Адам Міцкевич визнаний третім по значимості польським поетом. Він був одним із засновників польського романтизму. Його шедевральні твори стали основою театральних постановок.
Ранні роки
24 грудня 1798 року у сім'ї адвоката на хуторі Заосся народився Адам Міцкевич. Нині ця місцина входить до складу Білорусії, хоча раніше землі відносились до Литовських володінь. Батько Миколай родом із збіднілого шляхетного литовського роду. Він мав адвокатську практику. Мама хлопчика Барбара мала єврейське коріння і народилась у родині дрібного чиновника.
У дитинстві батько прививав своїм дітям любов до батьківщини і виховував їх у патріотичному ладі. Не останнє місце у формуванні дитячого світогляду відіграв його доглядач Блажей, який любив розповідати народні повір'я та легенди.
Хрестили майбутнього поета в місцевому Новогрудському костелі Преображення Господнього 12 лютого 1799 року.
Освіта
Початкову освіту хлопчик здобував протягом 1805-1815 р. р. у домініканській школі при храмі Св. Архангела Михайла. Саме тут прийшло захоплення літературою і були перші проби пера.
Маючи жагу до знань, хлопцеві вдалось отримати стипендію і подальше навчання Адам продовжив у Віденському університеті до якого вступив у 1815 році. На початку він відвідував лекції з фізики і математики, але через рік обрав собі шлях на факультеті історико-філологічному. Міцкевич був поліглотом. Він з легкістю освоїв французьку, російську, німецьку і англійську мови. Завдяки цьому захопився античною літературою і читав ці твори в оригіналі. Під час навчання відвідував лекції відомих учених та педагогів, які значно вплинули на майбутнє світосприйняття автора.
У 1817 році входив до складу патріотичних студентських угруповань філоматів і філаретів. Юнаки боролись за національну свободу, відстоювали свою гідність і збереження рідної мови, допомагали нужденним і агітували до цього оточуючих. Саме для цих об'єднань Адам написав свої перші твори - “Пісня Адама”, яка стала фактично гімном філоматів та “Пісню філаретів”. Також створював для них багато програмних віршів, найвідоміший з яких “Ода молодості” 1820 року.
Після закінчення вишу у 1819 році Адама направляють до міста Ковно, де він займається педагогічною практикою до 1823 року. Саме тут він побачив та безпосередньо відчув нужду в змінах. Зубожілий народ уже не в силах був терпіти гноблення царської влади. У Міцкевича почали зароджуватись революційні настрої, що зрештою відобразилось на його подальшій творчості.
Творчість
У ранній творчості поета до 1820 р. відчутні традиції класицизму XVIII сторіччя. В цей час з'являється повість “Анеля”, трагедія “Демосфен” та поема “Картопля”. Ці твори переповнені патріотичними гаслами, в них присутня віра у світле майбутнє та народну перемогу.
Для того щоб прогресивні революційні думки були зрозумілі народу виникла необхідність у появі нових літературних форм. Міцкевич починає шукати натхнення у народній творчості. В цей час народжуються балади А. Міцкевича, які зародили жанр польського романтизму.
Перший збірник балад та романсів Адам опублікував у 1822 році. Другий том “Поезій”, який вийшов 1823 року вже був у жанрі поетичної повісті. До складу увійшла поема “Гражина” на історичну тематику, присвячена подвигу литовців.
Студентську організацію філоматів, яка несла політичне забарвлення, у 1823 році розігнали, а більшість її членів заарештувала тогочасна поліція. Міцкевича також чекало заслання до Сибіру. Але завдяки старанням друзів, його швидко відпустили і у 1824 році відправили до Петербурга. На чужині Адам перебував цілих п'ять років. За цей час він встиг відвідати Одесу, де не тривалий час працював викладачем у Рішельєвському ліцеї. Далі відвідав Крим. Натхненний місцевою природою, опублікував у 1826 році збірник “Кримських сонет”. В український період, який тривав около дев'яти місяців, поет написав більшість своїх відомих сонет. Після України поета направили до Москви, де йому підготували місце в канцелярії генерал-губернатора.
У подорожах Адам заводив корисні знайомства, налагодив тісні стосунки з російською інтелігенцією та декабристами. Подорожував також Європою, де зміг відвідувати лекції Гегеля.
Знаковим для Міцкевича стала зустріч у жовтні 1826 року з О. Пушкіним. Літератори дуже потоваришували і після повернення Міцкевича до Петербурга у 1828 році відвідували спільно літературні вечори, де Адам любив імпровізувати у виступах, багато часу проводили разом у дискусах. Саме Міцкевичу належать перші польські переклади творів видатного росіянина.
