Етюд
" Присвячую моїй доньці
— Ох, не пізнає він мене, не пізнає!.. Я так постарілась!..— з одчаєм мовила пані Терещенко, тремтячими руками причепурюючи перед дзеркалом свої посивілі коси.— Не пізнає він мене... нізащо не пізнає!..
Надія пригорнулась до матері:
— Не турбуйсь, мамочко!.. Коли він тебе вірно кохав, він тебе пізнає... Коли ж не пізнає... мамочко... не варт об сім і журитись!.. Н...