$Ранні роки
Літній день, 23 червня 1889 року, був по особливому прекрасний і не лише тим, що літо було у самому розпалі. В цей день на світ з,явилася велика та дуже творча особистість, ім,я якої Анна Ахматова. Справжнє прізвище звучало, як Горенко та виявилось зміненим по причині того, що майбутнє захоплення літературою могло нанести шкоду ії родині. Тому, не вагаючись, через час, вона гордо носила псевдонім, який мали її предки з глибоке коріння, тим самим даючи підстви нести прізвище з гордістю. Родина мешкала поблизу морського курортного містечка Одеса, де й народилась маленька зірочка. Мати на ім,я Інна. Батька звали Андрій. Вони мали дворянське коріння. Щоб утримувати сім,ю, татові доводилось працювати на флоті, де він обіймав посаду інженера-механіка. Через рік після народження Ані, а саме 1890 року, подружжя, разом з іншими дітьми переїжджає. Свої перші кроки письменниця почала робити у Царському селі, де проводила своє дитинство та юність до п,ятнадцяти років. Вона росла розумною дівчинкою, а свої перші знання отримала набагато раніше від того, коли пішла до школи. Все завдяки її зацікавленості всім, що знаходилось навколо. Старші брати й сестри в той період вже отримували досвід у навчанні. В домашніх умовах школярикам викладали іноземні мови, які не могли пройти повз неї теж. Чи то була заслуги вчителів, які вміли заохочувати завдяки професійним здібностям, чи то внутрішні якості маленької, але то стало гарним фундаментом перед вступом на дорослий шлях освіти. 1900 рік став знаковим з двох причин. Однією з яких був вступ до середньої сільської школи. А перше втілення думок на папері у вигляді віршів, стало другою причиною. 1905 рік приніс у, колись щасливу сім,ю, купу проблем. Подружжя переживало тяжкі часи в особистому житті та, врешті решт, прийняло рішення про неможливість спільного існування, як одне ціле. Результатом стало розлучення. До всіх цих негараздів додалися ще й серйозні проблеми зі здоров,ям, які виявилися в Анни та її сестри. Невтішний діагноз, а саме туберкульоз, поставили сестричкам лікарі. Того ж року матір з хворими дітьми переїздить до Криму, в Євпаторію. Доля, чомусь, складалася таким чином, що життя не існувало без частих змін обстановки. Вже через рік попереду виднілась нова подорож. Талановите дівча зустрічав привітливий Київ.
$Освіта
Навчання було розпочато ще у Царській школі. Проте, не дивлячись, що учениця була обдарованою дитиною, все ж шкільні роки проходили напружено та без задоволення. Успіхи були перемінними, то підіймалися догори, то падали швидко вниз. Великого бажання, безпосередньо у самої Ані, не спостерігалось. Навчання давалось через силу, тому що, в першу чергу, воно було необхідністю, а не тому, що цього дуже бажалось. Вже у Києві, в 1906 році перед студенткою відкрилися двері Фундуклеївської гімназії, де відмітки були набагато приємніші. Докладені зусилля призвели до успішного закінчення та вступу до вищіх жіночих курсів на юридичний факультет. Але, все ж таки, отримання такої професії не було покликом серця, в котрому з ранніх років оселилися поезія та творчість, що проростали з роками ще глибшим та міцнішим корінням. Тому з превеликим задоволення А. проходила літературні курси, що викладали в Петербурзі.
$Творчість
Омріяний шлях починався з маленьких невпевнених кроків в одинадцять рочків, коли ще тривало солодке дитинство, яке повинно було приносити дитячу безтурботність. В реальності в голові вирували дорослі сміливі думки, а янгольська душа прагнула життєвих та смислових віршів.
1907 рік подарував людям, які згодом стали вірними прихильниками, вірші у відкритому доступі. Кожен з цінителів, хто дійсно цього хотів, зміг на власні очі побачити ці творіння. Журнал, що погодився надрукувати шедеври, називався Сіриус. Загалом, за своє творче життя Ахматову неодноразово відзначали, як людину, чия творчість досягла високого рангу. Літературна зірка була гідно нагороджена. Однією із нагород стала премія Нобеля, що відбулася у 1962 році. Велика кількість збірників з поемами та віршами змогла порадувати читачів.
Один із віршів називається "Ввечері", написання відбулось у 1913 році. Сенс його був навіяний, мабуть, особистим життям. Саме в цей період в стосунках поетеси з коханим чоловіком настали складні моменти та дуже відчувалось напруження. Головною героїнею є молода дівчина, серце її ще не знало любові. До цього вона жила тільки здогадками про сильні почуття. Іноді здавалось, що, коли прийде цей чарівний момент, то життя заграє новими яскравими барвами. Про те, що дівчина не зможе бути коханою, вона навіть й не здогадувалась. Події у вірші розвертаються на узбережжі, де пара провела сонце за горизонт, зустрівши шикарний захід. Ось, пришла та заповітна мить, коли всередині відчувалося тремтіння, а емоції перехоплювали подих. Для того, щоб освідчитися довелося збирати всі думки докупи. Сказати вперше людині, що дуже її кохаєш завжди складно. Але, коли у відповідь лунають взаємні слова, в цей час життя становиться прекрасним. Всі тривоги й переживання лишаються позаду. Проте, не завжди буває так, як того бажаєш. Те саме сталося й з героїнєю. Вимовивши три заповітні слова, вона почула тільки пропозицію бути хорошими друзями. Як таке могло статися, коли все навкруги сприяє великим почуттям, важко уявити. Піднявши очі вгору, можна побачити сяйво зірок. Спрямувавши погляд прямо- вже сплеск хвиль радує душу. Але, все ж таки, сталося найгірше. А молодій жіночці залишилось тільки прийняти цей факт та прямувати далі по житті з посмішкою й щирими очима. Не зважаючи на гіркий досвід, вона пізнала що таке любити та дуже тішиться своїй першій закоханості.
