Присвячується М.К. Вороному
Шумить сніг під саньми м’яко, заколисуючи. Затишні співанки, тепло-первісні, вливаються в груди. Безконечні смуги смутні й радісні тремтять і переплітаються, і хочеться сховаться в їх теплім сполученні, і слухати, і зливатись з журливо-лагідними казками лісовими.
Такі далекі й невідомі вони — тим і прекрасні. Упірнути б в безмежну глибінь їх, викупатис...