Полудневе сонце визолотило дно неглибокої затоки лісової річки, куди веселенько збігала прозора, мов ранкове повітря, вода стрімкого джерела. Лісовий люд, який живився лише трунком дерев і кущів, не обходився й без цілющої вологи, а як її не було, пив росу. Нею і вмивалися, од чого Грушівниці, Дубовички, Ліщинки та їхні численні співбрати завше були чистенькі і бадьорі, а серця їхні — ніжні й...