ЗЯМА
Я давно розгубив їх — завзятих, відважних, молодих...
Пішли у ніч, а чи дійшли до ранку — не знаю.
Тепер я часто згадую їх, згадую глухе повітове місто, і передо мною, як живий, виростає Зяма.
І коли на дворі осіння моква, а над будинками промерзло тріпочуться прапори, я чомусь так ясно бачу це далеке місто, бачу, як по смітниках бродить з патичком у руках стара Рухеле й тоненьким голоск...