Кує зозуля, що життя минає,
і полягає літо у покосах.
Головами наклавши,
духмяніють що є сили трави
по цей бік
і по той бік
часу.
Куку-куку —
і день за днем щербиться,
куку-куку —
вервечкою із лугу
ідуть жінки з граблями
надвечір до порома.
Та хто перевезе
їх на цей берег?
Старий поромник
із віїсто-світлозорим сутінком...