На білі дуги сніжаних, високих гір
схиляються вечірні зорі,
і бір гуде, неначе туркіт давніх лір,
похованих в снігах історій.
А серце в мене гіркне, ниє і болить,
когось чекаючи з учора,
але не хоче уважати навіть ні на мить,
про що туркоче бір на горах.
І я хоч і не знаю, відки повійне
із-за гаїв висока хуґа,
але вона, я знаю, викличе ...