сказав би кому свою правду – на вітер чи так.
вона непомітна, їй майже не вкриєш очима.
солоні, як небо, ці пагорби знову гірчили
під ликавим плугом, що поре дорогу навзнак.
відваживши з пращі – якби там не жала, а жили –
півслова кривого на свій осоружний тартак, –
хіба пропече золотий до німоти первак
усе, що гризоти до хрускоту не доточили.
сказав би, а знову стискаються в горлі...