"Приморський сонет"- вірш, який був написаний у 1958 році та опублікований у сьомій збірці. В цих рядках є роздуми автора про життя, про його сенс, чи є він взагалі, а може треба просто насолоджуватися тим, що було подароване Богом. А ще думки про існування життя після смерті, адже людська душа не може вмерти, на відміно від тіла. Поетеса хоче донести до читачів своє філософське ставлення стосовно смерті. Насправді, цієї останньої хвилини не треба чекати та тремтіти від того, що вона прийде. Це станеться і це є факт. Ніщо не може бути вічним. Навіть місця, де проходило дитинство та юність. З часом все руйнується, на цьому місці будується нове і так далі, по спіралі йде рух. А ми самостійно можемо зробити так, щоб кожна мить життя була на вагу золота. Треба цінувати кожну людину, яка завітає до нашої долі, бо ця поява недарма. Вона обов,язково приносить саме необхідне, те, що потрібно нам в певний період існування. Якщо кожен у своїй голові буде нести тільки добрі помисли та дякувати Богу, навіть за подаровані дрібниці, то ця людина вже ніяк не може бути нещасливою. Радіти життю може тільки той, хто вміє бути вдячним.
"Я не любові твоєї прошу"- цей вірш був подарований шанувальникам у 1914 році. В ньому йде розповідь про людей, які колись палали один до одного сильними почуттями. Героїня хоче виразити свої образи й розчарування коханим чоловіком, адже той відповів їй зрадою. Та понад усе дівчину хвилює не сам факт цієї події, а те, кому він віддав перевагу. Мужчина пішов до особи, яка відрізняється внутрішньою пустотою та дурістю. Письменниця хоче зрозуміти, що саме чоловік зміг побачити в такій жінці, крім зовнішності, зробивши вибір в її користь. Героїня дає з повна зрозуміти, що ніколи не зможе вибачити своєму кривдникові, навіть не дивлячись на ніжні почуття. Все, що їй потрібно, полягає лише в добрих приятельських стосунках, які було б гарно залишити між обома колишніми. Повинна бути присутня тільки добра пам,ять, але ніяк не помста та покарання за содіяне. Все ж бажанню ображеної жінки не судилося здійснитися.
$Особисте життя
Коли письменниця була ще зовсім юною, перші спроби залицятися до неї робив хлопець на ім,я Миколай. Вони мешкали в одному селі. Потім, вже у зрілому віці, закоханий неодноразово пропонував дівчині шлюб, але та всі пропозиція відкидала. Знехтуваний чоловік вже зневірився тому, що колись ця жінка відповість йому "так". Всупереч його очікуванням позитивна відповідь все ж таки пролунала. Тому 25 квітня 1910 року пара стала подружжям. Через два роки спільного проживання, у 1912 році, на світ з,явилась довгоочікувана дитина, син Лев. Сімейне життя не було таким безхмарним, як того очікувала новоспечена дружина. Через нетривалий час глава родини почав зраджувати, та стосунки набули напружений характер. В такому ритмі сім,я проіснувала вісім років, а вже у 1918 році, шлюб зазнав краху. Після розлучення Анна зустрічає нового знайомого, з яким відразу знаходить спільну мову. Він теж є письменником й у людей виходить часами розмовляти на улюблені теми. Тому, через якийсь період молодята вступають в брак. Коли в парі настає період нерозуміння та зневаги, знову з,являється питання про розірвання стосунків. В цьому дуеті спільних дітей так і не з,явилось та довго не вагаючись, вони йдуть на розлучення. З цими подіями збігаються й інші, теж дуже сумні. Вбивають батька сина Лева, першого чоловіка. Жахливі почуття засмучують нещасну жінку, вона дуже тяжко переживає те, що трапилось з, колись, близькою людиною. Йде час, а на двох невдалих спробах сімейного життя її невгамовна натура не зупиняється, намагаючись зустріти того єдиного. Минає лише пів року, як вона виходить заміж втретє. Тут надії на вічну любов теж розбиваються, як хвилі о скелю. Теперішній чоловік погано ставиться не тільки до дружини, а й до її єдиного сина. Настає мить, коли й цьому приходить кінець. Далі на горизонті ще один сумнівний подарунок долі, у якості чергового супутника. За професією він лікар. Їх спілкування виходить на найвищий рівень. Попереду спільне майбутнє, а в Анни четвертий наречений. Але, перед весіллям сам кавалер скасовує церемонію та анулює свої благі наміри.
$Смерть
Доля творчої людини завжди нелегка. Ахматова не була виключенням. Вона тяжко переживала за найріднішу людину, свого сина. Він часто перебував у лагерях, а потім був засуджений й провів цілих 10 років за гратами. Мати намагалась зробити все, що від неї залежало. Писала скарги та листи з проханням про помилування. Витрачені зусилля були марними. Звісно, ці події залишили слід на здоров,ї немолодої поетеси. Як наслідок бідна жінка пережила чотири інфаркти. Її серце більше не могло працювати в такому ритмі. Тому початок весни став водночас і кінцем життя людини з великої літери. 5 березня 1966 року, у віці сімдесяти шести років, Анна померла та була похована недалеко від Санкт-Петербурга.