оточення. До цього вона сама навчала в дома синів та дочок, але тут з’являється можливість влаштувати їх у школу.

Марія Рембо була надзвичайно вимогливою в питаннях освіти, прагнула, щоб її діти отримували найвищі оцінки. Могла змусити вивчити вірш латинською мовою у 100 рядків або навіть позбавити їжі.

У віці 9 років Артюр написав нарис розміром 700 слів, як протест проти необхідності вивчати латинську мову в загальних школах.

Він був противником класичної системи освіти, чому неабияк сприяв тотальний контроль матері. Жінка навіть водила Артюра до школи та додому, поки хлопцеві не виповнилось 15 років.

В дитинстві Артюр мав світло-каштанове волосся та блакитні очі. Збереглося його фото, зроблене у віці 11 років, в день першого причастя. Синів Марія Рембо виховувала ревними католиками і не дозволяла читати нічого крім Біблії.

В 1865 році Артюр та його старший брат Фредерік вступають до коледжу в Шарлевілі.

Тут хлопчик стає найуспішнішим учнем у своєму класі з усіх предметів, крім математики. Проявляє неймовірні здібності в запам’ятовуванні великих обсягів інформації.

У 1869 році він здобуває перше місце з восьми дисциплін на академічних змаганнях. Наступного року повторює свій успіх.

Марія Рембо плекала надію на велике майбутнє свого сина, тому оплатила репетитора, коли хлопчик навчався в 3 класі класі коледжу. Приватний вчитель зумів прищепити дитині любов до грецької, латинської та французької класичної літератури. Помітивши хист свого учня до творчості, спонукав його до написання перших оригінальних творів.

В 1870 році в коледжі з’являється молодий викладач риторики на ім’я Жорж Ізамбар. Він стає наставником для здібного учня, а згодом між ними зав’язується тісна дружба. Ізамбард знайомить Артюра з творчістю Віктора Гюго, його роман «Знедолені» справляє неабияке враження на юнака. А от мати дуже непокоїлась через вплив прогресивного викладача на свого сина.

19 липня 1870 року спалахнула франко-прусська війна і в коледжі було організовано госпіталь. Юний Артюр, не витримавши материнської опіки, таємно сів у потяг і потрапив до Парижа, не маючи коштів на життя. Там його затримують за безквитковий проїзд та бродяжництво і погрожують ув’язненням. Юнак пише лист своєму вчителю і той домовляється про звільнення, взявши учня на поруки.

27 вересня 1870 року Ізамбард передає хлопця його матері, але за 10 днів той знову втікає з дому.

Хлопець змінює стиль життя, зближується з прогресивною молоддю, вживає алкоголь, краде книги з магазинів. Змінюється навіть зовнішність, адже хлопець відпускає довге волосся.

Творчість

Творчий шлях поета виявився дуже коротким, тривалістю всього 3 роки.

В 1969 році пише латинську поету «Югурта» і отримує за неї премію.

Першим творчим доробком рідною мовою юного письменника стала поема «Новорічні подарунки сиріт», опублікована 2 січня 1870 року.

24 травня 1870 року листом відправляє кілька своїх віршів («Офелія», «Відчуття», «Вірю в єдину») поету Теодору де Банвілю, сподіваючись на сприяння у їх публікації.

В 1971 році пише «Листи ясновидця», описуючи теорію прозріння, яка ставила під сумнів багато релігійних, моральних та суспільних принципів. До числа «ясновидців» поет зачислив Пола Верлена, Леконта де Ліля, Банвіля, а Бодлера назвав істинним Богом та царем поетів.

В червні 1971 року пише вірші «Вкрадене серце» та «Бідняки в церкві».

В серпні він надсилає кілька віршів Полю Верлену, які, на жаль, не збереглися. Ексцентричні вірші одразу зачаровує паризького поета.

Перед від’їздом до Парижа, на запрошення Верлена, Рембо пише поему «П’яний корабель». Фантасмагоричність твору повинна була шокувати французьких класиків.

Під час спільного життя з Полем Верленом в Лондоні, починає роботу над прозовим твором з остаточною назвою «Сезон в пеклі». Закінчує писати після драматичних подій в Брюсселі, а видає в восени 1873 року в Бельгії.

В 1874 році він дописує чи створює повністю (точні дані не збереглися) твір «Осяяння». В 1875 році він зустрічається з Полом Верленом, що на той час вже відбув покарання та вийшов на свободу. Під час цієї, останньої зустрічі, Артюр Рембо передає Верлену «Осяяння». Друкується твір лише в 1886 році.

Рембо здійснив своєрідний прорив в французькій поезії. Поетична техніка, яку він використовував, ламала всі класичні стереотипи. Поет вважав, що створення чогось нового, досі незнаного, перетворює його в творця, наближеного своєю величчю до Бога, якому відкрився сенс буття.

Рембо одним із перших довів доцільність існування так званої «темної» поезії. Він втілював у своїх віршах образи, навіяні уявою, а не переживання чи роздуми від реальних подій. Разом з Верленом та Малларме він став основоположником французького символізму.