Для зміцнення культурних зв'язків польських та російських народів Адам хотів запустити видання на території Росії польського журналу “Ірида”. Так як поет, на той час, був особою з заплямованою репутацією, то здійснити це не дозволили.
Поема “Конрад Валленрод” знову викликала обурення у влади, почались переслідування. Як наслідок, у 1830 році був змушений назавжди емігрувати до Європи, через невдалу спробу Польського повстання. У 1832 році публікує книгу в якій звучать заклики до продовження боротьби.
У 1834 році був написаний головний твір автора “Пан Тадеуш”. Це по праву енциклопедія польського життя, аналогів якої немає і донині. На жаль позитивний фінал, який відобразив автор, у реальному житті не відбувся.
У 1837 році, як дань дружбі, Міцкевич написав некролог Олександра Пушкіна. В подальшому автор майже не публікувався. Він займався більше просвітницькою і громадською діяльністю. З 1839 по 1840 роки в Лозанні викладав римську літературу. Надалі переїхав до Парижа, де обійняв до 1844 року посаду на кафедрі слов'янських літератур у Коллеж де Франс.
У творчій спадщині Міцкевича наявний також публіцистичний жанр. У 1840 році був опублікований цикл “лозанської критики”. Ці твори віщували майбутні зміни, які незабаром прийдуть замість розрухи.
З 1841 року був учасником секти Тов'яньского. Міцкевич так перейнявся містичним вченням, що почав його нав'язувати своїм студентам на лекціях. Це не сподобалось керівництву вишу і поета відсторонили. Не сильно переймаючись цими обставинам, Міцкевич подає у 1852 році у відставку.
Свої революційні настрої повернув у 1848 році. Почав боротись за свободу Італії, в цих цілях організував створення польського легіону.
Активно публікував революційні статті у французькій газеті "Трибюн де пепль".
Останні роки життя поета були матеріально складними. Після звільнення з викладацької діяльності він довгий час не міг знайти достойної роботи. У 1852 році влаштувався бібліотекарем в Парижі при Арсеналі.
Твори Міцкевича - повністю або фрагментовано - неодноразово перекладалися на більш ніж двадцять мов світу. Найважливіші польські видання зібрань творів автора були у 1860-1861 роках (в 11 томах), у 1948-1955 роках (у 16 томах, видавництво «Wydawnictwo Narodowe»), та в 1953 році (в 16 томах, видавництво «Wydawnictwo Jubileuszowe»).
Особисте життя
Перше кохання прийшло до Адама у студентські роки. Це була дочка заможного магната Мариля Верещако. Молоді люди мали взаємні палкі почуття, але доля дівчини була вирішена задовго до зустрічі з поетом. Батько одружив її з графом, а Міцкевич на все життя закарбував світлі почуття до Марилі і вона ще довго була його музою.
У 1827 році він закрутив роман, із старшою за себе на дев'ять років, відомою на той час піаністкою, Марією Шимановською.
У 1834 році Адам одружився. Обраницею поета стала дочка його колишньої коханки Целіна Шимановська. У 1835 році у пари народилась донечка Мариля, в честь першого кохання Адама. Потім дружина подарувала Міцкевичу ще п'ятеро дітей.
Целіна мала психічне захворювання. Поет протягом сімнадцяти років старанно доглядав дружину і зрідка відправляв її на поглиблене лікування до лікарні.
За своїми переконаннями Адам завжди віддавав перевагу політичній діяльності перед прагненням забезпечити сім'ю достатком. Коли у 1855 році дружина померла, то замість того щоб займатися вихованням дітей, Міцкевич почав активно виношувати думки щодо формування польського військового легіону.
Смерть
Протягом 1853-1856 років тривала Кримська війна. Міцкевич, натхненний революційними настроями, вирушив до Константинополя, щоб організувати нове французо-англійське об'єднання проти росіян. В подорожі поет заразився холерою і 26 листопада 1856 року помер у Стамбулі. Тіло А. Міцкевича спочатку поховали у Парижі. У 1890 році його останки перепоховали у кафедральному соборі Вавеля в м. Краков.
Пам'ять про видатного польського діяча живе і донині. Його ім'ям називають численні вулиці по всьому світі і навіть кратер на Меркурії. Пам'ятник Адаму Міцкевичу є і в Україні на центральній площі Львова.