Артюр залишив по собі ще й інформативні листи, з яких вдалося отримати чимало інформації про його життя та стосунки. Листи, що характеризують творче життя самого автора вперше почали друкуватися на сторінках періодичних видань.

У 1931 році ці листи зібрав і підготував до публікації Жан-Марі Карре. А в 1946 році відбулось друге видання, з виправленнями та поправками.

Не досягнувши й 20-річного віку норовливий та ексцентричний Рембо вирішує, що не хоче більше бути поетом, хоч його твори мали неабиякий успіх.

Особисте життя

Артюр Рембо пише листи до вже визнаних письменників, але ті не оцінюють належним чином його поезію. Хтось зі знайомих радить написати поету символісту Полу Верлену. Відповідь не забарилася. В листі був квиток в один бік до Парижа та кілька загадкових фраз.

Юнак пристає на запрошення та наприкінці вересня 1871 року опиняється в паризькій квартирі Верлена, де також живе його 17-річна вагітна дружина. Верлен звільняються з роботи та починає зловживати спиртним.

Між чоловіками зав’язуються тісні стосунки, вони багато п’ють та вживають наркотики, ведуть розгульний спосіб життя, часто ночують на вулиці. Проте Артюр Рембо у цей період активно пише поезію.

П’яний Верлен часто буває грубим у ставленні до дружини. Вона вважає винним в усьому Артюра і виганяє його з квартири. Слідом за юнаком йде з дому і Пол, покинувши дружину та новонародженого сина.

У 1872 року чоловіки потрапляють до Лондона. Їх матеріальне становище надто скрутне. Артюр знаходить у собі натхнення подальшого розвитку і багато часу проводить в читальному залі Британського музею, адже там світло і тепло. До того ж він мав безкоштовний доступ до літератури, а на столах завжди був папір та ручка з чорнилом.

Письменник Альберт Марат розпускав багато пліток про Мерлена та Рембо, розповсюджував пікантні подробиці їхнього спільного життя, не маючи належних доказів своїх слів. Суспільство та й літературне оточення тих доказів не потребували. Чоловіків називали «королями таверн», звинувачували в аморальному способі життя. Це неабияк ускладнювало і особисте життя і творчий розвиток обом поетам, тому вони всіляко намагалися спростувати ці чутки й відновити репутацію.

Стосунки погіршуються і Пол покидає Лондон та повертається до Парижа в 1873 році. Проте йому швидко набридає самотність і Артюр отримує лист з проханням зустрітися в готелі Брюсселя. Там чоловіки довго сперечаються і, очевидно, так і не знаходять компромісу, адже вранці 10 липня Верлен купує револьвер і того ж дня у стані сильного алкогольного сп’яніння робить із нього два постріли, влучивши Рембо в руку. Рана виявляється доволі глибокою, тож доводиться звернутися по допомогу в лікарню.

Спочатку Артюр не подає позовної заяви, але згодом, спостерігаючи за дивною поведінкою Верлена і переймаючись за своє життя звертається до поліції.

Для Пола Верлена розслідування цієї справи стає справжнім випробуванням, адже доводиться відповідати на провокаційні запитання про переписку між чоловіками та характер їхніх стосунків.

Статтю про замах на вбивство перекваліфіковують на завдання тілесних ушкоджень і 8 серпня 1873 року виносять вирок – два роки позбавлення волі.

Впродовж 1874 – 1879 років Рембо подорожує Європою, опановує іноземні мови та намагається застосувати свої знання та вміння на практиці. Працює перекладачем в мандрівному цирку, викладає французьку мову і навіть працює на будівництві. Записується добровольцем до голландського війська, але згодом покидає службу в статусі дезертира.

В 1880 році починає працювати у фірмі, що займається шкірою та кавою і отримує відрядження до Зімбабве.

В 1882 році від досліджував невідомі європейцям регіони країни та написав доповідь, спираючись на отримані факти. Роботу було відправлено до французького географічного об’єднання.

Смерть

Починаючи з 1891 року здоров’я Артюра Рембо погіршується. Хвороба починається з болю в правому коліні. Спочатку він приймав ліки від артриту, але стан лише погіршувався.

Лікар в Аденській лікарні поставив діагноз туберкульоз і порадив негайно ампутувати кінцівку. Рембо повертається у Францію і 27 травня 1892 року його оперують. Ампутована нога виявляється враженою зовсім не туберкульозом, а остеосаркомою.

Влітку 1892 року поет мав намір повернутися назад до Африки, однак його стан погіршився. Біль та страждання останніх днів життя розділила з братом сестра Ізабел.

Помер Артюр Рембо 10 листопада 1891 року. Його останки було доставлено й поховано в Шарлевіль-Мезьєрі.

В останні дні свого життя 37-річний поет шкодував про те, що не пізнав справжнього кохання і звинувачував себе в боягузтві. Дитяча мрія стати видатним французьким літератором здійснилася, але найбільшої слави творчість Артюра Рембо зазнала в ХХ столітті. Через 100 років по смерті поета відкриттям пам’ятника в його честь опікувався сам президент Франції.